Відео дня
Путіну потрібне диво, щоб вийти на кордони Донеччини до 9 травня. Інтерв'ю з ізраїльським експертом Шарпом
Російська окупаційна армія "і близько не має шансів" реалізувати завдання, поставлене главою Кремля Володимиром Путіним, зі звільнення Донецької області в її адміністративних межах до 100 днів президента США Дональда Трампа, тобто до кінця квітня, або ж до 9 травня. Щоб це стало можливим, має статися диво. Останнім часом ворожа армія демонструє сповільнення.
З усім тим ворог має суттєвий резерв у вигляді угруповання, сконцентрованого у Курській області, яке можуть кинути на Сумщину або на пріоритетніші напрямки фронту. Крім того, одним із поточних завдань противника є вихід на агломерацію Краматорськ – Слов'янськ – Костянтинівка – Дружківка. Це місце докладання його зусиль.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.
– Якою є ваша оцінка сьогоднішньої ситуації на фронті? Ми бачимо, що ситуація досить пластична, і важко зробити висновок про те, в якому напрямі рухається процес, на чиїй стороні сьогодні тактична перевага.
– Загалом можна констатувати факт: якщо не брати до уваги березневого досить швидкого та глибокого відступу українських Збройних сил у Курській області, то на решті ділянок фронту російський наступ більш-менш сповільнився. Тут цілий комплекс причин. Це й більш вдалі дії ЗСУ, і виснаження російської армії, необхідність перегрупування, і так далі.
А все-таки на сьогодні росіяни наступають, іноді з перервами, у менших темпах, поступу практично немає, але вони продовжують намагатися наступати на цілій низці ділянок фронту. Вони не відмовилися від планів досягти своїх цілей. Загалом, із військового погляду, ініціатива на боці російської армії, проте її результативність стала менш помітною.
Можна припустити, що вони постараються протягом весни й під час літнього періоду інтенсифікувати наступ на всіх ділянках, які завжди були для них пріоритетними. Це Покровський напрямок, що був Курахівським, – на захід від Курахового, Велика Новосілка, це Лиман, Торецьк, Часів Яр. Коли ми говоримо Торецьк, Лиман, Часів Яр і певною мірою Покровськ, то все це передбачає якусь одну велику мету – розпочати бої за агломерацію Краматорськ – Слов'янськ – Костянтинівка – Дружківка, тобто вийти до цієї агломерації з різних напрямків, оскільки захоплення Донецької області – це одна з озвучених цілей. Звичайно, Куп'янськ, як і раніше, є місцем докладання зусиль.
Ще один важливий момент – бої за Курську область тривають. Українці, як і раніше, контролюють нехай невелику, проте ділянку цієї прикордонної області й зовсім небагато у Бєлгородській, але в цих місцях є велике російське угруповання, яке вело основні бої в Курській області.
І ключове питання – що буде далі. Теоретично, це велике угруповання має можливість почати наступ на Сумську область. До речі, подекуди вони контролюють невеликі ділянки на Сумщині. Або на якомусь етапі російське командування може вирішити перекинути ці сили на пріоритетніші напрямки. Тобто це угруповання варто розглядати як резервне.
У будь-якому випадку можна припустити, що Росія принаймні дещо активізується на низці напрямків і не відмовлятиметься від цілей, яких вони намагалися досягти, починаючи від кінця 2023 року й по цей момент, тобто наступати, витискати українців, виснажувати, шукати слабкі місця, де фронт може трохи обвалитися, створити загрозу обходу з флангів – усе це як було, так і є. У мене немає підстав вважати, що вони припинять такі дії. Їхній наступальний потенціал, безумовно, повністю не вичерпався.
– Попереду дві важливі дати, які можуть вплинути на перебіг подій. Перша – сто днів президентства Дональда Трампа, які завершуються наприкінці квітня, до яких він захоче продемонструвати "суттєвий прогрес" щодо врегулювання війни в Україні. Друга дата – 9 травня, вкрай важлива для Путіна, який, напевно, захоче похвалитися новими перемогами. Чи ви вважаєте, що до цього періоду російська окупаційна армія могла б вийти на адміністративні кордони Донецької області?
– Я думаю, що вони й близько не мають шансів вийти на адміністративні кордони Донецької області. Це те, про що вони давним-давно мріють, але щоб це сталося у настільки стислі терміни, має в буквальному сенсі обвалитися фронт ЗСУ або російська армія має якимось дивом посилитися буквально на порядок. І знову-таки, щоб одночасно завалився фронт оборони. Це виглядає нереалістично.
Цієї мети навіть близько не може бути досягнуто протягом тижня. Якщо вони не кинуть у бій раптово якісь великі сили, то немає підстав вважати, що вони можуть тримати якийсь великий успіх цей час. Можуть бути успіхи локального характеру, повільний поступ. Ми бували свідками того, що у певних місцях український фронт давав слабину, і тоді просування противника було більшим – такого теж не можна відкидати. Але, як мені бачиться, захоплення цієї агломерації та всієї території Донецької області й близько не стоїть на порядку денному.
Щодо Луганської області, то там ситуація інша. Українці контролюють мізерну частину цієї області, тож тут можна було б теоретично говорити про щось таке. Але території, які втрачають, іноді більш вагомі й за значенням, і за площею, ніж те, що залишилося і контролюється зараз. Тож Луганська область – це окрема розмова. А Донецька область – це одна з цілей, яку Путін конкретизував, це "звільнення "ДНР"". Але до цієї мети йому дуже далеко.
– Трамп не раз висловлювався, хоча й досить обережно, що йому не подобається те, як поводиться Кремль щодо перемир'я. Чи вважаєте ви, якщо Трамп змінить полюс своєї підтримки з Росії на Україну, то вже у короткостроковій перспективі він міг би зробити щось, що суттєво змінило б ситуацію на полі бою на нашу користь?
– Насамперед я не вважаю, що позиція Трампа – це пряма підтримка Росії. Його позиція змінилася порівняно з позицією Байдена, і, звичайно ж, вона демонструє зближення з Росією і бажання менше зачіпати РФ. Однак підтримкою це все ж таки не є. І, звісно, на цю мить він набагато менше підтримує Україну.
У принципі, Трамп і будь-який президент США мають дуже серйозні інструменти як для того, щоб просто підтримати Україну, так і для того, щоб натиснути на Росію і дуже серйозно ускладнити їй життя. Інструмент – це економічні санкції та їхнє посилення. А санкції – це те, що зменшує доходи, що б'є по рівню життя населення та заважає вести війну. Паралельно – збільшення або продовження допомоги Україні, тобто щось, що має показати Росії, мовляв, якщо ви сподіваєтесь на успіхи на фронті, то їх у вас буде принаймні набагато менше. Інструменти ці Трамп має.
Ключове питання – що відбудеться найближчими тижнями чи місяцями, коли ті чи інші пропозиції Трампа щодо припинення вогню загалом можуть і матимуть в Україні розуміння, навіть якщо Україні не хотілося б приймати цю позицію, і навпаки, не зустрічають розуміння у Росії. Це означає, що на якомусь етапі або Трамп ітиме на поводі в російських вимог і спостерігатиме, що відбувається, або він має ухвалити якісь рішення.
А рішення можуть бути різними. Або таке, коли на Росію чиниться серйозний тиск, плюс допомога Україні. Можливо, рішення у вигляді самоусунення від цього процесу – махнути рукою.
Важко сказати, що він зробить. Але коли його пропозиції довго не приймаються в Москві або викликають певні застереження, зовсім недоречні, я так розумію, що довго тягнути гуму в такому питанні не можна. А далі йому вирішувати – використати чи ні свої інструменти. Прогнозувати сьогодні досить складно.