Відео дня
Путіну потрібно багато "м'яса": що означає масштабний призов у Росії? Інтерв'ю із Селезньовим
У країні-агресорі Росії розпочався весняний призов небувалих масштабів. Кремлем поставлено завдання набрати 160 тисяч солдатів-строковиків. Імовірно, більшість із них підпише контракт і вже до кінця літа, пройшовши базову підготовку, опиниться на полі бою. Зрозуміло, що не йдеться про професійних бійців, але очільникові Росії Володимиру Путіну цього й не треба: він звик активно використовувати чисельну перевагу й досягати цілей шляхом "м'ясних штурмів".
Тим часом Сили оборони України розпочали операцію у Бєлгородській області Росії. Її мета – скувати сили, які ворог міг би перекинути з Курської області на інші ділянки українського фронту. Водночас суттєво розширювати й масштабувати цей наступ недоцільно.
Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.
– У Росії оголошено масштабний призов, у межах якого планують призвати 160 тисяч осіб. За вашими оцінками, скільки з них може поповнити лави російської окупаційної армії?
– Росіяни не приховують своїх намірів щодо того, аби левову частку призовників перевести на контракт і, відповідно, залучити їх до участі у бойових діях у межах російсько-української війни. Яка кількість погодиться? З урахуванням навіть примусових процесів, скільки хлопчаків-строковиків погодяться підписувати ці контракти – важко сказати. Але, виходячи з попередніх призовів, гадаю, більша частина російських строковиків має дуже очевидні перспективи стати "гарматним м'ясом", яке поляже у степах України.
Ми маємо розуміти, що не просто так російський уряд збільшив дельту від 18 до 30 років громадян РФ, яких призивають на строкову службу. Тому, думаю, це мобілізаційні ресурси, яких зараз путінській армії вкрай бракує, оскільки практика, яку вони використовують на полі бою, – "м'ясні штурми". Це призводить до катастрофічних втрат живої сили, і ці втрати необхідно компенсувати, зокрема й за допомогою такого компенсаторного механізму, як примус строковиків підписувати контракти.
– Як ви вважаєте, протягом якого часу ці солдати з'являться на полі бою?
– Зважаючи на те, що весняна кампанія тільки починається, вони пройдуть курс молодого бійця. Але я думаю, що навіть не чекаючи піврічного проходження служби, емісари російської армії вербуватимуть, змушуватимуть, залякуватимуть російських військовослужбовців. Тому перших ластівок із-поміж російських строковиків, які підпишуть контракт, ми можемо побачити вже ближче до кінця літа.
– Чи не вбачаєте ви прямого зв'язку між цим масштабним призовом і планами Кремля, які він хотів би реалізувати в Україні до підписання будь-якої мирної угоди? Аби досягти якнайбільшого на полі бою, щоб відкрити новий фронт чи суттєво активізуватися на якійсь окремій ділянці фронту?
– Росіянам потрібна жива сила. Причому не лише на пріоритетних ділянках фронту, де вони намагаються активно атакувати, а й на інших, бо вони мають перевагу лише внаслідок тотального домінування у живій силі, техніці, озброєннях. Воювати не числом, а вмінням, росіяни можуть не так успішно, як кажуть російські пропагандисти.
У росіян далекосяжні плани. Я не вірю у мирний трек та у можливості призупинення активних бойових дій. Тому ілюзіями я не тішу себе, і нашій аудиторії теж не рекомендую це робити. Путін продовжуватиме війну доти, доки у нього будуть ресурси для ведення цієї війни. Жива сила, зокрема за рахунок російських строковиків, – це ресурс, який Путін активно використовуватиме, щоб досягти своєї ключової мети.
Він марить тим, щоб знищити Україну як державу та ліквідувати більшу частину українського населення, як частину народів світу. Я не бачу інших мотивів дій Путіна. Якби він був готовим до переговорів, якби він задовольнився тими територіями, які зараз перебувають під контролем російських окупантів, то війну було б принаймні припинено. Але цього не відбувається. Усе інше від лукавого.
– Судячи з того, що ви сказали раніше, якість тих, кого буде призвано в Росії у межах весняного призову, залишатиме бажати кращого. А як щодо їхнього забезпечення?
– Безумовно, у росіян є частини та підрозділи, які мають пріоритет із погляду забезпечення силами та засобами, але є й решта. Розраховувати на те, що російські строковики будуть екіпіровані за останнім словом техніки та забезпечення, я б не ризикнув. Але і з голими руками на фронт їх точно не відправлятимуть, хоча про такі факти неодноразово повідомляли російські військовослужбовці, які потрапляли у полон. Зазвичай це стосується росіян, які потрапляють до армії з місць ув'язнення, та інших асоціальних елементів.
Щодо інших, то я думаю, вони здобуватимуть не лише базові вміння та знання щодо ведення бойових дій, а й матимуть певне мінімальне екіпірування. Але знову ж таки, диявол ховається у деталях. Російські командири, напевно, почнуть поневіряти батьків цих строковиків, щоб вони купували за свої кровні все необхідне – обладнання та екіпірування для власних синів. Це вже стало певною тенденцією, системою у російській армії. Якщо хочеш воювати ефективно й вижити на полі бою, будь ласкавий розщедритися – така позиція багатьох російських командирів.
– За не підтвердженою поки що інформацією ЗСУ почали діяти на території Бєлгородської області Росії. На вашу думку, чи є необхідність розвивати наступ саме там?
– Я називаю це асиметричними діями. Чому вони потрібні? Після того, як росіяни зуміли відтіснити більшу частину українських Сил оборони з Курського плацдарму, вони звільнили велику кількість сил і засобів, які вони планували перекинути на Торецький, Покровський напрямки та, з великою імовірністю, повернути частину десантних військ на південь Запорізької області, адже саме звідти їх у свій час було відправлено до Курської області.
Відповідно, аби цього не допустити, українська армія атакувала територію Бєлгородської області, щоб буквально скувати частину російських ресурсів, які звільнилися, на цій ділянці фронту.
Але я не думаю, що нам варто говорити про масштабування бойових дій у районі Демидівки, в їхньому Красноярузькому районі Бєлгородської області. З усім тим, це змушує росіян нервуватися й відривати частину своїх сил та засобів, які були сплановані на інші ділянки фронту, саме сюди.
Безумовно, співвідношення сил та засобів української та російської армії, що діє на цій ділянці фронту, точно не на нашу користь. Але росіяни змушені рефлексувати, адже приховати повідомлення про те, що українська армія перейшла кордон та перебуває на суверенній території РФ, неможливо. Це не дуже приємний елемент інформаційних процесів, що відбуваються в РФ. Тому росіяни наполегливо тиснуть на наші Сили оборони не лише на тих двох невеликих ділянках українських плацдармів у Курській області, але й також на території Бєлгородської області.
Те, що трапилося одного разу, обов'язково повторюватиметься. Тому я не відкидаю, що й на інших ділянках російсько-українського кордону можуть бути досить масштабні дії української армії, пов'язані з атакою на російську суверенну територію. В принципі, те, що ДРГ як росіян, так і українців активно діють у прикордонні, не є державною таємницею. Такі процеси відбуваються постійно.
Тому коли ми час від часу чуємо інформацію про те, що, мовляв, усе пропало, росіяни перейшли кордон й атакують нашу Сумщину або намагаються діяти на території Чернігівської області, то цей процес триває багато місяців, у цьому немає жодної новизни та новини. На жаль, це бойова робота, пов'язана з тим, що як ми, так і противник шукає слабкі місця у нашій обороні, аби вдарити там, де це буде для нас найболючішим. Це саме стосується й росіян.