Росія почала захищати літаки, які скидають КАБи на Україну: як вирішити проблему. Інтерв’ю з Храпчинським

Країна-агресорка Росія почала застосовувати ракети Р-37М на винищувачах Су-30 та Су-35 дальністю до 400 км, які працюють як супровід ворожих авіагруп, що скидають на Україну керовані авіабомби, КАБи. Ці ракети становлять головну загрозу для української авіації, адже не дозволяють нашим винищувачам підійти до ворожих літаків достатньо близько, щоб уразити їх. Щоб "відігнати" ворожу авіацію від України, потрібні засоби ураження щонайменше такої самої дальності.

Від початку повномасштабного вторгнення Україна знищила понад 400 ворожих літаків та понад 300 гелікоптерів. Водночас останнім часом кількість знищеної авіації противника суттєво зменшилася. Це відбулося через те, що Росія почала краще захищати свої аеродроми. Щоб повернутися до попередніх показників, Україні потрібні більш складні системи повітряного нападу, зокрема балістичні ракети.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер Повітряних сил у резерві Анатолій Храпчинський.

– Росія почала частіше використовувати на винищувачах Су-35 ракети Р-37М, здатні долати відстань у 320 кілометрів, на відміну від ракет Р-77-1, які летять усього на 100 кілометрів. Наскільки це серйозна загроза для нас? Чи маємо ми "протиотруту" щодо таких засобів ворога?

– Почнімо з самої ракети. Р-37М – це виріб, коріння якого сягають ще радянського "проєкту 610" Її першочерговим носієм був перехоплювач МиГ-31, оснащений потужною РЛС для виявлення цілей на великих дистанціях. Ця ракета проєктувалася як засіб протидії стратегічним активам: літакам ДРЛВ (AWACS), паливозаправникам та ракетоносіям.

Важливо зазначити, що у 2006 році програма отримала "друге дихання". Ракету модернізували з перспективою застосування на винищувачах Су-30 та Су-35, згодом успішно інтегрувавши її в їхній комплекс озброєння.

Винищувач Су-35 оснащений РЛС "Ірбіс-Е" з пасивною фазованою антенною решіткою. Яка за паспортними даними здатна виявляти цілі на відстані до 350–400 км. Це дозволяє літаку захопити ціль на великій дистанції та здійснити пуск. Ракета працює за комбінованим принципом: спочатку вона прямує до цілі за допомогою інерціальної системи з радіокорекцією, а на фінальній ділянці вмикає власну активну головку самонаведення. Це реалізує концепцію "вистрілив і забув", дозволяючи носію вийти з зони можливого ураження ще до моменту влучання.

Основною філософією Р-37М є панування в повітрі за рахунок дальності. Рання версія працювала на відстані понад 300 км, тоді як сучасна модифікація Р-37М заявляється з максимальною дальністю до 400 км. Існує також експортний варіант з обмеженою дальністю до 200 км.

На жаль, такі можливості дозволяють ворогу відігнати нашу авіацію від лінії бойового зіткнення та кордонів, не заходячи в зону дії українських систем ППО. Однак технічно ракета має свої нюанси: вона оснащена дворежимним твердопаливним двигуном. Він надає ракеті величезну початкову швидкість до Mach 6, але після вигорання палива ракета летить за інерцією. Це суттєво обмежує її маневреність під час атаки винищувачів на граничних дальностях, оскільки ракета швидко втрачає енергію під час маневрів ухилення цілі.

Для порівняння, європейська ракета Meteor дальністю 200+ км використовує прямоточний повітряно-реактивний двигун, який дозволяє регулювати тягу та зберігати високу швидкість на всій траєкторії. Це забезпечує їй значно більшу "зону неможливості втечі" (No-Escape Zone). Американська AIM-120D працює на відстанях до 180 км, а китайська PL-15 – до 200–300 км. На сьогодні Meteor та PL-15 завдяки сучасним головкам самонаведення вважаються одними з найбільш ефективних засобів щодо захоплення та утримання цілей у складних умовах.

– Отже, Україна зараз не має засобів для того, щоб перехоплювати ці ракети?

– Засоби протидії ми маємо. Як це працює? Р-37М – це ракета класу "повітря-повітря", призначена для ураження повітряних цілей, зокрема нашої тактичної авіації, що працює на лінії зіткнення або вздовж кордону. Протидія такій загрозі – це не обов'язково фізичне збиття ракети іншою ракетою, а передусім комплекс оборонних заходів.

Для того щоб нейтралізувати таку загрозу, пілот має виконати складні протиракетні маневри, такі як "нотч", політ перпендикулярно до променя РЛС, щоб розірвати захоплення цілі радаром. Одночасно з цим використовуються засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) та відстріл дипольних відбивачів. Наші літаки F-16, наприклад, оснащені сучасними системами попередження та станціями РЕБ, які значно підвищують шанси уникнути прямого влучання.

Важливо розуміти: хоча головка самонаведення Р-37М заявляється як завадостійка, сучасні західні системи РЕБ здатні ефективно "засліпити" її або створити хибні цілі, що суттєво знижує ймовірність ураження. Отже, "протиотрута" полягає в поєднанні високої майстерності пілота, своєчасного виявлення пуску та технологічної переваги бортових систем захисту.

– Ви сказали, що ворог намагається завдавати ударів, не заходячи в зону ураження. Як ми розуміємо, на сьогодні усі ворожі аеродроми, з яких запускаються ракети по Україні, знаходяться поза зоною ураження. За вашими оцінками, які аеродроми ворога на сьогоднішній день є найбільш використовуваними з погляду атак на Україну і яким чином можна зменшити чи ліквідувати цю загрозу?

– Гостра потреба в ракетах Р-37М виникла саме тоді, коли ворог перейшов до масового застосування керованих авіабомб з модулями УМПК (універсальний модуль планування і корекції). Щоб безкарно скидати ці бомби на великій відстані, росіянам знадобилося прикриття для ударних груп.

Оскільки Р-37М була успішно інтегрована на винищувачі Су-30СМ2 та Су-35С, саме ці літаки тепер виконують роль "довгої руки" захисту. Вони супроводжують "робочих конячок" війни – фронтові бомбардувальники Су-34 – і відганяють нашу авіацію, не дозволяючи нам наблизитися на відстань пуску власних ракет. Це створює серйозну проблему: як тільки наш пілот намагається перехопити носій КАБів, він сам потрапляє під приціл Р-37М з дистанції 200–300 км.

Щодо аеродромів – основні напрямки ударів добре відомі. Це мережа баз у Криму, наприклад, Бельбек, а також материкові Єйськ, Таганрог та Халіно (Курськ). Російська тактична авіація використовує їх як базові вузли для постійних атак.

Щоб переломити ситуацію, нам критично необхідні засоби ураження класу middle strike (середньої дальності). Йдеться про далекобійні дрони та ракетні системи, здатні працювати на глибину 300–400 км. Це дозволило б нам "дотягнутися" до аеродромів базування і знищувати літаки просто на стоянках, як це вже успішно робилося під час точкових операцій на базах Морозовськ чи Борисоглєбськ.

Головна мета – змусити ворога відтягнути авіацію вглиб своєї території. Якщо винищувачі будуть змушені перебазуватися далі, це автоматично зменшить їхній бойовий радіус, збільшить час підльоту та виснажить ресурс двигунів. Наразі ми бачимо такий ефект зі стратегічною авіацією, і це потрібно масштабувати на тактичну.

Поки ми чекаємо на західні ракети Meteor, які завдяки своїм характеристикам зможуть реально кинути виклик російським патрулям, ворог не гає часу і нарощує використання Р-37М. Тому створення умов, за яких перебування ворожих літаків на прикордонних аеродромах стане неможливим, – це наше пріоритетне завдання.

– Я подивилася статистику загальних втрат ворожої авіації станом на сьогодні від початку широкомасштабного вторгнення. Це 435 літаків та 347 гелікоптерів. Водночас за поточний рік жодних даних немає. Із чим це пов'язано? Чому зараз не так активно знищується російська авіація?

– Ворог став набагато обережнішим. Ми суттєво "нарізали" російських літаків у перші місяці повномасштабного вторгнення, коли окупанти ще не боялися залітати в наш повітряний простір, недооцінюючи нашу протиповітряну оборону.

Після того як Україна вибудувала якісну та ешелоновану систему ППО, ворог був змушений кардинально змінити тактику. Російські Повітряно-космічні сили практично припинили глибокі зальоти в зону відповідальності наших зенітно-ракетних комплексів, перейшовши до стратегії дистанційних ударів.

Зараз вони використовують переважно "стендові" методи. Керовані авіабомби (КАБи): основна робоча сила ворога – бомбардувальники Су-34 – скидають бомби з модулями УМПК з дистанції 40–60 км, не заходячи в зону ураження нашої ППО середньої дальності. Ракети надвеликої дальності: використання ракет Р-37М на Су-35 та МіГ-31 дозволяє їм атакувати наші літаки з відстані 200–300 км, залишаючись у власному повітряному просторі. Нічні операції та РЕБ: ворог почав активніше діяти вночі та масово застосовувати бортові комплекси радіоелектронної боротьби для придушення наших радарів.

Оскільки літаки тепер рідко потрапляють у пастку безпосередньо над лінією фронту, статистика їхнього знищення в небі сповільнилася. Саме тому зараз наш основний акцент змістився на превентивне нищення – удари дронами та ракетами по літаках безпосередньо на аеродромах базування, щоб ліквідувати загрозу ще до моменту зльоту.

– Отже, для того щоб продовжувати ефективно знищувати ворожу авіацію, потрібні нові, більш далекобійні, більш потужні засоби ураження, яких наразі у нас немає?

– Насправді ми вже маємо можливість трансформувати наші далекобійні засоби класу Deepstrike у засоби середнього радіуса – Middle Strike. Наприклад, українська компанія Fire Point розробила платформу FP-1 для ударів на глибину до 1600 км. Але її конструкція дозволяє створювати модифікації, як-от FP-2, де за рахунок зменшення дальності до 200 км бойова частина збільшується майже втричі, що дозволяє гарантовано знищувати захищені об'єкти.

Проте потрібно дивитися на проблему ширше. Безумовно, нищити авіацію на землі набагато ефективніше, але ворог теж вчиться: росіяни почали активніше будувати захисні ангари, розосереджувати літаки між різними аеродромами та суттєво посилювати прикриття ППО й РЕБ навколо своїх авіабаз.

Тому нам необхідні більш складні та швидкісні системи, зокрема балістичні рішення, проти яких важче працювати ворожим засобам захисту. Окремим критично важливим пунктом є оснащення нашої авіації ракетами класу "повітря-повітря" великої дальності, такими як європейська Meteor. Ця ракета з дальністю понад 200 км і унікальним прямоточним двигуном здатна реально кинути виклик російським патрулям з Р-37М. Саме ці спроможності презентували українській делегації та прем'єр-міністру Шмигалю у Швеції як частину майбутнього пакету допомоги, що містить літаки JAS 39 Gripen.