Родичі жертв командирів уже не заїкаються про "справедливу війну": в армії Росії запровадили низку "ноу-хау"
Ситуація в армії Росії загострюється щодня. Відправлення на фронт не просто поранених, недолікованих солдатів, а й навіть інвалідів без пальців, руки і навіть ноги – вже стає звичайною практикою, а як мотивацію і зовсім використовують дуло автомата. Тепер же родичі окупантів б'ють на сполох, намагаючись врятувати "кровиночок".
Докладніше про це – в матеріалі OBOZ.UA.
Іди воюй!
З кожним днем з'являється дедалі більше свідчень про те, що в окупаційних військах примушують воювати тих, хто був покалічений під час участі в бойових діях або ж має інвалідність. Здавалося б, нонсенс. Але командуванню на це начхати.
Один з останніх прикладів – як воронежця без пальців на одній руці відправили на передову. Йому обіцяли службу в тилу, але, звісно ж, обдурили. Він уже був поранений і ось тепер знову їде на фронт: без пальців, без лікування, але з автоматом у руках.
Великі втрати армії Росії у війні з Україною, а також відмова (поки що) від масової мобілізації в РФ і призвели до такого результату.
За словами офіцера Збройних сил України, залучення в боях окупантів з інвалідністю зараз трапляється дедалі частіше.
"Так, поранених, на милицях ми спостерігаємо давно, але зараз російські командири женуть на штурми солдатів, наприклад, без руки. У принципі, вони виконують функцію гарматного м'яса – іншого не дано", – переконаний український захисник.
Відмова – розстріл
Із мотивацією в російських окупаційних військах теж стає дедалі гірше. Її немає навіть у тих, хто добровільно уклав контракт у надії "добре заробити". А ось про те, що можна загинути в чужій країні, багато росіян чомусь не замислюються. І тільки опинившись на фронті, занурюються в страшну реальність.
Використання загородзагонів в армії Росії – вже стара практика. Від самого початку повномасштабного вторгнення цю роль виконували "кадировці", потім до них приєдналися "вагнерівці". Нині ж "нерозумних" солдатів, які не хочуть воювати, російські командири "підбадьорюють" стратою.
В одному з радіоперехоплень, отриманому українською воєнною розвідкою, чути характерний підхід командування окупаційної армії до мотивування своїх бійців.
Ты тупая тварь, бл..дь, двигайся, с..ка, за ним, бл..дь, строго, если, с..ка, он из-за тебя пострадает, нах..й, я тебя к..нчу, убл..док еб..ный, бл..дь", – каже "офіцер" армії країни-агресора.
Причому старший начальник без вагань дозволяє стратити власного бійця, якщо удар прикладом по голові не подіє: "Дай ему нах..и примером по еб..лу, если он, с..ка, будет голову еб..ть, я тебя разрешаю применить, бл..ть, другую сторону, бл..дь, твоей игрушки нах..й".
Тож єдиний шанс зберегти життя – здатися в полон представникам Сил оборони України.
"Вантаж 200" дорого обходиться
Ще одне "ноу-хау" російських окупантів – не віддавати тіла загиблих солдатів РОВ не тільки на території України, а й... Росії. Таким чином російська влада непогано заощаджує на виплатах.
Один із яскравих прикладів – епопея матері красноярського "мобіка". Їй повідомили, що син помер у госпіталі в Курську, і пообіцяли доставити тіло за тиждень. Але потім, за її словами, "почалося пекло": у Курську говорили, що відправили до Ростова, у Ростові – що "нічого не надходило", а в Красноярську – "нічого не знаємо". У якийсь момент жінці взагалі заявили: якщо тіло не знайдуть, то... оголосять безвісти зниклим.
Після грандіозного скандалу і звернень до різних інстанцій їй все ж віддали тіло сина. Але це радше виняток із правил. А прозріння частини росіян обходиться їм дуже високою ціною.