Відео дня
Російські військові спочатку зруйнували будинок вченого у Чернігові, а потім убили його самого: що відомо про загиблого Олексія Гальонку
У Чернігові під час російського обстрілу загинув відомий педагог, доцент кафедри філологічних дисциплін Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти Олексій Анатолійович Гальонка. Ще у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення, російська ракета зруйнувала його будинок, а тепер вбила його самого.
Докладніше про нього читайте у матеріалі OBOZ.UA.
Вийшов надвір подивитись
Майже одразу після Нового року, 3 січня, після 16 години російські військові запустили по Чернігову три ракети. Олексій Анатолійович Гальонка мешкав у приватному секторі, у селі Півці, який є фактично околицею міста.
Перші дві ракети розірвалися неподалік, і вчений вийшов на двір будинку, щоб подивитися, що трапилось.
"Після двох вибухів у Півцях я зателефонувала йому, ми завжди так робимо, бо знаємо, що там мешкає наш Олексій Анатолійович. Я спитала його, як він. Він відповів, що прокинувся від вибухів і вийшов надвір подивитись. Тоді я говорю, що це небезпечно, ховайтеся. "Та що там ховатися, он дим підіймається, швидкі їдуть". Я ще сказала йому "бережіть себе", а вже через сім хвилин прилетіла ще одна ракета, уламок поранив його в голову", – згадує події того дня завідувачка кафедри інституту, де працював Гальонка, Світлана Молочко.
Лікарі нічого вдіяти не змогли.
Відмовлявся від допомоги й не хотів залишати свою землю
Ще у березні 2022 року, коли росіяни наступали на Україну з півночі та окупували частину Чернігівської області, одна із ракет зруйнувала будинок Олексія Анатолійовича. Тоді під час пожежі була знищена велика бібліотека вченого – всі книги, газети та журнали, які він зберігав із 1968 року.
Також вогонь знищив чотири десятки старовинних вишиванок, які збирав учений.
Сергій Шумило, директор Інституту Афонської спадщини, історик, згадував, що Олексій Анатолійович розповідав про те, як росіяни зруйнували його будинок.
"Нас тоді сильно бомбили, що прилетіло – я не знаю. Сховалися ми якраз у льоху. Сильно бахнуло. Висунув голову, дивлюся – веранда горить. Виліз, стою, дивлюся, як хата горить. Розумів, що вже нічого не повернеш, не врятуєш. Дерев'яний, обкладений цеглою батьківський будинок. Шкода бібліотеку", – описує Шумило.
"Жити у будинку він уже не міг. Ми запропонували йому переїхати до нашого гуртожитку, але Олексій Анатолійович категорично відмовився. Він сказав, що тоді розтягнуть останнє з його будинку, а в нього ще там було господарство. Тому були виділені гроші, йому поставили вікна на літній кухні, допомогли із ремонтом, і він там жив увесь цей час", – розповів ректор навчального закладу Анатолій Залеський.
Світлана Молочко згадує, що тоді Олексію Анатолійовичу волонтери пропонували переїхати у модульний будиночок, а співробітники інституту готові були навіть надати порожню квартиру, щоб учений міг комфортно почуватися.
"Але він відмовлявся від допомоги, казав, що хоче відбудовуватись на своїй землі, нікуди не піде, буде жити тут. Він облаштував на базі сараю собі кімнату, там була піч, у кімнаті було тепло. Ми йому привезли меблі, волонтери допомагали. А цього літа він збирався відновити будинок, це будинок його батьків і земля теж, все це було йому дорого", – каже завідувачка кафедри.
Доїв корову, доглядав за квітами
Гальонка дуже переживав, коли в одному з місцевих видань вийшов про нього матеріал, у якому розповідалося, як бідно живе доцент, його сфотографували у старому пальті та шапці на тлі грубки.
За словами Молочко, він лаявся з журналісткою, був дуже засмучений. Насправді, попри руйнування та пожежу, він завжди приходив на роботу в костюмі, підібраній у тон йому сорочці і краватці.
Водночас на своєму зруйнованому господарстві він доїв корову, приносив колегам на роботу свіже молоко. Саджав город, розводив квіти і доглядав за ними з весни до пізньої осені. І при цьому залишався інтелігентом і високодуховною людиною.
Вибудував інститут післядипломного навчання
За словами ректора, Олексій Гальонка був кандидатом наук, свого часу працював проректором вишу, потім був професором, останнім часом доцентом на кафедрі. Студенти його дуже любили та поважали. Випускники пишуть ректору, висловлюють співчуття у зв'язку із загибеллю Олексія Анатолійовича.
А розпочинав свою роботу вчений у Мокровеличівській школі теж на Чернігівщині. Потім перейшов працювати до вишу, тут був спочатку методистом, потім завідувачем методичного кабінету української мови та літератури, навчався в аспірантурі, захистив кандидатську роботу, був заступником директора і потім проректором із наукової роботи.
"Олексій Анатолійович в інституті післядипломної освіти закладав фундамент. Раніше тут займалися підвищенням кваліфікації вчителів. Він вибудовував нову систему і перетворив цю установу на інститут. Це стало його життям. Незважаючи на те, що йому було 72 роки і він був на пенсії, працював до останнього", – каже Молочко.
Ще задовго до 1991 року Олексій Анатолійович пропагував українське слово та літературу. Попри те, що він був людиною радянського виховання, він часто ходив у вишиванці: на конференції, Чернігівські педагогічні зустрічі тощо. Він зібрав велику колекцію цих сорочок.
До речі, педагогічні зустрічі – це також його проєкт, який об'єднав вчителів – переможців конкурсів "Учитель року" в номінації українська мова та література, зарубіжна література. Щороку учасники приїжджали на Чернігівщину. А після професійного спілкування вирушали на екскурсію краєм.
Коли вчений був молодшим, він разом із актором Сергієм Поспєловим організував театр "Слово" на базі школи №20 у Чернігові. Там охочих виступати та декламувати твори він навчав ораторського мистецтва. У театрі ставили постановки за класичними та українськими творами Михайла Коцюбинського, Лесі Українки. У такий спосіб залучали школярів до мистецтва.
Сам Олексій Анатолійович готував сценарії для постановок.
Хоча вчений був у віці, він освоїв комп'ютер, через ZOOM під'єднувався до лекцій. А ось купувати смартфон ніяк не хотів, весь час користувався кнопковим телефоном.
"Напередодні його загибелі ми ще обговорювали Олімпіаду, опрацьовували завдання до конкурсу Шевченка, будували плани на майбутнє. Олексій Анатолійович підготував літературні екскурсії, які сам проводив. Він був найкращим читачем бібліотеки, постійно ходив туди й просив дати йому щось новеньке", – каже Молочко.
7 січня близькі, колеги та друзі попрощалися з Анатолієм Гальонкою. З рідних у нього залишився брат, племінниці та їхні діти. Одна із племінниць працює методисткою у тому ж виші.