Відео дня
Щоб зламати ситуацію на фронті, потрібні три речі. Інтерв’ю з Симорозом
На сьогоднішній день російська окупаційна армія має можливість просуватися на кількох ділянках фронту, зокрема на захід від Авдіївки, передусім через те, що тут критично бракує фортифікаційних споруд. Відсутність чи недостатня кількість таких фортифікацій є головною причиною, через яку ворог має певні успіхи. Друга проблема – недостатня укомплектованість підрозділів ЗСУ, яка іноді становить усього 50% від необхідної кількості. Третя проблема – непослідовність західних партнерів України, які постачають боєприпаси до свого озброєння вкрай нерегулярно.
Отже, сьогодні Силам оборони треба вирішити ці три проблеми. Якщо це станеться, якщо фронт буде стабілізовано, можна буде говорити про перехоплення ініціативи у ворога та перелам у війні. Допоки цього не станеться, українські захисники не матимуть можливості вести не лише активну оборону, а й базову оборону позицій.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.
– У морському параді 28 липня, де був присутній Путін, не брав участі жоден із ворожих кораблів, про пошкодження чи знищення яких за останній рік говорила Україна. Чорноморський флот окупантів представляли лише два кораблі. Чи є це ознакою того, що ЧФ РФ нехай не знищено, але переможено? Що він вже не має тих можливостей, які повинен би мати флот будь-якої країни?
– Справді можна говорити про значні успіхи в боротьбі проти Чорноморського флоту, справді пошкоджено чи знищено дуже багато кораблів, котрі мають велике стратегічне значення для ворога в акваторії Чорного моря. Але я все ж таки не використовував би такі епітети, як "повна перемога над Чорноморським флотом Росії".
Для мене перемога над Чорноморським флотом Росії буде принаймні тоді, коли в акваторії Чорного моря не буде кораблів-ракетоносіїв, з яких обстрілюють Україну. Зараз, на жаль, вони там є, ворог їх використовує. Насправді ці ракетоносці наразі становлять основну проблему. Тому що щодо флагманських, десантних кораблів у нас є дуже серйозні успіхи, в тому числі потоплення флагмана Чорноморського флоту – крейсера "Москва".
У них є проблема не тільки з великими кораблями, які були потоплені, вони так само активно використовують кораблі через проблеми з використанням Кримського мосту. Вони зіткнулися із проблемою, коли він був на ремонті внаслідок наших успішних атак. Коли вони зрозуміли, що небажано свою стратегічну зброю перевозити через цей міст, вони почали використовувати десантні, вантажні кораблі, по яких так само завдавалися успішно ураження.
Отже, враховуючи наші можливості, наше досить скромне протикорабельне озброєння та враховуючи, якого саме удару завдано по Чорноморському флоту, тут ми справді перемагаємо. Адже свій флот ми не застосовуємо, авіацію тут, слава богу, не втрачаємо, тобто можна справді говорити про серйозні успіхи.
Я би назвав цю кампанію однією з найуспішніших кампаній ЗСУ під час повномасштабного вторгнення.
– Ви сказали про ракетоносії, які досі, на жаль, наявні в акваторії Чорного моря. Як можна вирішити проблему? Нам допоможуть ATACMS на 300 кілометрів чи якась інша зброя? Коли можна буде вже поставити крапку в цьому питанні?
– Щодо ATACMS, то насправді в них трохи інші завдання. Вони не розроблювалися для потоплення кораблів. Натомість, наприклад, наша ракета "Нептун" розроблювалася під це, є й інші західні аналоги. Звичайно, тут нам допоможуть нові сучасні БпЛА, але насправді в морі вони не такі ефективні, тому що в морі їх легко помітити. Але ще починаючи з крейсера "Москва" в морі себе найкраще зарекомендували керовані крилаті ракети, які можуть маневрувати.
Отже, найбільш перспективною є ракетна програма. Ракети треба вдосконалювати, враховуючи специфіку. Я вважаю, що, розвиваючи програму за "Нептуном", ми можемо закривати ці питання.
Я думаю, тут буде дуже хороший варіант із літаками. Я сподіваюся, що ми нарешті скоро побачимо F-16 у бойовому застосуванні. Цей літак може нести ціле різноманіття ракет, абсолютно різних – малої, середньої і великої дальності, і протикорабельні, і ті, котрі маневрують тощо. Ось тут справді може бути цікаво. Якщо вдало застосувати F-16, виходити десь з Одеської області в акваторію Чорного моря і там відстрілюватись якісними західними керованими ракетами – а у них є модифікації ракет, котрі розроблені саме проти кораблів, – я думаю, ми зможемо значно послабити російські ракетоносії.
Але там теж не все так просто. Тому що в них працюють ракетоносії дальньої дії, понад тисячу кілометрів. Вони не застосовують ракетоносці середньої чи малої дистанції. Вони намагаються не підходити до української території, можуть стріляти десь неподалік. Після знищення "Москви" вони стали дуже обережними в близьких підходах до українських територій.
Отже, тут своя специфіка, але я думаю, що наша авіація, розвиток ракетної програми, нові ракети зроблять свою справу. Хоча з тими самими Storm Shadow можна справді щось робити. Останнім часом ми топили російські кораблі за допомогою безпілотників на воді, які також показали свою ефективність. Але що стосується ракетоносіїв, то ворог дуже обережний.
– З'явилася інформація про те, що окупант посилив розвідку за допомогою дронів без сигналів GPS. Звісно, що це війна, звісно, усі ведуть розвідку, але як ви думаєте, чому саме її посилено? Можливо, ворог будує якісь нові плани?
– Що стосується БпЛА, то тут насправді причина досить банальна. Технології в цій війні рухаються вперед – і щодо БПЛА, і щодо засобів радіоелектронної боротьби. РЕБ стали застосовуватися набагато частіше і нашим військом, і ворогом.
Ударні, розвідувальні дрони перепрошиваються. Безперечно, з GPS вони вже давно не працюють. Зараз росіяни зіткнулися з проблемою через те, що досить активно, на потоці у війська стали масово надходити засоби радіоелектронної боротьби.
На жаль, з того, що мені розповідають друзі, які працюють з БпЛА, можна зазначити, що ворог вчиться, і часто йому вдається обходити наші РЕБ, підбираючи необхідну частоту. Тому що наші РЕБ обирають найпопулярніші частоти ворога і глушать їх. Натомість ворог вчиться працювати на наднизьких частотах і постійно підбирає нові.
Але технології не стоять на місці. І ми, і ворог постійно придумують засоби, які дозволяють обходити РЕБ. РЕБ і докучає, і досить сильно допомагає.
– На початку цього року колишній командувач сил США в Європі Бен Годжес заявляв про те, що 2024 рік може стати переламним. Чи вважаєте ви, що дійсно можливий перелом до кінця поточного року? Якою є головна умова цього?
– Головна умова для ЗСУ – це стабілізація нашої оборони. З цим у нас дуже великі проблеми. Зокрема, це Авдіївський напрямок, де ми не можемо закріпитися уже десятки кілометрів. На жаль, ситуація складна, не вдається стабілізувати ту ділянку фронту. Є й інші ділянки, де не вдається стабілізувати ситуацію.
Я вважаю, що головна проблема – це фортифікаційні споруди. Інформація про те, що ми відходимо на підготовлені позиці, не відповідає дійсності. Мені достеменно відомо від моїх побратимів, від тих людей, з якими я воював, що, на жаль, ми відходимо стратегічно з великими помилками. Ми не відходимо на підготовлені позиції.
Ворог навчився на своїх помилках на харківському контрнаступі, на херсонському контрнаступі, на провалах на початку широкомасштабного вторгнення. Він повністю переглянув свою оборонну політику. Він бетонується, розгортає бетонні заводи в безпосередній близькості від фронту, він досить вправно мінує територію. І справді їхні позиції дуже схожі на фортифікаційні споруди, є певні лінії оборони. Ми дуже сильно це відчули в ході невдалого контрнаступу 2023 року на півдні. А в нас із цим величезна проблема.
Деякі військові адміністрації не ставляться відповідально до цього питання й провалюють виконання завдань. Зокрема, так було на Харківщині – жахлива ситуація з фортифікаційними спорудами, вони не були підготовлені. Через це ворог пішов в атаку, зміг захопити прикордонні села і просунутися. Коли ми почали розбиратися, я побачив там підставні, досить сумнівні компанії, вибачте, алкоголіків і людей, яких позбавляють батьківських прав чи судять за крадіжки в супермаркеті.
На мій погляд, це основна проблема.
Друга проблема – що майже всі підрозділи ЗСУ не укомплектовані. У нас є поранені, є ті, хто не може виконувати бойові завдання, і вони не заміняються. Якщо в підрозділі 60-70% особового складу можуть їх виконувати, це вважається дуже добрим показником. Але насправді в нас дуже часто лише половина особового складу може реально виконувати бойові завдання, ходити на спостережний пункт тощо.
Ще одна проблема – з технікою. Безперечно, є техніка, яка потребує ремонту, є незворотні втрати техніки. Проблема ще й у тому, що наші західні партнери непослідовні в допомозі нам. Це стосується не лише бронетехніки. Є дуже велика проблема зі снарядами.
Тому що було неможливо проводити атакувальні дії, а зараз неможливо адекватно забезпечувати оборону. На найгарячіших напрямках зараз знаходиться найсучасніша самохідна гаубиця німецької розробки Panzer-2000, але протягом місяців і зараз для неї немає снарядів. Норма до 10 снарядів розходу на день для однієї установки – це ні про що. Ба більше, дають снаряди, які нормально не підходять для цієї гаубиці. Це так само 155-й калібр, але трошки інший. Артилеристам треба пристрілюватися, 3-4 снаряди ідуть на те, щоб зробити коригування. Далі залишається 3-4 снаряди на день. Це жах. Так неможливо навіть оборону тримати.
Отже, ці проблеми не дають нам переломити ситуацію на фронті. Якщо ми не змінимо підходи в обороні, фортифікаціях, якщо не змінимо ситуацію з артилерійськими снарядами, нам не вдасться переломити ситуацію на фронті навіть в обороні. Звісно, ми чекаємо контрнаступальних дій, але з такими реаліями це неможливо. Тільки вирішення цих проблем дозволить ставити завдання зміни ініціативи. Поки що ми в обороні. Нам не вдається навіть перейти до активної оборони.