Сенченко: більше жодних "договірнячків" щодо Криму, опір "консерв" Путіна буде зламано. Інтерв'ю

Україна не повинна ні з ким узгоджувати питання звільнення окупованого Криму, оскільки воює за свою землю. Спроба вкотре винести Крим за дужки і шляхом "договірнячків" дійти до прийнятного для Кремля рішення абсолютно виключена. Таку позицію поділяють і західні союзники нашої держави. У Європі та США досі присутні агенти путінського режиму, "консерви", але їхній опір буде успішно зламаний.

Українська армія отримає озброєння, необхідне для визволення всієї країни, включно з Кримом. Важливо, щоб російська окупаційна армія зазнала військової поразки у цій війні, яка позбавить її можливостей для агресії на десятиліття. Ці десятиліття знадобляться для докорінних трансформацій у системі колективної безпеки світу, і навіть для перетворень усередині самої РФ. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив ексзаступник голови Радміну АР Крим, голова Всеукраїнського громадського руху "Сила права" Андрій Сенченко.

– Випадки "бавовни" в Криму сьогодні стали чи не звичайним явищем, про Крим як туристичний регіон перестали говорити навіть окупанти. І все ж, коли йдеться про звільнення українського півострова, озвучуються певні нюанси. Що Україна недостатньо сильна у військовому плані, що, можливо, із суто політичного погляду необхідно почекати з цим і так далі. Як ви вважаєте, чи погоджено з нашими союзниками звільнення Криму?

– Я вважаю, що ми взагалі не повинні погоджувати це питання. Ми маємо діяти. До цього дійшла українська влада. Після подій 2014 року, після початку окупації Криму, ми намагалися прислухатися до меседжів послів або ще когось, хто обіцяв розібратися, і в результаті втратили контроль над Кримом. Потім був увесь цей танець у Мінську, де кожен брехав по-своєму, але при цьому однозначно не йшлося про повернення Криму. Усе це скінчилося. Україна воює за свою територію, і тут перемога наполовину нікому не потрібна, бо вона означатиме лише паузу у війні, що призведе до нової російської агресії.

Я думаю, що і на Заході сьогодні панує саме така думка.

Але при цьому треба розуміти, що путінські "консерви" нікуди не поділися. У різних країнах вони присутні у різних пропорціях, але й у Штатах, і в Європі якісь кола намагаються обговорювати різні варіанти: а може, треба допомогти Путіну зберегти обличчя і таке інше. Ці спроби ще будуть, але, як на мене, провідників такої думки сьогодні меншість.

Тому українська влада, спираючись на дії українського народу, української армії має просто виконувати завдання звільнення всієї нашої території, взагалі не обговорюючи ці питання.

- Але погодьтеся, що багато в чому наші успіхи на полі бою залежать від військової допомоги наших західних партнерів. Зокрема, військові експерти стверджують, що, якби нам було надано далекобійне озброєння, ми мали б набагато більші успіхи і, можливо, на цей час звільнили б усю територію нашої країни. Тому ми все ж таки змушені озиратися на думку наших партнерів.

– У програмістів є поняття циклічного посилання. Тут також є певні зациклені процеси. Зрозуміло, що якби тільки українська влада так порушувала питання – давайте нам далекобійну зброю, ми звільнятимемо Крим, – то під килимом нас могли б просто задавити. Почати шантажувати. Такі спроби були навіть у недавньому минулому. Різного роду візитери були в Києві, які намагалися нав'язувати саме таку думку – давайте знайдемо якусь формулу миру, до якої Крим не увійде, винесемо його за дужки, а колись…

Але тут дуже важливою є позиція українського народу. Зеленський має можливість сказати: добре, подивіться, чого хоче народ. Ви хочете просто зміни влади в Україні? Тоді продовжуйте далі шантажувати мене на цю тему. Це хороша, потужна відповідь, коли єдиним фронтом виступає влада та український народ.

Тепер щодо Заходу. У політиці там, на жаль, є різні люди. Є різноманітні політичні спекуляції, ті, хто не цурається підтримки з боку Російської Федерації в різних формах. Багато хто забруднив руки в цій справі. Але вони мають свій електорат. І дуже важливо, що український президент безпосередньо звертається до народів, спілкується із західними засобами масової інформації, виступає у парламентах, хай і в дистанційному режимі.

Це набагато ефективніше, ніж деякі переговори тет-а-тет у високих кабінетах. Тому що, маючи підтримку електорату в тих країнах, ми в такий спосіб забезпечуємо собі необхідну підтримку влади в цих країнах, які є нашими донорами та партнерами.

Щодо постачання різних далекобійних систем, то це не лише питання стримування чи не стримування звільнення Криму. Зрозуміло, що є певний страх, тому що важко моделюється поведінка Путіна.

Ми бачимо канонічний приклад Німеччини. Нагадаю, за Меркель нам відмовлялися постачати навіть двигуни від комбайнів, які українські виробники ставили на бронемашини, тобто на засоби захисту особового складу. Це не танки та не бронетранспортери. Високоточні підшипники для наших виробників теж відмовлялися постачати і таке інше. Все це було заборонено.

Але цей шлях ми пройшли. І я думаю, що опір буде зламано. Ми отримаємо німецькі танки, отримаємо від усіх країн, які нам сьогодні допомагають, більше зброї і за обсягом, і за характеристиками, адаптованішу до тих завдань, які сьогодні стоять перед українською армією.

Щодо США, то там теж є рубежі: бойова авіація, далекобійні ракети для систем HIMARS, можливо, ударні безпілотники. Це також непростий шлях, який потрібно проходити.

– Дійсно, сьогодні вже ніхто не говорить про збереження обличчя Путіна і вже майже не застерігають від того, щоб провокувати його принаймні у публічному просторі. І все-таки, як ви сказали, поведінка російського диктатора важко прогнозується. Чи припускаєте ви, що західні політичні еліти мають побоювання з приводу того, що якщо Україна почне робити серйозні дії зі звільнення Криму, Путін може вдатися до свого останнього аргументу, ядерного?

– Я думаю, що ступінь цього побоювання – не небезпеки, а саме побоювання – західних політиків на сьогодні значно нижча, ніж кілька місяців тому, коли Путін почав ядерний шантаж. Тому що всі країни, включно з Китаєм, що є дуже важливим з точки зору протверезіння Путіна, висловили досить чітку позицію на цю тему: це неприпустимо.

Тому навіть теоретично Путін може опинитися під загрозою дій у відповідь з боку не лише України та наших партнерів, а й з боку тих, кого він вважає своїми партнерами або принаймні не противниками у тій війні, яку він розв'язав.

Тому я думаю, що проти цього вже вишикувався досить потужний міжнародний фронт. Думаю, і всередині путінської кліки немає критичної маси прихильників таких кроків.

– Висловлюються думки щодо поетапного звільнення окупованих територій. Мовляв, ще до того, як буде звільнено всю Україну, ми підписуємо мирний договір з Росією і там же прописуємо зобов'язання країни-агресора, що до певного строку вона повністю звільнить територію України, зокрема і Крим. Чи слід йти на такі компроміси?

– Це абсолютно неплідні фантазії. Безумовно, звільнення наших територій відбуватиметься поетапно, але в міру просування української армії та в міру відходу російської. До речі, відхід російської армії з певних територій може навіть випереджати поступ української армії, якщо до цього дозріє внутрішньополітична ситуація в Росії і буде досить потужний зовнішній тиск.

Але всі ці договірнячки... Треба розуміти, що у цій війні Росія має зазнати воєнної поразки та втратити можливість прояву агресії щодо інших країн на десятиліття.

Ці десятиліття потрібні російським громадянам, щоб переосмислити минуле, пройти процеси очищення та почати будувати нормальну країну – не ту, яка воює з усіма, а ту, яка насправді намагається стати частиною цивілізованої спільноти.

Стільки ж часу знадобиться на те, щоб перебудувати систему міжнародної безпеки, починаючи від ООН, ОБСЄ, яка, на превеликий жаль, виявила себе абсолютно неефективною структурою, яка була побудована за принципом, що в консенсусі мають бути всі, від агресора до жертв.

Та ж північноатлантична система колективної безпеки потребує переосмислення та серйозних дій, фінансових та організаційних рішень. І на все це потрібен час.

Щоб у світу з'явилася ця фора, цей час для створення систем, які б гарантували його безпеку та нормальний розвиток, потрібна воєнна поразка Росії. Без воєнної поразки, без звільнення від влади всього цього російського керівного класу нічого не станеться. Буде просто пауза, можливо, дуже коротка, після якої буде нова хвиля агресії.