США говорять про перемогу України, удари по Москві можна потроїти: інтерв’ю з Симорозом

Ефективні далекобійні удари Сил оборони України по об’єктах в Росії почали суттєво змінювати ситуацію не лише на полі бою і на території країни-агресорки, але й у суто дипломатичному полі. Усі люблять підтримувати сильних – цим пояснюється зміна в риториці західних партнерів нашої країни, зокрема, США, які відкрито почали говорити про перемогу української армії. Незважаючи на те, що слово "перемога" не надто доречне в ситуації, коли війна триває, а фронт домі не стабілізований, успіхи України із знищення економічного потенціалу Росії дійсно вражають.

Кремлівський диктатор Володимир Путін, так само як і лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер, визнає свою поразку лише в останній момент. Проте, якщо завдяки допомозі союзників Україна зможе масштабувати діпстрайки по ворожій території, це становитиме неабияку загрозу для режиму у Кремлі.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.

– Заступник держсекретаря США Джеремі Левін під час "Українського обіду" у Гданську зробив знакову заяву. За його словами, наразі українська сторона перемагає. Раніше американський президент Дональд Трамп заявив, що попри тривалу війну, Володимир Зеленський зберігає стійкі позиції у протистоянні з Росією і "досить добре справляється". Чи згодні ви з такими досить оптимістичними оцінками американських партнерів?

– Це абсолютно політична заява, її слід розглядати виключно так, а не як позицію військових, результатів аналітичного аналізу даних тощо. Так змінилася риторика адміністрації Трампа. Самому Трампу, який нещодавно бачився з генеральним секретарем НАТО, теж ставили подібне запитання і він дав приблизно таку саму відповідь. 

Тому можна констатувати, що це є узгодженою позицією, яка є в Білому домі. І це насправді позитивна зміна риторики, коли вони дають таку оцінку діям України і вже не говорять про те, що ми впадемо за пару місяців, не звинувачують нас у якихось глобальних проблемах. Зараз говориться про успіхи. 

На моє глибоке переконання, безперечно, цьому посприяла наша делекобійна робота. Вона дає можливість політикам, європейським і американським, більш серйозно і навіть більш агресивно говорити про успіхи України. Тому що їх бачить весь світ і вони дають системний результат. Системні удари по російських НПЗ дали результат, адже вони призвели до того, що в Росії, по суті, виникла криза з паливом. Це відчувають на заправках і в Москві, і в Криму, і в багатьох інших регіонах. 

Але я побажаю нашим читачам не займатися шапкозакидацтвом, не ловити цієї ейфорії, бо ми в стані війни, війни затяжної, складної, де нам потрібно систематизувати наші можливості.

Я радий, що насправді на досить високому рівні ведеться робота з делекобійних ударів. Хоча ми входили у повномасштабну війну без власних виробництв і дронів, і по суті, ракет. Зараз ми наздоганяємо це і нарешті можемо говорити про перші результати системних ударів, адже їх теж довелося чекати.

Добре, що війна перекинулася на територію Росії, але війна, на жаль, триває також на території України. У нас є окуповані території, ворог регулярно проводить активні наступальні дії. І ситуація на фронті, на жаль, залишається нестабільною. На багатьох напрямках ситуація не стабілізована, ворог, на жаль, просувається. 

Тому слово "перемагання" не можна використовувати, як заманеться. Успіх і результат є успіхом і результатом. Але не можна, в моєму розумінні, слово "перемога" юзати наліво і направо. Я розумію, що американські і європейські партнери не мають такою мірою повноту контексту того, що у нас відбувається, тому їм це можна пробачити, тим більше, що це говориться з добра, тому це окей. Але українському народу треба сприймати поняття "перемога" і "успіх" повною мірою - так, щоб війни не були в Україні. А це можливо в рамках стабілізації ситуації на фронту, там ситуація має покращитись. Але на сьогодні вона, чесно кажучи, поки що складна. Тому я б не став заздалегідь закидати шапки. На нас чекає ще велика робота.

На моє переконання, вона не зможе відбутися без армійської реформи, без реформи мобілізаційних процесів. Зараз це питання активно обговорює військова спільнота, ветерани, лідери громадської думки і не тільки, озвучується багато критики цієї ініціативи, а також абсолютно правильні аргументи. І я дуже сподіваюся, що до цих людей дослухаються.

Отже, питання в тому, чи вдасться провести реформу, а не бутафорію. Від цього буде залежати реальна ситуація на фронті, і, як наслідок, чи зможемо ми говорити про якісь глобальні успіхи і перемоги тощо. 

– Ви сказали, що наразі ситуація на фронті складна. Але де найбільш складна? Лише на сході, в районі "поясу фортець", чи деінде ще? 

– Якщо подивитися на мапу бойових дій, безперечно, це східна частина, район Костянтинівки. Її можна виокремити, адже зараз вона є стратегічною в контексті всього сходу України, в контексті Краматорської агломерації, яка є важливою. І з точки зору забезпечення Збройних Сил у нас мають бути тилові міста.

Але ситуація складна вздовж усієї ділянки фронту, починаючи від Куп'янська, від північної частини фронту, закінчуючи півднем, Запоріжжям і так далі. У ворога є як успіхи, які він намагається розвинути в Костянтинівці, так і проблеми, причому проблеми глобального характеру, щодо вирішення яких він досі не має розуміння. Це стосується логістики з Криму й усього південного напрямку.

Я дуже сподіваюся, що ми не будемо закидати шапками і говорити про десантні операції, не будемо повторювати сценарій 2023 року, коли спочатку про контрнаступ пів року писали у новинах, а потім дивувалися, чому він провалився. Дуже сподіваюся, що ми скористаємося проколами ворога в плані логістики через наші далекобійні удари, взяттям під контроль автомобільних шляхів і на сході, і біля Маріуполя, які ведуть до траси на Крим - адекватно, з нормальною підготовкою, з нормальним плануванням, без публікацій у ЗМІ. У мене є певний оптимізм, що ми зможемо скористатися цим на фронті і переломити ситуацію.

Чесно кажучи, нам це потрібно. Важко зараз дається стабілізація на ключових ділянках фронту, тому я вбачаю, що наші успішні дії можуть послабити дії ворога на інших ділянках фронту.

– Ви згадали про Крим, де відбувається досить успішна операція з перерізання логістики ворога. В цьому контексті президент Зеленський сказав, що наразі є теоретична можливість оперативно забезпечити умови для примушення Росії до миру – для цього потрібні певні рішення міжнародних партнерів щодо підтримки України. Як ви думаєте, про які саме рішення йдеться? Чи вірите в те, що саме перерізання логістики до Криму може примусити Росію до миру?

– Насправді я не такий оптимістичний щодо цього, тому що розумію, з ким ми маємо справу – маємо справу з терористом номер один у світі, який одержимий і владою, і територіями. Відповідно, він буде битися, змагатися за ці території до кінця. Він закликав військових: "работайте, братья" (на Петербурському економічному форумі Путін заявив: "Товарищи солдаты и матросы, товарищи старшины и мичманы, товарищи офицеры, адмиралы и генералы, вся страна смотрит на вас, вся страна гордится вами и надеется на вас. Работайте, братья!" – Ред.). Це, звісно, все дуже класно, але він максимально кровожерливо використовує свою піхоту, не щадить її. Для нього влада і територій набагато цінніші, ніж якісь там росіяни чи інші народності так званої федерації.

Тому я не маю великого оптимізму, тому що впевнений, що Путін – це такий собі Гітлер. Він буде воювати до кінця в своєму бункері і застрелиться лише у той момент, коли почує бої на своїй вулиці.

Думаю, президент Зеленський мав на увазі далекобійні засоби. В принципі, з цим можна погодитися, адже вже зараз ми маємо підтвердження, як завдяки нашим далекобійним ударам змінюється глобальна риторика міжнародної дипломатії і політики, риторика того самого Дональда Трампа, тих самих європейських партнерів. Всі хочуть підтримувати сильних, чи не так?

Всім подобається бачити результати роботи, і їх можна нарощувати. Чи сягнули ми лімітів по Криму чи по Московській області? Абсолютно ні. Цей напрямок можна розвивати, і удари можуть бути сильнішими, болючішими, і можуть призвести до ще більших системних проблем у логістиці ворога, і не тільки в Росії. Якщо є можливість – а вона точно є за рахунок міжнародних партнерів, наших союзників – подвоїти, потроїти кількість ударів, безперечно це буде важливим важелем дипломатії.

Я сказав про Гітлера, але, думаю, навіть Гітлера зраджували маршали і фельдмаршали, які переставали вірити в його ідіотизм. У випадку з Путіним ми точно не маємо справу з маршалами і фельдмаршалами, а з такими собі шістками, вигодуваними ним його кадебешними методами. Відповідно, є шанси, що ситуація всередині самої Росії може погіршитися через цей тиск, коли виносять логістику тощо. Адже і в Росії є певні панічні настрої. Дітки путінських міністрів теж стоять в чергах на заправках і запитують: "Пап, ну як, ми ще перемагаємо чи уже ні?".

Я завершу дуже простим висновком. Ракети і дрони для Збройних Сил України – найкраща дипломатія для врегулювання війни в Україні. Це єдине, в що я вірю в плані зупинення війни. Абсолютно. В усе решту я не вірю. Так звана європейська дипломатія, культурна, цивілізована себе абсолютно дискредитувала. На жаль, вона показала свою неспроможність через відсутність жорстких позицій. Відповідно, Збройні Сили продемонстрували, що у них набагато кращий, більш позитивний досвід дипломатії.