"Став легендою зовсім юним, його героїзм надихав українців": командир "Да Вінчі" прийняв свій останній бій

Звістка про загибель на Донбасі Дмитра Коцюбайла ("Да Вінчі") вразила українців. Юний хлопчина, що вирушив на фронт у 18, через кілька років став легендарним командиром – його мужність і героїзм просто не могли не надихати, а щира любов до рідної України та запекла боротьба з ворогом стали прикладом для багатьох. Свій останній бій Дмитро прийняв 7 березня під Бахмутом.

Докладніше про "Да Вінчі" читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

З Майдану на фронт

Дмитро вирушив на фронт на самому початку агресії Росії – 2014 року.

"Я одразу на Майдані потрапив до "Правого сектора" і зрозумів, що з цими побратимами я буду до перемоги, якою вона не була б. Я вирішив бути з ними до кінця і ніколи про це не пошкодував", – розповідав згодом він.

Хлопець із Івано-Франківщини, який закінчив художній ліцей, і війна – здавалося, щось несумісне. Проте Дмитро на такі ремарки відповідав, що його змалку навчали любити свою країну, а його прадід воював в Українській повстанській армії.

Після Майдану хлопець разом із побратимами поїхали до навчального центру ЗСУ "Десна" у Чернігівській області. Тоді Росія вже окупувала Крим, почало лихоманити Донецьку та Луганську області...

Не всі, хто приїхав у центр, витримали "жорстку армійщину", дисципліну – частина відсіялася, а Дмитро залишився. Розповідав, що мав величезну мотивацію: дуже хотів вирушити до зони бойових дій. І досяг цього: опинився серед перших тридцяти воїнів (із 260 тих, що проходили підготовку), відправлених на схід.

Зіткнувшись із втратами товаришів по службі й отримавши поранення, багато чого переосмислив. "Я помітив, що ті, кому 18-20 років, найчастіше наражали себе на небезпеку. Зокрема і я, тому що отримав досить важке поранення в жовтні 2014 року", – розповідав "Да Вінчі".

Понад місяць він провів у шпиталі, а потім умовив лікарів відпустити його і з ще незагоєними ранами вирушив на Донбас. Тоді точилися бої за Донецький аеропорт і Дмитро просто не міг залишатися осторонь.

У складі ДУК ПС "Да Вінчі" воював під Донецьком. Його підрозділ тісно взаємодіяв із Збройними силами України, зокрема – з 93-ю та 72-ю бригадами. Молодий доброволець, який вмів після "Десни" впоратися тільки з автоматом Калашникова, щодня наполегливо навчався – і самостійно, і у військових. Згодом зізнався, що може користуватися практично всім озброєнням нашої армії.

Про здібності "Да Вінчі" говорить і той факт, що у 18 років він став командиром взводу добровольців. А в березні 2016 року Дмитро вже став командиром 1-ї окремої штурмової роти "Вовки Да Вінчі" ДУК ПС, яка згодом була переформатована в батальйон.

"Вік не завада, "Да Вінчі" став легендою в юному віці. Він був Лідером з великої літери, і це бачили всі. Жодного авторитаризму, зашореності – розумний і сміливий. А найголовніше, йому як командиру безмірно довіряли. І поважали, причому всі", – поділився з OBOZREVATEL офіцер ЗСУ, який неодноразово за роки війни взаємодіяв із хлопцями з ПС.

Кохання на війні

На війні молодий командир знайшов і кохання всього свого життя.

Аліна Михайлова після Майдану стала волонтером в "Армії SOS", а у 2016 році пройшла курси з тактичної медицини у "Госпітальєрів" та вирушила на фронт. В Авдіївці й познайомилася із Дмитром.

Вона й раніше чула про командира з позивним "Да Вінчі", буваючи у Пісках, де стоїть ця рота, і навіть ночувала у його кімнаті, доки Дмитро був на позиції. Але один одного вони навіть не бачили.

"Я була тоді на ротації і написала командиру роти, що виїжджаю до Авдіївки, можу захопити з собою все, що вам потрібно. Він відповів, що, мовляв, все є, хіба що бінокль потрібен. Але того дня до нас бінокль так і не доставили, тому я як завжди захопила молоко для хлопців та поїхала. По молоко Дмитро приїхав сам, тоді 30 травня 2017 року ми вперше й побачились", – згадувала Аліна в інтерв'ю OBOZREVATEL.

Дмитру дуже сподобалася дівчина, тому він частенько заїжджав до Авдіївки, де чергували "Госпітальєри", привозив печиво, йогурти, шоколадки. І за тиждень вже завоював увагу Аліни – тоді вони й почали зустрічатися.

Коли закінчилася ротація Аліни, замість того, щоб повернутися додому на літо, вона залишилася в роті "Да Вінчі". А восени разом із напарницею створила там медичний підрозділ. З 2017 по 2019 рік служила добровольцем у складі "Правого сектора".

Почуття пари тільки міцніло. Аліна, як і Дмитро, не стояла на місці: після того, як повернулася до Києва, стала депутатом Київради. У 2022 році вони обидва увійшли до національного списку Forbes "30 найуспішніших українців до 30 років".

Герой-доброволець

Дмитро розповідав, що повернеться до цивільного життя після того, як закінчиться війна, а це відбудеться лише після деокупації всіх наших територій, включно з Кримом. У тому, що "велика війна" буде, командир не сумнівався і готувався до неї.

Ще у травні 2021 року "Да Вінчі" розповідав, що не бачить себе в ЗСУ і що його статус добровольця дозволяє робити більше для країни та її цілісності. Водночас наголошував, що за роки війни наша армія змінилася.

"Сильно змінилася: техніка, зброя, зарплата військових. Можна було краще, але зміни сильно відчутні. Вона (армія. – Ред.) стала мужньою та професійною, з більш-менш хорошим озброєнням. Але треба міняти "совкове командування", – розповідав він в інтерв'ю.

У тому ж 2021 році президент Володимир Зеленський нагородив Коцюбайла званням Героя України з врученням ордена "Золота Зірка" – за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. "Да Вінчі" став першим добровольцем, який отримав це звання за життя.

А в 2022 році він все ж таки опинився в лавах Збройних сил, став молодшим лейтенантом. "Усім підрозділом ("Вовки Да Вінчі". – Ред.) вирішили рухатися у складі ЗСУ під командуванням Валерія Федоровича. Одна з ключових причин, чому ми "легалізувалися", – усі ми віримо Залужному", – говорив Дмитро.

Після повномасштабного вторгнення України Аліна Михайлова теж підписала контракт із ЗСУ та служила разом із коханим чоловіком.

Дівчина розповідала, що вони намагалися розділяти стосунки та службу, тижнями чи місяцями могли перебувати на різних позиціях. Єдина причина їхніх сварок – коли "Да Вінчі" не брав її на виїзди або не пускав на передову.

"Зрозуміло, що він переживає через мене. Я також за нього переживаю. У нас максимальна обережність за всіх бійців, тому що "Да Вінчі" супербереже особовий склад, і всі хлопці про це знають. Ми у стосунках на війні вже шість років – це як даність. Це, мабуть, погано, що я не уявляю по-іншому наше життя, і він так само", – поділилася вона в інтерв'ю UKRAINER трохи більше місяця тому.

"Україна заживе, коли Росія розпадеться"

Повномасштабне вторгнення армії Росії застало Дмитра та його підрозділ "Вовки Да Вінчі" в Авдіївці. Вранці 24 лютого вони перебралися в інше місце, побоюючись, що ворог завдасть ракетного удару по базі.

Воювали під Авдіївкою, потім на Запоріжжі, згодом прибули захищати столицю – знищували ворога біля Згурівки Броварського району. Звідти вже перейшли на Криворізький напрямок, а після нього на Харківщину.

На початку літа підрозділ "Да Вінчі" давав відсіч ворогові на Луганщині, де російські окупанти витісняли захисників Сєвєродонецька та Лисичанська й намагалися створити "котел", форсувавши Сіверський Донець біля села Білогорівка.

Після цього Соледар та Бахмут – місця запеклих, кровопролитних боїв. Саме тут й обірвалося життя легендарного командира.

Про загибель Дмитра Коцюбайла 7 березня 2023 року розповів Володимир Зеленський. "Сьогодні в бою загинув "Да Вінчі", герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість – Дмитро Коцюбайло. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Загинув у бою під Бахмутом, у бою за Україну. Він із 2014 року захищав нашу Незалежність, гідність нашого народу. Один із наймолодших Героїв України. Один із тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером та сміливістю України", – наголосив глава держави.

Відомі фотографи Костянтин та Влада Ліберови показали останнє фото Дмитра Коцюбайла та розповіли, як він загинув.

"Це сталося у нас на очах. Обстріл. Ти сказав нам залишитися в укритті. Вибухи, багато вибухів. За хвилину крики: Медика! Медика! Да Вінчі! Ми до останнього вірили. Ми до останнього молилися. Ти був найсміливішим, найвідчайдушнішим з усіх, кого ми знали. Ти здавався безсмертним. До кінця днів ми будемо пишатися, що знали тебе. Герої не вмирають", – йдеться у повідомленні.

У грудневому інтерв'ю "Новинарні" "Да Вінчі" поділився, що, на його думку, зима буде дуже важкою, весна та літо теж. Але вірив, що Україна має хороші шанси звільнити Крим 2023 року.

"Потрібно довести це до логічного завершення. А логічне завершення може бути лише тоді, коли Росія впаде. Практика показує, що з ними нереально домовлятися. Там справа не в Путіну. Вони всі – кінчені дебіли. Україна зможе зажити, коли Російська Федерація розпадеться", – поділився командир.

Україна втратила легендарного воїна, але побратими продовжуватимуть його боротьбу – до перемоги.