Відео дня
"Страх відходить на задній план чи повністю зникає": які причини СЗЧ і способи вирішення проблеми. Інтерв'ю з начальником рекрутингу полку безпілотних систем
Самовільне залишення військової частини, або СЗЧ, кваліфікують як тяжкий або особливо тяжкий злочин, проте найчастіше його причиною стає брак комунікації із безпосереднім командиром. Коли військовослужбовець має певні об’єктивні, а не надумані проблеми, наприклад, потребу в лікуванні, психологічне вигорання чи страх перед виконанням бойового завдання, коли ці проблеми стають ще більшими через несприятливий клімат у колективі, то він може вирішити втекти з військової частини без жодних попереджень.
Але річ у тому, що більшість проблем військовослужбовців можна розв'язати завдяки командиру, якщо той бере на себе роль "батьків", а також завдяки офіцерам, які надають психологічну підтримку. Зокрема, можна подолати навіть страх участі у бойових діях, попри те, що це відчуття є цілком природним для кожної людини. За певних умов страхи можуть відходити на задній план чи взагалі зникати.
Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів начальник рекрутингу 20-го Окремого полку безпілотних систем "К-2" Ярослав Калінін.
– Чи можете ви пояснити, у чому полягають головні причини того, що військовослужбовець вирішує самовільно залишити частину? Що можна зробити, аби таких випадків було якомога менше?
– Якщо говорити про мотиви, то вони завжди одні й ті самі. Це відсутність відпусток та адекватного лікування, емоційне вигорання військовослужбовців, страх перед виконанням військових завдань. Це також неможливість переведення з однієї частини в іншу. Відповідно, військовослужбовці, не маючи такої та інших можливостей, вирішують піти у СЗЧ, не комунікуючи зі своїми командирами.
На жаль, це є проблемою для нашого війська, і її треба розв'язувати.
– З чим, як правило, може бути пов’язане емоційне вигорання військовослужбовців?
– Емоційне вигорання може виникати через кілька причин. Перше – це банальна втома. Коли людина довго виконує бойові завдання, звісно ж, вона стомлюється. За рахунок цього психіка також стає менш стабільною.
Причому це стосується не лише бойових посад. Навіть на тилових посадах людина може не відчувати себе за призначенням, мати ненормований чи неадекватний графік військової служби, що також призводить до втоми та вигорання.
Отже, незалежно від того, на якій посаді перебуває людина, рано чи пізно вона може прийти до такого стану. До того ж, якщо в людини вже є певні індивідуальні проблеми, і частина, безпосередні командири, ніяк не сприяють їхньому вирішенню, коли сам клімат у колективі не є нормальним, звісно, людина згодом починає розуміти, що вона не хоче перебувати в такому колективі.
– Чи є прямий зв'язок між вигоранням та особистістю командира чи колективом, у якому перебуває військовослужбовець?
– Зазвичай це не пов’язано напряму з командиром, військовою частиною, бригадою, а пов’язано з безпосередніми командирами. Якщо ми, наприклад, говоримо про військовослужбовця категорії солдат чи сержант, то це зазвичай командири взводів, можливо, командири рот, інколи командири батальйонів. Тобто це ті самі командири, які в період перебування військовослужбовця на службі є їхніми "батьками", які мають вирішувати не тільки проблеми підрозділу, а й мають спілкуватися зі своїми підопічними й допомагати вирішувати їхні питання. Звісно, якщо ці питання є нагальними, а не якимось абсурдними.
Тобто загалом комунікація має відбуватися з двох боків – і з боку командира, і з боку військовослужбовця. Але інколи військовослужбовці просто бояться про це говорити, хоча у нас зараз є хороша тенденція на заміну цього вектору, і комунікація в Збройних силах поліпшується.
– Що ви можете сказати про страх перед виконанням бойового завдання? Адже це цілком зрозуміла річ, це нормальна реакція будь-якої людини. Чи існують певні психологічні методики, що допомагають зменшити рівень страху?
– Річ у тому, що страх присутній у всіх без винятку, адже ми всі живі люди. Важливо розуміти, що є страх залишитися пораненим, не дай Боже, загинути, але є ще й страх від нерозуміння того, що необхідно буде виконувати. І от якраз із цим страхом необхідно працювати. Це стосується командирів підрозділів, які мають безпосередньо працювати з особовим складом, чітко доводити бойове завдання, пояснювати мету підрозділу, цілі тощо.
Коли людина перебуває у нормальному здоровому колективі й чітко розуміє своє призначення, страхи відходять на задній план або взагалі нівелюються. Це вкрай важливо.
– Що може зробити військовослужбовець, який уже планує самовільно залишити частину? Які у нього є альтернативні варіанти, які могли б запобігти цьому?
– Від самого початку варто розуміти, що СЗЧ – це тяжкий або особливо тяжкий злочин, залежно від кваліфікації, від обставин його здійснення. Що стосується рішень, то часто буває так, що це імпульсивне рішення. У певний період людина насичується проблемами та розуміє, що, якщо, умовно, вона зараз повернеться додому або просто в якусь більш вільну зону, то там ці питання буде легше вирішити.
Але насправді дуже часто достатньо просто поговорити з безпосереднім командиром, із представниками психологічної підтримки персоналу. Ці офіцери також є у кожному підрозділі, і з ними варто розмовляти. Це люди, які мають приходити на допомогу, допомагати вирішувати питання. За рахунок цього ми зможемо зменшити кількість випадків самовільного залишення частини. Адже якщо не комунікувати, ми ніколи не дізнаємося, що відбувається з людьми всередині. Але коли людина не може поділитися, тому що розуміє, що її за це можуть покарати, вона ухвалює радикальніші рішення, які не є хорошими ані для неї, ані для військової частини, ані для війська загалом.
– Як часто військовослужбовці, які пішли у СЗЧ, повертаються до своєї ж військової частини? Що ви можете сказати про зміни у процедурі повернення, які запрацювали з 1 березня?
– Раніше була тенденція, що військовослужбовці, які пішли у СЗЧ, поверталися протягом трьох днів. Отже, вони ухвалювали таке рішення, кілька днів переживали, а потім поверталися у попередню частину, розуміючи, що питання можна вирішувати інакше. Зараз ця тенденція дещо змінюється. Військовослужбовці, які йдуть у СЗЧ, йдуть на триваліший термін – на місяць, два, інколи більше.
Щодо поновлення – розуміючи, що СЗЧ тягне за собою кримінальну відповідальність, військовослужбовці також мають на меті поновитися. Це одна з причин, чому вони повертаються. Звісно, це не основна причина. Усе одно вони тримають у голові, що необхідно поновлюватися, допомагати країні, але при цьому вони хочуть себе бачити в іншому підрозділі, можливо, на іншій посаді, реалізовувати власні знання, вміння, навички для того, щоб бути корисними.
– Як наразі виглядає перспектива переведення до іншого підрозділу? Чи збільшилися шанси на переведення для охочих?
– Варто розуміти, звідки людина хоче перевестись і які проблеми зі здоров’ям вона має, якщо має взагалі. Якщо це людина не обмежено придатна й при цьому перебуває у бойовому підрозділі, то перевестися до іншого можна виключно за згодою командира підрозділу.
У бойових частинах потрібні кадри, вони виконують окремі завдання. І просто перекидати військовослужбовців з однієї частини в іншу не є раціональним рішенням. Але при цьому цих військовослужбовців можна більшою мірою використовувати згідно з їхнім фахом, їхніми знаннями. Тому, якщо до нас звертаються військовослужбовці з військових частин, ми намагаємося сприяти тому, щоб вони переводилися до нас, намагаємося знаходити компроміс з іншими військовими частинами.
Що стосується інших випадків, коли, наприклад, військовослужбовець може бути придатним до тилових частин, до частин забезпечення, то таких ми переводимо без проблем через "Армію+" або окремими рапортами.
Якщо ж говорити просто про переведення із тилових частин, то тут абсолютно та сама ситуація. Враховуючи, що у нас бойовий підрозділ, ми також можемо добирати військовослужбовців до себе без проблем. Найцікавіше, що в нас у підрозділі досить багато військовослужбовців, які прийшли до нас після тилових підрозділів. Зараз вони абсолютно без проблем виконують бойові завдання.
– Запитання щодо чоловіків призовного віку, які опинилися за кордоном. Їх наразі понад 400 тисяч. Звісно ж, у їхньому випадку не йдеться про самовільне залишення частини. Але якщо така людина усвідомить, що вона має захищати свою країну, та захоче повернутися, які варіанти є для таких людей?
– Як кандидати на військову службу вони можуть повернутися до країни. Звісно, найімовірніше, вони вже перебуватимуть у розшуку, відповідно, до першої зустрічі з представниками територіальних центрів комплектування. Але загалом далі ці військовослужбовці можуть обрати підрозділ, у який вони хочуть поновитися і там проходити службу.
Найважливіше у цьому питанні – те, що людина сама виявила бажання повернутися в країну й піти на службу. Так, не в усіх таке усвідомлення виникає від першого дня повномасштабного вторгнення. Але важливо, що людина вмотивована й має таке бажання. Було б інше питання, якби ці люди якось випадково потрапляли до війська, не маючи бажання, і ми б їх затягували у підрозділ. Ні, нам такі не потрібні. Та й загалом такі війську не потрібні, будемо відвертими.
Тому що відсутня мотивація військовослужбовця призводить до того, що людина знаходить купу причин для того, аби невдало виконувати бойові завдання. Так, є випадки, коли людина приєднується після того, як намагалася втекти чи просто виїхати за кордон, а потім, коли вона опинялася у війську, змінювала свій світогляд. Але здебільшого людина, яка не має бажання, потрапляє до ТЦК чи у поліцію, вона рухається в напрямі того, щоб не приєднатися до війська.
Тому, якщо ми говоримо про кандидатів, які бажають повернутися в країну та приносити користь державі, то чому б ні.
– Як працює рекрутинг у 20-му Окремому полку безпілотних систем? Чи кожен охочий може приєднатися до вашого полку?
– Кожен охочий – ні, тому що кожен кандидат, який хоче приєднатися до нас, проходить кілька співбесід. Спочатку з представниками контактного центру, далі ми проводимо профільну бесіду, щоб розуміти, який досвід має кандидат і чи може він нам у принципі підійти. Причому тут не завжди важливий військовий досвід. Інколи цивільний досвід є великою перевагою.
Ми робимо акцент на категорії переведень та категорії СЗЧ, тому що їх навчати треба менше, ніж цивільних. Якщо до нас приходять цивільні з досвідом, це вже круто. Це можуть бути або колишні військовослужбовці, або ті, хто проходив курси. Але якщо йдеться про суто цивільну особу, яка хоче навчитися з нуля, це потребує певного часу, й у наших реаліях, звісно, ми надаємо перевагу тим, хто цей досвід уже має.
Також важливо зауважити, що після 1 березня у нас дещо змінився вектор набору. В попередні місяці ми дуже активно набирали військовослужбовців із категорії СЗЧ – саме тих, хто вмотивований повернутися і прийти саме в наш підрозділ. Але станом на зараз ми не можемо їх оперативно поновлювати, тому що зараз ці кандидати мають пройти весь шлях від відкриття кримінального провадження до рішення суду. А після рішення суду вони можуть до нас приєднатися, якщо це перше СЗЧ.
Враховуючи ці обставини, зараз ми робимо більший акцент на категорії тих військовослужбовців, які є в частинах чинними військовослужбовцями, а також на цивільних – щоб додатково їх навчати і щоб надалі вони були нам корисними.
Відвідати офіційний сайт проєкту "Лінія дронів" можна за цим посиланням. Контактний телефон 0800 301 314.