Відео дня
Стратегічна авіація Путіна – антикваріат, що "б’є комара молотком": інтерв’ю з авіаекспертом Храпчинським
Парк стратегічної авіації країни-агресора Росії навіть близько не можна назвати сучасним. Так, його основа, Ту-95МС – це літак з 1950-х, "ракетоносець з епохи лампових телевізорів", який залишається застарілою моделлю, незважаючи на численні спроби модернізації. Ту-160 "Білий лебідь" на вигляд більш сучасний, але це також стара техніка 1980-х. Наразі в Росії їх усього півтора десятки, а гучні заяви про поновлення виробництва не підкріплюються нічим. Факт полягає в тому, що стратегічна авіація РФ дуже дорога в утриманні й не пристосована до маневреної війни. Бити такою авіацією по цілях, що розташовані на відстані до 700 км – це так само неефективно, як бити комара молотком.
Водночас є на озброєнні ворога й насправді небезпечні зразки стратегічної авіації. Передусім, це Ту-22М3, який є носієм ракет Х-22 та Х-32, що масово застосовуються для атак на українські міста. У таких ракет "жахлива точність", але кожний такий запуск – як смертельна лотерея , адже їхня руйнівна сила дуже велика. Проте, не варто забувати, що українська ППО здатна знешкоджувати 70-90% ракет ворога. З урахуванням допомоги західних партнерів, зокрема, майбутньої, можливості протиповітряної оборони будуть зростати.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив авіаексперт Анатолій Храпчинський.
– На сторінці AviVector в мережі Х опубліковані супутникові знімки, зроблені на аеродромі "Оленья", на яких видно 11 бомбардувальників Ту-95МС та 5 літаків Ан-12. Ця інформація викликала неабиякий резонанс у мережі, адже це трактували як незвичну концентрацію ворожої стратегічної авіації. Що не так із подібними оцінками?
– Майже кожен українець, який за звичкою по вечорах поглядає на моніторингові канали, бачить одне й те саме: "червоний рівень загрози", "літаки злетіли", "ракетоносії в повітрі". Це вже майже як завести будильник на ранок, ритуал війни.
Але в даному випадку мене відверто здивувала реакція мережі на публікацію супутникових знімків з аеродрому "Оленья", де зафіксовано 11 бомбардувальників Ту-95МС, 5 Ан-12 і звичні для цієї бази Ту-22М3. Це подали як "незвичну концентрацію стратегічної авіації". Хоча якщо чесно, саме така кількість стратегічних ракетоносців там фіксується постійно протягом останніх трьох років. Я слідкую за цим системно, бо знаю ці літаки буквально на дотик, тривалий час літав у складі екіпажу Ту-134А-3.
Якщо ж бути більш точним, то з часу українських ударів по авіабазі "Енгельс" у 2022-му, коли ворог змушено передислокував частину своїх Ту-95МС на північ, на "Оленьї" стабільно базується приблизно 11 Ту-95МС, 35–40 Ту-22М3, більшість з котрих законсервовані і навряд колись ще злетять, та декілька Ту-160. Тобто нічого надзвичайного в цій "концентрації" немає, це звична тактика ротації та збереження.
В цій історії важливіше інше. Не треба боятися самих по собі крилатих ракет. Їх траєкторії прогнозовані, а засоби ППО навчені. Ми бачимо, що ефективність їхнього перехоплення часто перевищує 70–90%. І ворог це бачить. Саме тому він усе частіше застосовує балістичні ракети типу "Іскандер-М" або "KN23", а також ударні дрони які дешеві, масові, а головне навантажують нашу ППО по всьому периметру.
Але є ще один мотив – зберегти. Бо стратегічна авіація – це ресурс, який у Росії обмежений. Нових машин не виробляють, модернізація відбувається зі скрипом, ремонт одного Ту-95МС триває до року, а втрати навіть одного борту – це катастрофа для репутації та можливостей.
– Як ви оцінюєте стан стратегічного авіапарку ворога? Чи містить він дійсно сучасні зразки? Які основні шляхи поновлення цього авіапарку?
– Флот Ту-95МС, що досі є основою російських повітряних ударів по Україні, був створений ще в 1950-х роках. У буквальному сенсі це "ракетоносець з епохи лампових телевізорів". Так, він модернізувався, отримав нову електроніку, нові ракети, але суть залишилась тією ж: турбогвинтовий велетень з гучністю старого трактора, якого можна засікти ще до зльоту.
Ту-160 "Білий лебідь", виглядає куди сучасніше, хоча це також машина 1980-х. Реально в строю їх лише до 15 одиниць, і нові борти, які буцімто будуються або добудовуються, насправді з радянських "напівфабрикатів". Росія гучно заявляла про поновлення виробництва — але поки бачимо лише один "новозібраний" Ту-160М, і той із двигунами старого покоління.
Насправді, уся ця техніка дуже дорога в утриманні та не пристосована до сучасної маневреної війни. Використовувати стратегічні бомбардувальники для ударів по цілях за 500–700 км — це як бити комара молотом. Кожен виліт — це витрати десятків тон пального, зношення рідкісних агрегатів, ризики втрати борту. І все це — щоб випустити кілька ракет, більшу частину з яких зіб’є українська ППО.
Так, ворог усе ще намагається зберегти ці "антикварні інструменти", бо іншого вибору немає. У мережу нещодавно потрапили документи, де йшлося про нові програми ремонту стратегічної авіації. Але без жодної конкретики: що саме ремонтують, на яких підприємствах, за які кошти. Схоже, це черговий інформаційний вкид, покликаний створити ілюзію контролю над ситуацією.
Водночас забувати про ці загрози не варто. Це літаки, це зброя. І Росія вже не раз демонструвала готовність вбивати цивільних, запускаючи по українських містах крилаті ракети Х-101 або Х-555. Інтенсивність таких ударів справді зменшилась у порівнянні з 2022 роком, але кожен новий масований обстріл – це нагадування: старий Ту-95МС все ще смертельно небезпечний.
У підсумку: стратегічний авіапарк Росії – це технологічний анахронізм, замаскований під "суперзброю". І хоча на папері він все ще грізний, насправді тримається на залишках ресурсів, радянських запасах та страху перед втратою останніх бойових бортів.
– Які зразки стратегічної авіації ворога становлять найбільшу небезпеку і чому?
– На мою думку, це Ту-22М3. Не "Білий лебідь", не старий Ту-95МС з повільними Х-101, і ось чому.
По-перше, Ту-22М3 – це носій ракет Х-22, які Росія масово застосовує по українських містах, а також їхньої модернізованої версії Х-32, яка летить значно вище, швидше, а це до 4 000 км/год і має ускладнену траєкторію перехоплення. Це ті самі ракети, які пробивали торгові центри, житлові багатоповерхівки, бо створювались не для точності, а для знищення авіаносців та флотів у відкритому морі.
По-друге, Ту-22М3 – єдиний ракетоносець у росіян, який реально літає на короткі відстані, злетів – ударив – сів, не розтягуючи всю логістику, як у випадку з Ту-95МС або Ту-160.
По-третє, масовість застосування. Удар Х-22 – це, по суті, смертельна лотерея. У неї жахлива точність, іноді промах на 600 м, але якщо вона влучає, то пробиває бетон на кілька поверхів. Система наведення радіолокаційна, або ж інерційна, тобто ракета не залежить від GPS, і навіть у умовах глушіння летить, куди запрограмована. А головне – ми ще не маємо повного комплексу засобів, які гарантують її перехоплення. ППО на кшталт Patriot справляється лише частково і лише в зоні прикриття.
І нарешті запас. Росія має понад 60 літаків Ту-22М3, з яких на ходу — близько 20–25. Це немало, враховуючи, що один літак може нести до трьох Х-22. Вони активно їх ремонтують, іноді просто "канібалізуючи" інші борти, бо нових не виробляють. Але це означає, що ще роками цей тип залишатиметься загрозою.
– Стратегічна авіація РФ є складовою частиною ядерної тріади. Чи вірите ви у те, що за певних умов її дійсно можуть використати саме з метою завдання ядерного удару?
– Так, стратегічна авіація РФ Ту-95МС і Ту-160 — справді є складовою ядерної тріади й технічно здатна нести крилаті ракети з ядерними боєзарядами, зокрема Х-55 та Х-102. Водночас їхнє реальне бойове застосування як засобу ядерного удару надзвичайно малоймовірне. По-перше, це вразливі й добре помітні цілі, які легко відстежуються супутниками. По-друге, для завдання стратегічного ядерного удару потрібно пройти складну процедуру політичного схвалення та фізичного оснащення літаків боєзарядами, які не зберігаються на борту постійно.
Найімовірніше, стратегічна авіація буде використана як інструмент демонстративного тиску, наприклад, через патрулювання у повітрі з "підозрою" на ядерне озброєння або імітацію підготовки до пуску. Кремль таким чином намагається шантажувати Захід і створювати картинку "рішучості". Але фактичне застосування – це прямий шлях до взаємного ядерного обміну, а отже, до гарантованого знищення самої Росії. Імовірність такого сценарію зберігається лише в разі повного краху на фронті й відчаю вищого керівництва РФ, хоча і в це я вірю мало. Адже залишається велике питання до реального технічного стану тих ядерних боєзарядів, які ще залишились у Росії. Їхній термін зберігання, технологічна деградація та сумнівна якість обслуговування викликають не менше запитань, ніж політична готовність натиснути кнопку.
– Чи має Україна дійсно ефективні засоби протидії такій авіації? Яку роль в цьому відіграють засоби ураження, надані нашими союзниками? Які з них "заточені" на протидію ворожій стратегічній авіації? Яку роль відіграє дозвіл союзників застосовувати їхню зброю без обмежень? Що можна сказати в цьому контексті про німецькі ракети Taurus, які можуть бути поставлені в Україну?
– Так, Україна вже продемонструвала здатність ефективно протидіяти стратегічній авіації РФ як у повітрі, так і на землі. Один Ту-22М3 був знищений українською системою ППО під час бойового вильоту, ще один уражений на аеродромі "Сольці-2" у результаті атаки далекобійного дрона. Це вже не гіпотези, а факти. І вони доводять: навіть стратегічна авіація, яка традиційно діяла з глибокого тилу, вже не має абсолютного імунітету. Ми починаємо створювати зону в 300–500 км навколо України, де ворожі аеродроми перетворюються на нові "Чорнобаївки", місця постійного ризику та втрат.
І тут важливу роль відіграють засоби, надані союзниками. Ракети Storm Shadow/SCALP вже неодноразово змінювали правила гри, дозволивши бити по аеродромах, складах і штабах у центральній Росії, як-от удар по "Дягілєво" під Рязанню. Так, Taurus із дальністю 500+ км не дістане до "Оленьї", але вони зможуть повністю перекрити всю логістику Центрального військового округу РФ, включно з Курськом, Воронежом, Таганрогом, Бєлгородом, Брянськом, Енгельсом. А головне, сьогодні Україна вже має дозвіл від партнерів застосовувати цю зброю без географічних обмежень, і це змінює стратегічний баланс.
Але перед нами залишається завдання — отримати більше ракет і ще активніше масштабувати власне виробництво дронів, здатних долати сотні та тисячі кілометрів. Дальність плюс точність дорівнює нова система стримування. І вона працює: не тому, що в нас "стратегічна авіація", а тому що в нас розум, інженери, партнери й сміливість бити ворога там, де він вважає себе недосяжним.