У Маріуполі загинув відомий футбольний тренер із Волині: залишився допомагати людям
У Маріуполі загинув відомий на Волині футбольний тренер Віктор Ткачук. Спортсмен вивіз свою сім'ю у безпечне місце, а сам залишився у місті допомагати людям. Сусіди поховали українця у дворі будинку.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Про смерть тренера дізналися випадково
Поховати 53-річного Віктора Ткачука на батьківщині у місті Берестечку Волинської області не змогли. Він загинув у Маріуполі, місті, яке російські загарбники перетворили на пекло на землі. Вивезти навіть загиблу людину звідти неможливо.
Сусіди змогли лише вирити могилу у дворі будинку, поховати й встановити хрест. "Тільки після війни, коли Маріуполь буде наш, ми зможемо поїхати туди і вклонитися біля могили Віктора Григоровича", – зітхає його давній друг Анатолій Романовський.
Про те, що футболіст і тренер Віктор Ткачук загинув, рідні дізналися випадково. Хтось із земляків в Італії на одному з каналів побачив сюжет, у якому йшлося про загибель спортсмена.
"Там повідомляли, що він гасив пожежу в одній із багатоповерхівок, і його вбив снайпер. Його тіло знайшли в тому ж районі, де він і жив. Що там було насправді, ми не знаємо. Дружина зв'язувалася зі знайомими, які залишилися там. Але говорити правду по телефону вони бояться", – каже Романовський.
Не вірив у війну, а потім було пізно
Друг розповідає, що ще до початку війни розмовляв із Віктором. Попереджав його, що може початися війна, треба їм приїхати на Волинь, тут мама живе, є будинок. Але Віктор, як і багато українців, не вірив у те, що Росія розпочне повномасштабне вторгнення.
"Вони пережили там 2014 рік, він думав, що постріляють – і все заспокоїться, он Макрон до Путіна поїхав, тож домовляться. А коли війна вже почалася, ми зателефонували. Я кажу, Вітю, бери сім'ю і приїжджайте сюди. А він відповідає: "Вже кулі свистять, ми на підлозі лежимо, пізно їхати". Але свою сім'ю – дружину та двох синів – він зміг якось вивезти з Маріуполя. Вони поїхали до Польщі. А сам залишився", – каже Анатолій.
Деякі його знайомі кажуть, що він залишився допомагати людям: гасив пожежі, добував їжу, шукав воду.
Його сім'я разом із ним переживала жахи війни. Навіть зараз, у Польщі, молодший 12-річний син постійно намагається економити їжу. Каже, що треба з'їсти не все, а щось відкласти на завтра, а раптом нічого буде їсти. Маріупольський голод назавжди залишиться з ним.
Працював у школі, потім поїхав на заробітки
У рідному містечку Берестечко зараз мешкає 80-річна мама Віктора Ткачука. 9 квітня вона з рідними та друзями у храмі села Піски брала участь у панахиді за загиблим сином.
Анатолій згадує, що з Віктором вони познайомилися ще у дитинстві, коли разом почали займатись футболом. "Грали в командах і за рідний район, і за Берестечко. Після армії знову зустрілися, стали грати у різних місцевих командах, виїжджали на змагання. Разом ділили шматок хліба. Віктор пішов працювати вчителем фізкультури до школи.
Потім одружився, у них народився син. Часи були складні, він поїхав на заробітки. А його дружина із сином поїхали жити до Маріуполя до її мами. Коли він повернувся, купив квартиру. Тому вони й опинилися там. Але щороку у відпустку він приїжджав сюди, і ми обов'язково грали у футбол. Коли стали старшими, то проводили ветеранські зустрічі. Його мама навіть говорила йому: "Вітю, ти до мене приїхав чи до своїх друзів?" – згадує Романовський.
Наразі Маріуполь перебуває в облозі російських окупантів. Тут пошкоджено до 90% будівель, люди змушені жити у підвалах. Без зв'язку, без електрики, води та їжі. Двори та парки міста заповнені могилами мирних людей, яких убивають загарбники.
Проте Маріуполь захищають морські піхотинці 36-ї бригади морської піхоти та бійці полку "Азов". Вони борються за кожну оселю, за кожну вулицю Маріуполя. Незважаючи на брак боєприпасів, їжі, навіть води, вони обіцяють, що стоятимуть до кінця і місто не здадуть.