У Москві вже розуміють, що не виграють війну, мобілізація не врятує. Інтерв’ю з Обуховим

Керівництво країни-агресорки Росії усвідомлює, що не виграє війну проти України, але, оскільки вихід із війни є смертельно небезпечним для режиму, Москва намагатиметься продовжувати її так довго, як тільки зможе. Масштабна чи загальна мобілізація в РФ не дасть бажаного прориву — можливий лише короткочасний успіх на окремих ділянках фронту. Мобілізацією війну не виграти.

Ті, хто повернувся з війни, – "герої СВО" – стануть справжньою проблемою і для пересічних громадян, і для влади. Ідея мирних переговорів із кремлівським диктатором Путіним виглядає смішно, оскільки жодні переговори з ним апріорі неможливі. Щоб змусити агресора до миру, необхідно діяти інакше – заявляти на весь світ, що путінська Росія – це неонацистська держава з усіма витікаючими звідси наслідками.

Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив антиросійський активіст, голова фонду "Стоп Російський Терор" (США) Герман Обухов.

– Які ваші оцінки щодо людських ресурсів, якими сьогодні володіє Путін або якими він володітиме після виборів до Держдуми, що відбудуться у вересні? За деякими ознаками, росіяни почали виїжджати з країни, побоюючись мобілізації. Так, лише за два дні, 15 і 16 серпня, до Грузії виїхало 40 тисяч росіян. Це втеча чи просто пік туристичного сезону?

– Щодо туристичного сезону, то він уже практично добігає кінця, крім того, там суттєво похолодало, тому не виключено, що це пов’язано з ризиком мобілізації після виборів. Ті, хто має якісь можливості та ресурси, вирішили виїхати з країни до Грузії, Вірменії чи кудись ще, щоб не ризикувати. Але 40 тисяч для Росії – це не така вже й велика цифра.

Що може вирішити мобілізація? Певною мірою вона може вирішити якісь питання на фронті, наприклад, просування або зупинку ЗСУ, але в принципі кардинально це нічого не вирішить. Бо мобілізацією війну не виграти. З цими живими силами все одно нікуди не дійти — ні до Києва, ні до Львова. Тому йдеться лише про стабілізацію на фронті, не більше. Це все, чого домагається Москва.

– Але якщо мова йде про збільшення чисельності російської армії на 300 або навіть на 500 тисяч, це суттєве посилення, чи не так?

– Істотне, але таке, що не здатне змінити хід подій. Принципово це нічого не змінює. Можливо, вони десь прорвуть фронт, захоплять ще десять сіл або одне місто. Але це кардинально нічого не змінить у цій війні. Це лише якісь тимчасові локальні заходи зупинки, заморожування, консервації. Не більше того. На мою думку, у Москві вже розуміють, що жодної війни вони не виграють.

А що робити? Припинення війни – це кінець політичного життя і ядра влади, і особисто Путіна, і його оточення, бо людям треба щось пояснити. Що ви робили чотири роки, чому стільки людей загинуло? Після війни почнуться розслідування щодо блогерів та інших. Зокрема, з’ясується, що загиблих не 50 тисяч і не 100 тисяч, а майже мільйон.

Це почне набирати обертів по всій країні. Почнуться непередбачені внутрішні конфлікти. Не знаю, чи дійде справа до протестів. І в цій ситуації мобілізація нічого кардинально не вирішить.

– Як ви ставитеся до воєнного стану в Росії? Чи потрібно це зараз Путіну, Кремлю?

– Військовий стан теж нічого не змінить. Навряд чи це потрібно Путіну, Кремлю. І без воєнного стану все йде так, як вони хотіли б, щоб це йшло. Якщо його не було введено протягом першого року-двох повномасштабної війни, то навряд чи прийняття такого рішення зараз якось позитивно вплине на ситуацію.

Але й з боку українського уряду робиться не все, щоб припинити цю війну на умовах України. Ніяких мирних переговорів із Кремлем і Путіним вести неможливо, говорити про це нерозумно й смішно.

Усім стає не те що дивно, а смішно. З ними ні про який мир домовитися неможливо. Можливо, на рівні дипломатії про це й можна говорити, але паралельно робити щось ще в кулуарних переговорах з Європою, з Америкою.

– Уточніть, будь ласка, що має робити Україна, щоб наблизити закінчення війни на своїх умовах?

– Я переконаний, що доки Європа не почне говорити про неонацизм у Росії, ця війна триватиме нескінченно. Усі в Європі чекають на закінчення війни, щоб почати торгувати з Росією, але з неонацизмом мати справу неможливо.

Зараз у Росії панує класичний неонацизм, тільки в іншому, прихованому вигляді. Немає газових камер, українців на території Росії не вбивають, є ще якісь відмінності, але це не означає, що вони не такі, якими були нацисти у фашистській Німеччині. Пропаганда робить свою справу. Вона штовхає людей у цю бійню. Вона переконала росіян, що "в Україні нацисти", а "ми захищаємо свою країну".

Але Україна мовчить, і це повний нонсенс. Я в Америці теж уже два місяці, і тут про війну в Україні майже нічого не говорять, вони живуть своїм життям, адже це не американська війна, там немає американських солдатів, немає американських громадян, які гинуть. Тому головні теми ЗМІ – це Трамп, це Іран, це якісь внутрішні проблеми. На Україну майже ніхто не звертає уваги.

На Заході є люди, які реально можуть підхопити цю тему, зокрема місцеві блогери та місцеві ЗМІ. Це не має виходити офіційно від Офісу Президента. Це мають робити певні сили в медійному просторі в Європі та в Америці. Цю тему необхідно розкручувати, щоб вона дійшла до парламенту, до перших осіб.

Адже є доказова база, це ж не взято з повітря. Існують певні закони суспільства, філософії, політології. Але я поки що не бачу в Україні сил, які б могли цим зайнятися. Це неможливо зробити самотужки. Має бути якась група, яка б узгоджувала свої дії та мала підтримку від якихось фондів – українських чи американських.

– Ще одну цікаву заяву нещодавно зробив Путін. Він раптом згадав про "героїв СВО" і сказав, що, мовляв, уряду Росії треба готуватися до того, що вони повернуться в країну. На вашу думку, чи можуть "герої СВО" стати дуже великою проблемою для путінського режиму?

– Загалом, вони вже стали проблемою. Бо є безліч інцидентів – і збройних, і беззбройних. Адже людина, яка за гроші пішла вбивати і якимось чином повернулася живою, вже має інше ставлення до оточуючих, до влади та до всього іншого. А як влада буде з такими розбиратися, це велике питання, бо просто залишати ситуацію без контролю буде вкрай складно. Будуть постійні проблеми і в кримінальній площині, і в політичній. Як Кремль вирішуватиме цю проблему, я не знаю.

У радянські часи, після Другої світової війни, усіх цих інвалідів, які без рук і без ніг, сховали в ГУЛАГу, на Соловках, щоб їх не бачили. Зараз таких у Росії теж вистачає і, напевно, їх уже не сховати.

Ті, хто здоровіший, не отримавши роботи, можуть піти грабувати магазини та банки. Адже вони на війні звикли отримувати якісь величезні гроші. Вони їх швидко витратять на машину, на коханку. Гроші закінчаться, а війни немає, але вони вже звикли до війни й грошей. Тому проблеми почнуться повсюдно.

– Чи становлять "герої СВО" безпосередню загрозу для режиму?

– Для режиму вони становитимуть непряму загрозу. Якщо почнуться конфлікти кримінального характеру, і влада це якось приховуватиме, я не думаю, що народу це дуже сподобається. Отже, почнуться проблеми, якщо не в Москві, то в регіонах, на якомусь місцевому регіональному рівні, з владою.

А як інакше? У Росії у людей, на відміну від Америки, немає зброї. Як вони будуть воювати, якщо людина вже несповна розуму? Ось звідси й проблеми для влади. Принаймні, для регіональної. Ця хвиля докотиться й до федеральної влади в Москві, це питання часу. Поки що це лише початок.

Тому припинення війни для Путіна – це взагалі не варіант. Для нього бажано, щоб ця війна тривала нескінченно або хоча б ще 5–10 років, так, як це було на Донбасі – начебто й війна, але й не війна в повному розумінні слова.

– Виходить, що Путіна сьогодні влаштувала б і "напівзаморожена" війна. Навіщо в такому разі він влаштовує м’ясні штурми на Донбасі? Навіщо поспішати?

– Справа не в поспіху, просто іноді треба показати хоч якийсь результат. Справа в тому, що коли фронт завмер і не рухається протягом кількох місяців, це всі бачать. Все одно продовжують гинути солдати з Росії. Звісно, є жертви й з українського боку, але потрібна якась, як каже Путін, "рух", треба показати хоча б мінімальний результат. Якщо якусь Малу Токмачку беруть місяцями, то це просто смішно. Який там Берлін, який Київ?

Повертаючись до питання визнання неонацизму в Росії. Це означатиме повне припинення економічних і політичних контактів з Росією і торкнеться не тільки Європи, а й Китаю. Бо Китаю теж буде неприємно мати справу з неонацистами.

Я не знаю, як Ірану, але Північній Кореї, на мою думку, взагалі абсолютно байдуже, хто як називатиме Росію, бо це країна, дуже схожа на Радянський Союз і, мабуть, найближча до Союзу за своїм управлінням та організацією. Америка зміниться цього року після виборів. Я майже впевнений, що демократи матимуть більшість у Конгресі, можливо, у Сенаті, а це вже неприємний поворот для Трампа і для Путіна, бо Трамп уже нічого не зможе зробити. А більше у Кремля нікого й немає.

Тож буде повний глухий кут, причому з обох боків. Бо ні Зеленський не зможе нічого вдіяти, бо в нього немає сил, щоб якось витіснити путінські війська, ні Путін. Навіть із мобілізацією в нього не буде достатніх сил. Усі вони піде в пісок.

Зима буде, напевно, досить складною для України. Сподіваюся, це буде остання зима війни. Її треба буде якось пережити. А ми працюватимемо над тим, щоб Україна почала говорити про російський неонацизм у Європі та в Америці через якісь свої джерела та канали. Я також докладу до цього своїх зусиль.