Відео дня
Україна не може більше так жити, якщо хоче чогось досягти на полі бою. Інтерв’ю з Олегом Симорозом
Чи може війна в Україні закінчитися 2025 року? Якщо говорити про певні мирні переговори та їхній результат, то це не реальний довготривалий мир і не реальна перемога, а лише заморожування війни з великими перспективами відновлення активних наступальних бойових дій російської окупаційної армії. Проте зараз головне завдання української армії – повністю зупинити просування ворожої армії, тобто забезпечити активну оборону, а завдання усієї країни загалом – радикально змінити підхід до війни та повністю зосередитися на забезпеченні фронту всім необхідним.
На сьогодні ворог має ініціативу на полі бою. Втім опція повної перемоги України в цій війні залишається. Але її здійснення потребуватиме чималих зусиль.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.
– Чи вважаєте ви, що 2024 року українська армія могла досягти більшого, ніж вона досягла?
– Це досить дискусійне і невдячне питання. Проте скажу, що ситуація могла бути кращою, тому що окрім певних закономірних речей було багато помилок і на полі бою, і з оснащенням української армії, і з наповненням особовим складом, і з фортифікаційними спорудами, і з управлінням, і з оцінками дій ворога.
– Чи припустився ворог також досить серйозних помилок, і чи міг він досягти більшого, ніж досяг на території України?
– Якщо дивитися на східний напрямок фронту, то, навпаки, це здебільшого саме ціна наших помилок. На мою думку, ворог отримав, мабуть, максимум з того, що міг, починаючи з Авдіївської операції і закінчуючи наступальними діями на Покровському напрямку. Ворог досить далеко просунувся – на понад 40 кілометрів.
Єдиний напрямок, який я можу відмітити в контексті неуспіху ворога, то це Курщина. Це великий удар по репутації російської армії, адже це російський державний кордон, який охоронявся, зокрема ФСБ і прикордонними загонами. Збройним силам України вдалося захопити частину Суджанського району Курської області. І це великий прорахунок російських військ, адже вони не були готові до масованої української атаки десантно-штурмових військ. І це свідчить, що у ворога є слабкі місця в обороні.
– Нині багато експертів прогнозують закінчення війни 2025 року. Чи припускаєте ви, що умови дійсно можуть скластися так, що 2025 рік стане останнім роком війни?
– Що для вас закінчення війни?
– Хороше запитання… А що це означає для вас?
– Для мене це заморожування бойових дій, зупинення вогню, нерівноцінне закінчення війни. Тому що закінчення війни – це якщо держава зможе переорієнтуватися на цивільний напрямок економіки і розвивати цивільні галузі. Ми цього зробити не зможемо, тому що російські війська не будуть зупинені, тому що вони продовжать перебувати на наших територіях. І це буде тільки зберігати напругу.
Я вже не кажу про те, що будь-які домовленості щодо призупинення бойових дій Росія порушить. Це очевидно, як ясний день. Вони брали на себе задокументовані зобов’язання за Будапештським меморандумом, за Мінськими угодами, брали на себе негласні зобов’язання і порушували усе, що тільки можна порушити.
Через це мені навіть не цікаво говорити про зупинення війни в контексті того, що зараз обговорюється з позиції Росії, з позиції Трампа.
Чи можливе заморожування? Цілком вірогідно, враховуючи ті заяви, які робить майбутня адміністрація обраного президента США Дональда Трампа, а також те, що загалом робиться в нашій геополітиці. Але для мене це рівноцінно зупиненню бойових дій. Це рівноцінно заморожуванню, і це треба називати лише так – заморожуванням із великими перспективами відновлення активних наступальних бойових дій окупаційної армії.
– Низка експертів припускає, що мирні переговори між Україною та Росією можуть відбутися вже в лютому 2025 року. Припустимо, дійсно відбувається зупинення бойових дій. В якій перспективі ворог може відновити свої активні наступальні дії?
– Ми не знаємо достеменно, в якому форматі будуть ці перемовини, чи будуть вони публічні, непублічні. Очевидно, що вони відбуватимуться за посередництвом США, але невідомо, хто ще буде залучений, що саме буде обговорюватися, як пройдуть ці перемовини, чи буде певний обмін територіями тощо.
Вочевидь, для нас тут нічого хорошого не світить, бо ми слабкі на полі бою. Чекати позитивних зрушень щодо звільнення наших територій у цей період не доводиться. Отже, здебільшого йдеться саме про зупинення бойових дій.
Якщо говорити про відновлення дій ворога, то я вважаю, що Росія буде використовувати заморожування для переоснащення своєї армії, її посилення та відновлення військових ресурсів. Це може бути по-різному, адже Росія досить сильна країна в контексті військово-промислового комплексу. Через це її дуже цікавить зняття санкцій з вторинної продукції оборонного значення, яка використовувалася і продовжує використовуватися вже у меншому обсязі у їхній військовій техніці, військових засобах, ракетах тощо.
Прогнози можуть бути різні. Це може бути 2-5 років. Але слід зазначити, що удар 2022 року готувався. Нарощувалися сили, нарощувалася техніка, готувалися війська, проводилися відповідні навчання. Те саме Росія робитиме і після заморожування – нарощуватиме сили для нового удару. Скільки часу це займе? Займатися такими прогнозами – невдячна справа, але, на мою думку, це може бути в найближчому майбутньому.
– Дійсно, сьогодні прогнози для України не надто райдужні, але чи вважаєте ви, що суто теоретично все одно залишається опція повної перемоги України в цій війні?
– Така опція залишається, але вона неможлива в нинішній ситуації. Україна не може більше так жити, якщо хоче чогось досягти на полі бою. Ця тактика, ця стратегія, ця система – це система програшу, яка більше не має права на життя. Це план відступу.
У нас немає прозорого оподаткування, олігархи не сплачують податки, ми не шукаємо коштів з надприбутків олігархії для наповнення ВПК. У нас бюджет ВПК наповнений на 30%, це абсурдна ситуація на третьому році повномасштабної війни. Ми маємо забезпечувати наших солдатів технікою. Завантаженість нашого ВПК має бути на 200%.
У нас є багато тригерів усередині країни, які роз’єднують суспільство, які впливають на мобілізаційні процеси. Це корупція всередині країни, це факти, коли корупціонери виходять під грошові застави. Це абсурдні речі під час повномасштабної війни. Треба робити все, щоб усього цього не було.
Необхідні управлінські зміни, необхідно змінювати тактику, необхідно забороняти некритичні видатки. Жодної бруківки, жодних лавочок. Всі ресурси мають бути кинуті на нашу оборону, на наші фортифікаційні споруди, на те, щоб збільшити шанс на життя українського солдата, українського піхотинця.
Ми знаємо, що в Росії є слабкі сторони. Ми не на 100% задіяли наш ВПК. Відповідно, якщо змінити цю ситуацію, якщо забирати в олігархів те, що вони забрали у народу, якщо нормально їх потрясти, ми можемо знайти ресурс для комплектації нашої армії, для підвищення соціального забезпечення, яке прямо впливає на морально-психологічний стан військовослужбовця, і мати можливість вести наступальні дії.
Але про це говорити зарано, тому що основа підготовки до наступальних дій – це активна оборона. У нас величезні проблеми на сході України, і їх не можна применшувати. Покровський напрямок, напрямок Курахового, напрямок Торецька та інші. На півдні країни формується дуже серйозне угруповання ворога. Ми маємо бути готові в обороні на сто відсотків.
Але ми не вирішимо питання з обороною в нинішньому стані. Потрібні зміни, про які я сказав. Ми маємо стати в активну оборону, що буде плацдармом для контрнаступальних дій, які будуть максимально складними. На жаль, ми втратили ініціативу. Ворогу дали час закопатися, підготуватися, замінуватися, зафортифікуватися на окупованих територіях. Ми бачили це 2023 року на півдні країни, у районі Роботиного. Коли, прориваючи оборону, це не давало нам абсолютно нічого – ворог мав ешелоновану, високоякісну оборону.
Отже, контрнаступальні дії будуть складними, але це можливо. Технології розвиваються. З відповідною артилерією, з відповідними засобами розмінування, з відповідними ударними танковими арміями це зробити можна. Але для цього потрібно працювати. Відеозвернень президента недостатньо. Потрібні реальні кроки в економіці, в оподаткуванні, щодо встановлення справедливості всередині країни.