Удари по об’єктах нафтопереробки країни-агресора Росії, насамперед, по НПЗ – не новина для Сил оборони, вони відбуваються постійно. Проте, на тлі суттєвого підвищення світових цін на нафту через війну США і Ізраїлю проти Ірану деякі союзники нашої країни висловили побажання припинити ці атаки. Втім, як показує практика, зваживши усі ризики, Україна обрала шлях продовження ударів.

Відео дня

Чому численні успішні атаки на російські НПЗ досі не призвели до колапсу ринку і чи можуть призвести у певній перспективі? Справа в тому, що об’єкти нафтопереробки є досить масштабними для того, щоб їх можна було знищити звичайними засобами. До того ж ворог досить швидко відновлює їх. Тому найбільш прийнятне рішення – продовжувати завдавати ударів, навіть якщо ефект від них тимчасовий.

Водночас парадокс полягає в тому, що війна в Ірані створила певне вікно можливостей для українських виробників дронів-перехоплювачів. Інвестиції й замовлення, які вони можуть отримати від країн Близького Сходу – це своєрідний джекпот. Втім, не йдеться про заробляння на війні – це лише нагода, якою варто скористатися.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Керівник Офісу президента Кирило Буданов повідомив, що іноземні союзники України просять не завдавати ударів по російських НПЗ. Як ми знаємо, подібні побажання звучать не вперше, проте, як і раніше, Україна їх вдало ігнорує. На вашу точку зору, чи свідчить це про те, що останні удари України по об'єктах нафтопереробки Росії стали більш болючими для країни-агресора? 

– Насправді це одна з тих ситуацій, коли доводиться зважувати всі "за" і "проти" і визначати, що для України в даному випадку є в пріоритеті. Якщо це прохання з боку керівництва Словаччини чи Угорщини, то тоді все більш-менш зрозуміло, хоча, якби це стосувалося лише Орбана, то було б простіше. Хоча, Угорщина також є членом Європейського Союзу і створює нам чимало проблем, в тому числі, коли Україна намагається боротися з російськими поставками нафти.

Але в даній конкретній ситуації – це доволі типовий приклад, коли немає простого вибору. Не може бути виключно стовідсотково прибуткового рішення. Треба йти на певні ризики, певні втрати. Я думаю, що в даному випадку те, що робить Україна, є результатом ретельної оцінки потенційних ризиків і потенційних виграшів. 

За підсумками останніх кількох тижнів ми бачимо, що вибір був зроблений на користь певних ризиків у відносинах з партнерами, чи можливо навіть подорожання нафтопродуктів на кілька гривень. Все одно це варто того, щоб позбавити Росію мільйонних надприбутків, пов'язаних з дефіцитом нафти і зростанням ціни на нафту і нафтопродукти.

– НПЗ Росії вибухають постійно, тим не менше, ми не бачимо лавиноподібного зменшення можливостей країни-окупанта й його армії. З чим це пов’язано? І чи може нарешті буде досягнуто певної точки біфуркації, коли розпочнеться незворотній процес обвалення економіки РФ? Як ще більше підштовхнути її до цього?

– Ви правильно ставите питання, що метою є досягнення точки біфуркації, або ж коли кількість перейде у якість. Удари по об'єктах нафтопереробки, транспортування, експорту Росії є дуже результативними. За повідомленнями кількох джерел, минулого тижня завдяки цим ударам російський експорт за різними даними зменшився від 40% до 45%.

Але вже за тиждень, наприклад, ті самі порти, які зазнали атаки, відновлюють експорт. Тобто руйнування чи шкода, які завдали українські дрони, дають тимчасовий ефект. Це теж дуже добре, але, на жаль, наразі немає можливості зробити так, щоб це було знищено на більш тривалий період часу, до кількох місяців, або ж так, щоб не підлягало відновленню. Це настільки масштабні об'єкти, що їх звичайними конвенційними засобами знищити повністю практично неможливо. 

Але в будь-якому разі можна фіксувати, що по окремих нафтопереробних заводах чи по тих самих портах удари завдавалися десятки разів. Є удар, далі кілька днів чи тижнів зменшення потужності, далі відбувається відновлення, тому згодом удари потрібно повторювати. Це певний процес.

Але, повертаючись до вашого питання. В даному випадку співпали фактори, сприятливі для Росії: утворився дефіцит нафти, через що ціни на нафту пішли вгору. Водночас це нівелювалося діями України. Тобто, з одного боку, для Росії був "плюс", з іншого – "мінус", і, скажімо так, певною мірою це балансувалося. Росія не отримала прибутку, але й збитки виявилися не такими, якими вони могли бути в іншій ситуації.

Тобто, якщо ціни на нафту не будуть рости, або ж знову почнеться їх падіння до того рівня, яким він був перед початком війни в Перській затоці, якщо для Росії буде "мінус" і через зниження ціни на нафту, і через удари по НПЗ, тоді дійсно ця точка біфуркації може наблизитися значно швидше. 

– На тлі війни США і Ізраїлю проти Ірану Україна почала активно просувати наші БпЛА-технології у країнах Близького Сходу. Чи може цей напрямок стати суттєвою підтримкою для українського ВПК? Як цей новий чинник змінює ландшафт війни в Україні?

– Тут можна зробити абсолютно очевидний висновок – як наслідок різко зросла увага до українських спроможностей збиття цих безпілотників відносно дешевими і ефективними засобами. І це створило вікно можливостей, насамперед, для української оборонної промисловості.

Більшість підприємств в Україні знаходяться у приватній власності, іІ якщо вони не отримують гарантованого дострокового замовлення від українського уряду, то це можливість отримати інвестиції, замовлення від іноземних урядів за умови, що держава не буде створювати зайвих перешкод. Це дійсно такий собі джекпот, коли можна наростити виробництво і отримати прибутки, які можна інвестувати. Але це лише один, скажімо, комерційний бік справи.

Інша річ, яка, на мій погляд, є більш важливою – це те, що торгівля зброєю завжди йде "в пакеті" із політикою. Те, чим президент Зеленський доволі успішно займався протягом останніх двох тижнів – позиціонування українських дронів-перехоплювачів не лише як виробів, а як системи, – стало певною платформою, на якій українські інтереси можна завести на територію Близького Сходу. Ця сторона справи, на мій погляд, не менш важлива, ніж суто комерційна або ж безпекова.

Таким чином, станом на зараз, можна стверджувати, що Україна намагається максимально ефективно використати вікно можливостей, яке відкрилося у зв'язку з цією війною. Це не заробляння на війні, це нагода, якою просто гріх було б не скористатися.