Наразі війна в Україні де-факто перетворилася на війну на виснаження і опинилася у глухому куті. Ситуація на полі бою стала стійким позиційним протистоянням. Трагічна ситуація, в якій опинилася наша країна, полягає в тому, що Україна виявилася залежною від команди президента США, яка є професійно непридатною з погляду вирішення таких конфліктів, але яка водночас має суттєві важелі впливу на нас.

Спецпосланець США Стів Віткофф анонсував зустріч президента України Володимира Зеленського та кремлівського диктатора Володимира Путіна, але чи є вона доцільною? Зустріч двох президентів вже була, але згодом Росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну.

Як насправді може закінчитися війна? Найбільш ймовірний сценарій – системний колапс однієї з сторін, бажано країни-агресора Росії, який передбачає колапс економіки та внутрішньополітичної ситуації. У такому разі питання завершення війни буде вирішено дуже швидко, адже окупаційні війська будуть позбавлені необхідного управління та забезпечення.

Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Чи вважаєте ви, що об'єктивно сьогодні питання завершення війни в Україні зайшло в глухий кут? Чи все ж таки ви не згодні з такими висновками?

– Радше згоден. Тому що зараз немає можливості вирішити питання на полі бою. Війна набула стійкого характеру позиційного протистояння. Якщо абстрагуватися і поглянути на ситуацію як зовнішні оглядачі, то це стосується як російської сторони, так і, на жаль, української.

Це війна на виснаження, яка також не відкидає, що в певний момент одна сторона може виснажитися більше і швидше. І тоді вона може перейти в небезпечну для нас фазу, коли противник отримує значну перевагу і здатність робити прориви фронту на наступальні дії оперативно-стратегічного масштабу. Але наразі в театрі воєнних дій існує позиційне протистояння, і не можна якимось чином прогнозувати, чи воно призведе до завершення війни перемогою однієї зі сторін.

Що відбулося на політико-дипломатичному фронті? Більше року тому Трамп активно вступив на цю стезю миротворчості. Це достатній час для того, щоб оцінити ефективність таких дій і перспективи.

– Якщо оцінювати фактичні зрушення завдяки участі у мирному процесі США, то їх дійсно фактично немає. Водночас у медійному просторі США сповнені оптимізму, роблять позитивні заяви про прогрес щоразу після кожного раунду переговорів. Стів Віткофф заявив, що зустріч президентів Зеленського і Путіна може відбутися протягом кількох тижнів, а також запевнив, що США розраховують на зближення позицій сторін найближчим часом. Як ви думаєте, на чому може базуватися такий оптимізм? Чи дійсно можна сподіватися на те, що, по-перше, така зустріч дійсно відбудеться і, по-друге, що там можуть бути якісь позитивні зрушення?

– Давайте по черзі. Сьогоднішня адміністрація Дональда Трампа є одночасно частиною рішення і частиною проблем. Причому цей баланс між тим, коли вони є частиною рішення і коли вони є частиною проблем, міняється з періодичністю якщо не кілька тижнів, то кілька місяців. Сьогодні Трамп робить правильні кроки, роблячи логічні заяви і ухвалюючи якісь рішення, які можуть сприяти примушенню Росії до припинення агресії. Але буквально наступного дня він повертається до тієї ж риторики і примушення України до де-факто капітуляції. Це якщо говорити про верхівку, про Дональда Трампа як ключову фігуру, як ключового миротворця, як він сам себе любить називати.

Далі йдуть ті, хто діє від імені Трампа. І це не лише мої оцінки, а те, про що практично одноголосно говорять і міжнародні, і наші експерти. Ми маємо той випадок, той парадокс, коли Трамп уповноважив діяти від свого імені людей, які є абсолютно професійно непридатними до такої роботи.

Хочу нагадати, що якщо його зять Кушнер був залучений під час першого терміну Трампа, то Стів Віткофф став відомий широкій публіці лише з приходом Трампа в другий раз у Білий дім. Його дипломатичний досвід почався в листопаді 2024 року. Здавалося б, за цей час людина могла б набратися якогось досвіду, можливо, десь почерпнути базових знань про дипломатію, про те, як врегульовуються конфлікти.

Але наразі він демонструє абсолютну некомпетентність, аматорство, тому всі його заяви слід приймати саме через призму некомпетентності і аматорства. Просто як ілюстрація: якщо ви зустрінете експерта, який може з таким рівнем компетентності коментувати подробиці конфліктів, які відбуваються в двох точках земної кулі, то це або унікальний експерт, або він дилетант. Тому що кожен конфлікт є абсолютно унікальним і специфічним.

Стів Віткофф одночасно працює над врегулюванням конфлікту на Близькому Сході і уповноважений займатися вирішенням російсько-української війни. Я теж з тих, хто не достатньо детально розбирається в конфлікті на Близькому Сході, попри те, що постійно за цим слідкую. Але якщо ми кажемо про російсько-українську війну, то тут Віткофф чи то не намагається, чи то не здатний вникнути в причини цього конфлікту, в рушійні сили, які спонукали Путіна до вторгнення, а зараз – до затягування війни, тобто в увесь комплекс зовнішньополітичних та внутрішньополітичних російських факторів, психологічних особливостей і деформацій Путіна.

Я боюся, що Віткофф цього просто не розуміє. Причому він з такою сміливістю пропонує рішення, призначає якісь терміни. Це, на жаль, трагічна ситуація, у якій зараз опинилась Україна, – залежність від команди, яка є некомпетентною і непрофесійною, але при цьому володіє значною силою, значними важелями впливу на Україну.

– А як щодо особистої зустрічі Зеленського і Путіна? Чи припускаєте ви, що вона може дійсно бути?

– Звичайно, все може бути, але тут також виникає велике питання: чого очікує Володимир Зеленський від цієї зустрічі? Пригадується, як він свого часу, практично слово в слово повторюючи мантру свого кіногероя зі "Слуги народу", говорив, що достатньо подивитися Путіну в очі і сказати: давайте припинимо стріляти. Він це спробував зробити ще до повномасштабного вторгнення. У нього була зустріч з Путіним. Що було результатом? З локального конфлікту це переросло в повномасштабне вторгнення.

Чи бодай однієї цілі тоді досягнув президент Зеленський у цій особистій зустрічі з Путіним? Ні. Якщо він тоді цього не домігся, то де гарантія чи бодай якась імовірність того, що цього разу результати зустрічі можуть бути інші? Ця зустріч можлива, але чи є сенс у цій зустрічі?

– Як ви уявляєте умови для щонайменше припинення бойових дій? Чи бачите ви певну перспективу перемир'я? І чи ймовірно, що за певних обставин цього року війна може закінчитися?

– Станом на сьогодні у мене немає жодних підстав для того, щоб робити якісь часові прогнози, коли може статися перемир'я. Тому що навіть якщо це станеться цього року чи наступного, це з дуже великим застереженням можна буде вважати закінченням війни.

Сьогодні можна говорити про перспективу припинення вогню і переходу в наступну фазу чи то холодного миру, чи то замороженого конфлікту, але це не припинення війни і тим більше не врегулювання російсько-українського конфлікту. Цей конфлікт, з величезною ймовірністю, на наступні десятиліття. Якщо не станеться чогось на кшталт чорних лебедів на території Росії. Проте ми також маємо бути свідомі того, що чорні лебеді – це те, що може прилетіти і туди, і сюди. Тому вони і чорні лебеді.

Але намагаючись не піти в сторону від вашого питання, я б застеріг наших читачів від того, щоб намагатися знайти якийсь авторитет, політика, експерта, якому можна повірити. У нас вже був Арестович і його послідовники, які чітко запевняли, що чекати лишилося тиждень, місяць чи пів року. Досвід цього є, і зрозуміло, що такі прогнози нічого не варті.

А те, на що варто опиратися, – це оцінка системи індикаторів, ключових факторів впливу, які можуть призвести до подібного фіналу. Це комплекс факторів, зокрема стан обороноздатності, бойової готовності Сил оборони України, це економіка, єдність внутрішня суспільства, якість урядування тощо, а також подібні оцінки, які можна робити з певною достовірністю щодо нашого противника, зокрема, як довго ще російська економіка зможе фінансувати війну.

Ключову роль тут відіграють ціни на нафту, обсяги російського експорту, а також здатність Росії поповнювати людський ресурс чи то за рахунок фінансових стимулів, чи за рахунок часткової мобілізації, на яку може піти Путін. Якщо постійно моніторити всі ці чинники, тоді можна загалом, з тією чи іншою ймовірністю, зорієнтуватися стосовно подальшого розвитку подій.

На завершення – я вже сказав мою думку стосовно перспективи завершення війни за рахунок військових та політико-дипломатичних інструментів. Але один із найбільш ймовірних сценаріїв цього – це системний колапс.

Війська можуть продовжувати стояти там, де вони стоять, і навіть просуватися на кілометр чи два. Але якщо відбудеться системний колапс – у цьому випадку хотілося б говорити переважно про Росію, – якщо всередині Росії відбудеться колапс економіки, внутрішні заворушення, тоді війська за тиждень-два залишаться без належного управління та забезпечення. Тоді питання війни буде вирішене дуже швидко. Це може статися у будь-який момент.

Але інший, менш приємний для нас прогноз – це те, що ця кривава м’ясорубка може продовжуватися місяцями, далі, далі і далі, не даючи нам жодної надії на те, що це завершиться цього року.