Українські дрони успішно атакують унікальні об'єкти ворога: як російське небо перетворилося на решето і що не так з їхньою ППО
Тільки з початку липня було зафіксовано удари українських дронів по цілій низці російських підприємств стратегічного значення. Причому наші БПЛА пролітають сотні, а часом і понад тисячу кілометрів, минаючи системи протиповітряної оборони ворога. Як же так сталося, що російське небо виявилося дірявим?
Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".
У ніч проти 1 липня по заводу "Купол" в Іжевську прилетіли українські дрони, завдавши певних руйнувань одному з цехів підприємства. Сам завод відомий не тільки тим, що він є виробником зенітних ракетних комплексів малого радіуса дії "Тор-М2", а й віднедавна виробляє дрони-камікадзе Shahed-136. Номерні знаки "Шахедів" з літерами "К", "КМ" і "КЦ" – це виробництво саме Іжевського заводу.
Примітно, що на російських інформаційних майданчиках того дня широко тиражувалося бравурне відео, на якому ЗРК "Тор-М2" збиває український дрон Ан-196 "Лютий" буквально на підльоті до заводу. Російські окупанти радісно аплодували – дітище захистило батька! Але з огляду на фотографії з самого заводу, які з'явилися пізніше, і супутникові знімки одного з цехів, можна сказати, що захистило воно його так собі, вельми посередньо. Але навіть не в цьому річ.
Іжевськ розташований більш ніж за 1300 кілометрів від кордону з Україною, і дрони подолали цю відстань, а потім змогли завдати удару по підприємству, тоді як захист у вигляді ЗРК "Тор-М2" став реагувати на загрозу в останній момент. І важливо те, що це не єдиний приклад лише за перший тиждень липня, коли українські дрони долають такі відстані і дотягуються до унікальних заводів.
Були удари по ПАТ "Енергія" в Єльці, НДІ прикладної хімії, Червонозаводському хімічному заводу, Азовському оптико-механічному заводу, АТ "ВНДІР-Прогрес" тощо.
Так, власне, що відбувається в Росії із захистом неба? Або, точніше, чому нічого не відбувається?
Бєлоусов, Герасимов, де ППО?
Зрозуміло, перетворення російського повітряного простору на решето стало наслідком того, що вже четвертий рік поспіль триває повномасштабна війна в Україні, у межах якої російські окупаційні війська щомісяця втрачають ту кількість засобів ППО, яку вони не тільки не можуть виготовляти для компенсації втрат, а й навіть вчасно відновлювати із запасів часів СРСР. А все тому, що системи протиповітряної оборони – це найскладніші як у виробництві, так і в питаннях ремонту, відновлення та модернізації порівняно з банальними танками, ББМ і артилерією (які для російського ВПК також виявилися не банальними).
Але якщо раніше я, пояснюючи ту глибину неминучого дна, у яке занурюється російська ППО, приділяв увагу переважно бойовій компоненті, то зараз хочу акцентувати і на її пасивній частині, яка відіграє значно більшу та значущу роль, ніж ЗРК, ЗРПК і ЗСУ. Але почну за традицією саме з бойової компоненти.
Бєлоусов, Герасимов, де бойова компонента ППО?
Станом на четвертий рік повномасштабної війни з Україною, згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, російські окупаційні війська втратили знищеними, пошкодженими і затрофеєними понад 1190 одиниць засобів ППО. Одразу зазначу: проблемою верифікації та ідентифікації цієї категорії, за даними ГШ ЗСУ, є те, що не вказується активна та пасивна компоненти.
Зі свого боку, згідно з даними різних моніторингових та OSINТ-груп, втрати систем ППО РОВ у середньому склали:
ЗРК 9К33 "Оса" – від 30 до 40 (верифіковані) або близько 60-70 (неверифіковані);
ЗРК 9К35 "Стріла-10" – від 50 до 60 або близько 100;
ЗРК "Бук-М1/2/3" – понад 110 або близько 180;
ЗРК "Тор-М1/2" – близько 70 або близько 110;
ЗРПК "Панцир-С1" – близько 40 або понад 60;
ЗРК С-300/350/400 – близько 30 або понад 50.
Але крім зенітних ракетних комплексів, слід враховувати і втрати РОВ у зенітно-артилерійській компоненті, що дуже часто ігнорують, але водночас це є невід'ємною частиною ешелонованої ППО ближнього радіуса дії – особливо в питаннях боротьби з ударними дронами.
Згідно з верифікованими даними, втрати російських окупантів становили в цій компоненті близько 100 одиниць, а згідно з неверифікованими – перевищили 300. Зокрема, йдеться про такі системи:
ЗУ-23-2 – близько 55 або понад 110;
ЗУ-23-4 – понад 10 або близько 40;
2К22 "Тунгуска" – понад 15 або близько 50;
С-60 – понад 20 або близько 60;
інші невстановленого типу – до пів сотні.
Але річ у тім, що всі ці красиві, свіжопофарбовані зенітні ракетні комплекси, що красуються на парадах на Красній площі, ніщо без дуже важливої компоненти – радарів. Без цієї складової, без РЛС вони сліпі, глухі й німі.
Бєлоусов, Герасимов, де радари?
На сьогодні, згідно з верифікованими даними, підтверджено втрату понад 110 радарів різного типу і функціоналу, а згідно з неверифікованими – РОВ позбулися понад 200 одиниць техніки цього типу.
І тут слід розуміти, що виробництво, ремонт, модернізація та відновлення зі зберігання РЛС – це в кілька разів набагато більш енерговитратне заняття, ніж аналогічне з бойовою компонентою протиповітряної оборони. І саме без РЛС говорити про перехоплення малогабаритних цілей, враховуючи масштаб російського повітряного простору, не доводиться. А тут усе дуже складно...
Річ у тім, що повномасштабна війна з Україною розкрила безліч неприємних для російського військово-промислового комплексу нюансів, пов'язаних із заявленими офіційними ТТХ їхньої техніки, а саме – вони не відповідають дійсності та вкрай завищені. Тобто десятиліттями різні країни третього світу закуповували засоби того чи іншого типу, які "не мають аналогів", очікуючи від них якість, яку не те що можна порівняти з буржуйською західною технікою, а й навіть вищу. Проте все виявилося зовсім навпаки.
Причому проявляються всі ці нюанси саме у форматі реальної війни, а не якихось там показових навчань або форумів. У підсумку практично всі російські радіолокаційні станції дециметрового (ДМ) і сантиметрового (СМ) діапазону виявилися неефективними в питаннях фіксації та цілевказівки. Наприклад, не просто ж так на дахах будівель у Москві встановлювали ЗРПК "Панцир-С1".
Виходом із ситуації, що склалася, для російського командування стало те, що для фіксації ударних дронів відбувся перехід на всевисотні системи типу "Каста". І тут найцікавіше.
Тільки-но ці системи, які раніше в Росії вважали пережитком минулого, стали ставити на бойове чергування, їх почали вкрай ефективно валити на тимчасово окупованих територіях і не тільки всі засоби ураження, які тільки є в наявності.
У підсумку російські окупаційні війська втратили таку кількість радарів (особливо відносно ефективних проти малогабаритних цілей), яку Росія ніколи не зможе відновити. І виникає ситуація, коли за переважних втрат і неспівмірної з ними компенсації РОВ змушені тасувати залишки так, щоб забезпечити прикриття хоч де-небудь і хоч як-небудь – притому, що втрати продовжують зростати.
Висновки
На сьогодні російські окупаційні війська зазнали настільки масштабних втрат у засобах активної та пасивної ППО, що їх ніколи не зможуть компенсувати. Це дає змогу Силам оборони України поступально і планомірно розширювати зони ударів своїми дронами вглиб Росії і підвищувати ефективність навіть без збільшення кількісної складової.
У якийсь момент Росія опиниться в настільки патовій ситуації, що їй доведеться вибирати: або захищати хоч якось свій повітряний простір від нальотів українських дронів, або зберігати ППО на тимчасово окупованих територіях. І саме такий момент може стати по-справжньому переломним у перебігу війни, адже тоді він відкриє ворота для повноцінного задіяння української авіації.
З іншого боку, навіть якщо командування РОВ обере варіант збереження прикриття тимчасово окупованих територій – це зробить саму Росію абсолютно беззахисною перед ударами з повітря, що також є вельми привабливим варіантом розвитку подальших подій.