Блог | Усе своє повертаємо до міліметра!
Українська армія визволила від російських загарбників вже три тисячі кв.км. своєї тимчасово окупованої території і це, головним чином, у Харківській області, вийшовши на державний кордон з РФ. Це відбулося у дні, коли відзначався день Москви, яка заснована у 1147 р. сином Великого князя Київського Юрієм, що отримав прізвисько Довгорукий.
Місто Москва отримало назву по однойменній річці, на якій воно розташоване, де завжди проживало фіно-угорське плем’я Меря, поруч з яким жили споріднені племена Мещера, Мокша і Єрзя. У середині 8-го ст. на територію теперішньої європейської частини Росії почали масово прибувати перші слов’янські племена з території сучасної Польщі, що як і Україна є прабатьківщиною багатьох слов’янських народів.
Так, в регіон Москви-ріки і південніше прибувають слов’янські племена В’ятичів, з ними також з регіонів східної Польщі прийшли і племена Радимичів, які оселяються у сучасній східній Білорусі та декількох прилеглих районах Брянської і Смоленської областей. Радимичі селяться серед місцевого населення, яке було Балтами – предки сучасних Литовців та Латишів.
Інша велика слов’янська міграція у тому ж 8-му ст. йшла також з території сучасної Польщі, але її північної частини. Вона була направлена на сучасну північно-західну європейську частину Росії. Так було слов’янізовано величезні простори навколо Новгорода, який у той час ще не був заснований. Прийшлі слов’янські племена були Словене. Вони оселилися серед місцевих фіно-угорських племен Чудь, Весь та Іжора. А до теперішніх районів Пскова та більшості Смоленської області, де проживали племена балтів та фіно-угрів, прибувають з тієї ж північної Польщі племена Кривичів. Так що до цих пір литовці та латиші називають росіян кривичами.
Сьогоднішня російська держава веде своє походження від Московського князівства, що набуло умовної самостійності у 1299 р. за часів татаро-монгольської окупації в рамках держави Золота орда. Сам Юрій Довгорукий ніяк не міг прийняти традиції місцевих народів фіно-угорського походження Меря та прийшлих з Польщі слов’ян В’ятичів. Він виріс у Києві, найстарішому слов’янському місті, що було третім за розмірами у Європі, тож життя серед лісів та боліт московського регіону не дуже його надихало і він бажав повернутися на престол додому. Для цього він вирішив отримати підтримку від місцевих Меря та В’ятичів, що Київ ненавиділи.
Юрій Довгорукий наприкінці життя таки повернувся до Києва, де і пішов у вічність. Населення столиці не хотіло йому пробачити зраду інтересів столиці на користь Меря та В’ятичів, тож його отруїли. А його син Андрій, що народився в московському регіоні, повністю сприйняв культуру місцевого населення та нелюбов до Києва. Він перший з нащадків Великого Київського князя за намовою Меря та В’ятичів наважився спалити Київ у 1169 р. За це його довічно прокляв Київський митрополит та церква, але через декілька століть, незаконно створений московський патріархат його проголосив святим. Так що із самого початку фіно-угорське населення московського регіону намовляло місцевих князів завдати удару по Києву і знищити його. Тоді їм це не вдалося, тож Київ залишався столицею Русі до 1240 р., коли його завоювали татаро-монголи.
Завжди слов’янське населення Києва ніколи не вважало регіон Москви-ріки простором своєї підтримки. Це була просто колонізована територія, яка платила податки, але жодним чином не була зоною опори Великого князя Київського. Тому досить дивно, коли в середині 18-го ст. прибулі до Петербурга історики німецького походження та місцеві філософи почали просувати ідею, що Московське князівство продовжило традиції Київської держави Русі.
Від 1240 р. державна традиція Москви була пов’язана з Золотою ордою, а Київ з середини 13 ст. йде на об’єднання з новою європейською християнською державою Литвою. Так що Київ споконвіку орієнтувався на Європу, а Москва на кочову азійську Золоту орду. Цю відмінність політичних курсів розвитку України та Росії добре видно і сьогодні. Так що Москва ніяк не могла продовжувати традиції одвік слов’янського Києва і власне другої Київської держави Русь. Московська держава тільки у 1718 р. собі дала нову назву, фактично вкравши її у Русі – Росія, і таким чином московити стали зватися росіянами.
Для Києва, який заснований у 482 р., день заснування Москви взагалі нічого не значить. Цей регіон завжди ненавидів і заздрив найбільшому і найстарішому слов’янському місту, вважаючи його загарбником чужих територій. Московський регіон з самого початку був вороже налаштований до автохтонних слов’ян Києва та Чернігова, які покорили цей регіон у другій половині 10-го ст. Москва у відношенні до Києва залишається такою ж як і 900 років тому. Але ненависть ніколи не була передумовою для розвитку, а тільки шляхом до занепаду. Москва зараз стала батьківщиною Zла, яке поширює на навколишні народи. А це небезпека європейського масштабу, якій вільно любиві народи мають стати на горло. Тому, перші тут Київ та Українці.
На день міста, Москва отримує "вітання" і послання від українців, перш за все, Харкова, що під щоденними російськими обстрілами, та звільненої від агресора Харківської області. Це послання дуже просте, але зрозуміле : "Все своє повертаємо до міліметра!".
