Блог | Війна не закінчиться ніколи
Покоління війни
Фронтові картини дуже контрастні. Одні міста спустошені, без жодних ознак життя. Серед зруйнованих багатоповерхівок пересуваються військові, і зрідка, місцеві, позбавлені будь-яких відчуттів, в силу безкінечних обстрілів. Інші - доглянуті, живі, відблискують в променях заходу сонця. Вулицями гуляють молоді сім’ї з дітьми, їздять машини, столики барів заповнені відвідувачами. Найсумніше, що часто ці міста схожі один в один, ті ж самі хрущовки, ті ж самі площі, ринки, магазини... І в цих контрастах ти розумієш масштаб подвигу ЗСУ, які зупинили нашестя орди, врятувавши життя багатьох українських міст.
А разом з цим ти розумієш, що для нас – війна не закінчиться ніколи. Для нас – це для цілого покоління. Для тих, хто сьогодні в ЗСУ, проходить пекло лютих боїв. Для тих, хто волонтерить, і вже збився з ніг, втративши купу своїх ресурсів і сил. Для тих, хто втратив все, і сьогодні живе в очікуванні завершення бойових дій, перебиваючись гуманітарною допомогою. Для тих, хто вже півтора року не бачив своїх чоловік, батьків, які служать в ЗСУ.
Перемога не стане кінцем війни для нас. Ми будемо з жахом думати про відбудову, відкриваючи численні злочини орків на звільнених територіях. Ми будемо обходити лісопосадки і поля, на яких ще десятки років буде висіти табличка – міни. Простір навколо нас буде наповнюватись іменами загиблих героїв і невинних жертв. З нами повсюдно будуть ветерани війни, в орденах, протезах та інвалідних візках. Щомісяця ми згадуватимемо День народження тих, хто віддав своє життя за нас. А за сусіднім столиком в кафе завжди буде хтось розповідати, як він з міномета гасив орків. І ми завжди будемо мовчати на третьому тості.
Ми стали поколінням війни. Хочемо ми цього чи ні. Жодний присмак перемоги не зможе забути, стерти, викинути пережите. Війна залишиться з нами вже до кінця нашого життя.
І мабуть найважливіше, що ми маємо зробити – це не залишити війну своїм дітям та внукам.
