Дітей били на очах у батьків і знущалися зі стареньких: партизан із Херсонщини розповів, як допомагали ЗСУ з окупації
Український партизан зі звільненого селища Широка Балка Станіславської громади на Херсонщині 23-річний Олексій проходить складне лікування після того, як окупанти прострелили йому ногу. Чоловік допомагав Силам оборони України й координував удари нашої артилерії, хоча ризикував власним життям.
Він зізнався "Телеграфу", що про деякі події, які відбувалися під час окупації, хотів би забути. Росгвардія, яка "воювала" з цивільними, мучила і старих, і неповнолітніх.
"Наприклад, брали хлопця (йому 16 років), одягали на голову шолом і били металевим табуретом, поки він не знепритомніє. Часто це робили на очах у батьків. У них немає нічого людського", – розповів українець.
Жорстоко побили і 80-річного дідуся. "Якщо він говорив те, що думає, то отримував прикладом в обличчя. Або могли кинути його на всю ніч у холодний окоп, щоб "подумав над своєю поведінкою", – повідомив Олексій.
Він партизанив разом зі своїм братом, хоч їх кілька разів допитували, сильно били, погрожували вбивством. Вони допомагали армії від початку повномасштабного вторгнення.
"Військкомати не могли прийняти всіх, а в мене ще й була певна травма. Але треба було щось робити. Спочатку ми полювали на колони росіян за територією нашої громади. Вони їздили в обхід, тому ми шукали росіян у полях, робили фотографії, коригували вогонь", – сказав Олексій.
Цілями партизанів була, зокрема, військова техніка ЗС РФ, яка йшла в бік Миколаєва. Коли ЗСУ почали знищувати її одну за одною, загарбникам довелося шукати інші дороги. На четвертий день окупації Олексія, його брата та їхнього 18-річного друга забрали російські військові. Очевидно, на них доніс хтось із колаборантів.
Українців допитали, намагаючись знайти зв'язок із ЗСУ, але вони заздалегідь проговорили всі можливі відповіді. Військового минулого в них не було, і ворог не зміг нічого дізнатися.
"Потім нас повезли в Херсонську ОДА. Спочатку вони всіх туди возили. Там нас хотіли розстріляти, але щось пішло не так. Нас відпустили", – згадав чоловік.
Він зізнався, що дуже боявся за брата – у нього на всю спину татуювання герба України й на руці – рядки з українського гімну. Хлопцеві просто пощастило, бо окупант підняв футболку та куртку лише до половини й нічого не помітив. Компанію взяли "під спостереження", сказали, що приїжджатимуть і перевірятимуть, чи вони вдома.
Росгвардія, яка кошмарила місцеве населення, була першою, хто втікав, коли щось відбувалося зовсім близько. Що далі, то жорсткіші групи окупантів приїжджали до селища. Були й "ДНРівці", 80% "із промитими мізками", як сказав українець.
"Невеликий відсоток був тих, кого зібрали на зупинках ледве не в капцях, вони не йшли воювати. Але як тільки вони наважувалися йти здаватися в полон, якийсь "щур" їх здавав – і того ж дня їх розстрілювали свої ж", – сказав партизан.
"Жінок у нас не ґвалтували тільки тому, що знайшлися такі, які не були проти взяти їх усіх на себе. У нас навіть весілля тут були, наші жінки потім йшли до них в окоп. Вони згодом і поїхали зі своїми росіянами", – додав він.
У цей час українські патріоти шукали способи, як вистежити супротивника. Олексій із сім'ї фермерів, у якої були поля, техніка. Це допомагало стежити за ворожими позиціями, артилерією ЗС РФ у полях, фотографувати й відправляти захисникам країни.
"Ми вдавали, що йдемо працювати в поле. Могли натрапити прямо на їхні позиції, але починали клеїти дурня. Вони у відповідь погрожували, що почнуть стріляти. Але ми все одно продовжували збирати інформацію", – заявив партизан.
Це відбувалося протягом шести місяців. Спершу там працював український інтернет, але потім загарбники його відключили. Партизани ночами шукали місця, де був український зв'язок, переважно у Станіславі. "Це було дуже небезпечно, тому ми намагалися зібрати більше інформації і відразу відправити її", – пояснив чоловік.
Відразу після того, як відпрацьовувала українська артилерія, приїжджала розгвардія й залякувала всіх, хто був призовного віку, і навіть хлопців 16-17 років. Людей забирали в підвалі школи у Станіславі, влаштовували там допити з тортурами. Якщо хтось проколювався, його забирали Херсон – ніхто не знав, куди саме. Якщо людина витримувала всі знущання, то її могли відпустити, але щоранку їй доводилося йти до ворога і відмічатися, що вона на місці.
"Коли востаннє сильно накрили село, ми зрозуміли, що знову прийдуть нас забирати, і вирішили вночі йти з села до наших. Страшно було за маму, їй доводилося бачити, як нас били.
Ми обговорили дорогу, взяли звичайний старий прилад нічного бачення й пішли. Коли нам залишався з кілометр до позицій наших хлопців у полі, ми натрапили на російський пункт спостереження. Ми їх не бачили, вони сиділи в бліндажі. Коли ми підповзли, з бліндажу виліз російський солдат із тепловізором. Крикнув нам: лежати. Вони по рації передали своїм, що спіймали нас. Поки лежали, їхній солдат зробив перший постріл над головами, а другий мені в ногу", – згадав Олексій.
У чоловіків на той момент із собою не було нічого, крім порожніх телефонів із фотографіями їхніх дітей. Окупанти наказали повзти до них, почали бити та знущатися.
"Потім прийшов їхній командир, запитав, чому ми тут і чому вночі. Ми йому відповіли, що ми хочемо до своїх родин. Що через Василівку не пускають. Почали розповідати їм брехню, яку підготували заздалегідь. Командир сказав своїм солдатам принести джгут, бо в мене відкрилася сильна кровотеча. Я перетягнув ногу джгутом, попросив дві дощечки й зафіксував абияк ногу. Вони закинули мене на носилки і понесли до себе на позиції", – розповів партизан.
Його брата прив'язали до дерева, почали бити палицею. Окупанти вистрілили кудись і сказали Олексію, що його брата застрелили. Але він чув його голос і знав, що це не так.
"Командир знову запитав: куди ви йшли. Я розповів ту ж історію. Він знову до брата. Через пів години повернувся й каже: у мене теж є сім'я, тому ти поїдеш, документи потім отримаєш", – передав слова окупанта українець.
Його на КамАЗі відвезли до шпиталю до Широкої Балки, а брата забрала росгвардія. Допитувала добу, але він наполягав на тому самому. Йому знову пощастило із татуюваннями, бо одяг повністю не знімали. У підсумку його, всього в синцях, відпустили йти додому пішки.
"Там таких хлопців ще пів села було. Росіяни всі хотіли дізнатися, хто їх бомбить, хто коригує. У нас усіх завжди була відмовка, що наші бачать їх через супутник", – розповів Олексій.
За тиждень після того, як брата відпустили, росіяни почали виїжджати із села на лівий берег. Втікали на чому могли, крали трактори, причепи й інше майно українців – навіть кухонні ножі.
Олексій місяць пролежав у лікарні, потім його змусили виписатися. "Я повернувся додому, але ми вже нічим не могли допомогти нашим: я з поламаною ногою, брата нікуди не випускають. Тому ми просто чекали місяць. А потім зайшли наші, 28-ма бригада. Ми навіть спочатку не розуміли, що це дійсно сталося. За звичкою видаляли все з телефону, а щоб говорити з рідними, забиралися на дах", – згадав чоловік.
Третього дня, коли населений пункт деокупували, туди приїхав керівник оборони Миколаєва генерал Дмитро Марченко.
"Він забрав мене, ми об'їхали всіх інших хлопців, які брали участь в опорі. А потім він мене привіз до лікарні Миколаєва, взяв лікування моє повністю на себе. Мені дуже ніяково, адже я не служив, а мені такий подарунок", – заявив партизан.
Йому потрібна ще одна складна операція. Ногу врятували, хоча в ній багато уламків і кістки роздроблені, не зростаються. Потрібно встановити імплантат. Українець сподівається, що скоро видужає та зможе побачити рідних.
"У мене є дочка, вона народилася вже після лютого, є дружина, яку я відправив на вільну Україну. Я ще не бачив доньку, "русскій мір" "звільнив" мене від цієї можливості. Але я скоро приїду, сподіваюся, побачу її. А так, усього, що мені потрібно, доб'юся сам. Мене так виховували. Я не звик до уваги, мені соромно брати й соромно просити. Мені головне – стати на ноги", – підсумував чоловік.
Як писав OBOZREVATEL:
– Раніше СБУ затримала в Херсоні колаборанта, який "вибивав голоси" за приєднання регіону до Росії. Він працював у "виборчій комісії", яку загарбники створили в період окупації обласного центру.
– Втікаючи з Херсона від контрнаступу Збройних сил України, окупанти пограбували відділення "ПриватБанку", розкрили всі осередки та викрали цінні речі українців.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!