Військовий експерт Мельник: маніяк-Путін ізольований, він робить безліч помилок. Інтерв’ю

5 хвилин
48,4 т.
Військовий експерт Мельник: маніяк-Путін ізольований, він робить безліч помилок. Інтерв’ю

Війна Росії проти України фактично є війною однієї людини, глави Кремля Володимира Путіна. Маніакальні ідеї щодо нашої країни він плекає щонайменше протягом 15 років. Ситуацію ускладнює ізольованість російського диктатора – як інформаційна, так і фізична. Будь-яка раціональна людина в ситуації військових поразок і масштабних втрат на полі бою ухвалила б рішення про пошук виходу з війни. Але переконати Путіна закінчити свою "спецоперацію" може лише одне – очевидна для усіх перемога української армії.

Відео дня

Небезпека залучення регулярної армії Білорусі у війну проти України практично нульова. Втім, дрони-камікадзе Росія запускає і з території цієї країни, а тому цілком можливий удар у відповідь із боку ЗСУ. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– В Інституті вивчення війни вважають, що, зважаючи на риторику Путіна, той не зацікавлений у серйозних мирних переговорах з Україною. Натомість він ставить перед собою у цій війні "максималістичні" цілі. Чи можемо ми побачити підтвердження цього висновку на фронті?

– Інститут вивчення війни підтвердив загальновідомі факти. Це не є новиною. Це просто констатація факту, що наразі немає ознак того, що Путін якось змінює свою позицію стосовно України.

Те, що він постійно змінює чи намагається якось переформатувати цілі "спеціальної операції", – це скоріше сигнали для власної публіки, щоб хоч так виправдати невдачі, яких Росія зазнає на фронті. Але загалом Путін зберігає свої маніакальні плани стосовно України.

Вперше ці плани було зафіксовано ще 2007 року. Протягом наступних 15 років це було його ідеєю-фікс і залишається нею дотепер. Заперечення факту існування України як держави, а українського народу як нації – це перше. Друге – віра у власну "історичну місію" відновлення російської імперії в якихось межах.

– Але ж достатньо просто переглянути поточну карту бойових дій, згадати про колосальну цифру втрат армії РФ, а також узяти до уваги масштабну допомогу союзників України, щоб зрозуміти, що Росія програє. Що іще може переконати агресора в тому, що прийшов час закінчувати цю авантюру?

– Росія, Путін і Кремль, напевно, на сьогодні – це слова-синоніми. Колись спікер держдуми Володін сказав: "Путін – це Росія, без Путіна немає Росії". Ця ідентифікація Путіна як Росії і, відповідно, намагання подати власні інтереси як інтереси Росії є однією з ключових проблем, яка не має вирішення, допоки Путін керує російською державою.

Своїми діями раз за разом він робить стратегічні помилки, які базуються на стратегічних прорахунках. Багато оглядачів бачать причину цього не лише в самому режимі, який він створив у Росії, але також у більш об’єктивних обставинах, коли він тривалий час перебував в ізоляції. Будучи і так доволі ізольованим від альтернативних джерел інформації, майже два роки він перебував у фізичній ізоляції під час пандемії коронавірусу. Останні кадри з навчань також показують, що Путін сидить один за столом. Тобто на додаток до всіх його маніакальних ідей є ще один об’єктивний деформуючий фактор його сприйняття навколишнього світу, тобто рішення, які він ухвалює, ґрунтуються на цьому викривленому баченні.

Так, ви маєте рацію, є об’єктивна картина, карти бойових дій, які демонструють, що Росія втратила навіть те, що було завойовано в перші місяці війни, певна стабілізація лінії фронту, яка свідчить про те, що можливості наступальних операцій великою мірою вичерпані. Є об’єктивні дані про дефіцит ресурсів, який наростає в Росії. Є дані про те, що підтримка України, хоча й не відповідає нашим запитам, є постійною чи навіть наростаючою.

Якби будь-який раціональний гравець поклав перед собою усі ці факти, він би дійшов висновку, що, мабуть, треба шукати вихід із цієї ситуації з мінімальними втратами. Але цього не відбувається. І те, що може переконати Путіна, – це беззаперечна й абсолютно очевидна для всіх, включно з усіма в Росії, поразка на полі бою.

Ви згадали про великі втрати. На жаль, наші сподівання на те, що втрати Росії суттєво вплинуть на російське населення, що це спровокує антивоєнні протести, не виправдалися. Вони виявилися надто наївними. Такої реакції в Росії не спостерігається.

– Ви бачили зрежисоване відеозвернення білоруських військових до українських військових, в якому вони закликають "не провокувати" їх. Що взагалі означає цей пропагандистський крок? Чи є це підготовкою до реальної участі армії Білорусі у війні?

– Єдиний позитив, який я в цьому побачив: це звернення є відповіддю на українське звернення. Це підтвердження того, що якась частина білорусів це побачила. Це звернення не було просто випущено в ефір і десь загубилося.

Звичайно, це постановковий ролик. Знайти 3-4 військовослужбовців і одного ветерана, які на камеру почитають текст, – не проблема, але це зовсім не свідчить про загальні настрої серед білоруських військових. А суть цих заяв є зовсім не переконливою, починаючи від того, що вони повторюють лукашенківські мантри про те, що "Білорусь нікому не загрожує". Хто як не вони мають знати, звідки відбуваються обстріли української території? А погрози про те, щоб дати "гідну відсіч", – ми також добре розуміємо, наскільки боєздатною є білоруська армія.

– Отже, ви не вбачаєте небезпеки того, що Білорусь своєю армією приєднається до війни Путіна?

– Небезпека залишається, і характер її загалом не змінюється. Щонайменше Білорусь виконує дві дуже важливі функції для Росії. Перша – це надання своєї території для завдання ударів по Україні, друга – їхні маневри та погрози на рівні риторики вимагають відповідної реакції з боку України, тобто вони стримують значну частину українських резервів, які могли б бути використані на інших ділянках фронту.

Що стосується імовірності переходу їх через кордон чи масованого вторгнення, то більшість аналітиків оцінюють її як надзвичайно низьку, практично нульову.

– Щодо нових масованих атак дронами-камікадзе території України. Нібито наші західні партнери надають нам засоби захисту від такої зброї, але тим не менше, прильоти все одно є. Що з цим робити?

– Хороша новина полягає в тому, що більшість цих дронів не досягає цілі. Погана новина в тому, що певна частина все-таки досягає цілі та завдає шкоди. Це об’єктивна реальність, тому що стовідсотковий захист забезпечити неможливо. Але сам факт того, що відсоток дронів, які збиваються чи знешкоджуються засобами радіоелектронної боротьби, досягнув доволі прийнятного рівня, дуже позитивний.

Повністю убезпечитися від них не вдасться. Але є методи протидії, які ще не були реалізовані. Зокрема, нейтралізація загроз із боку Білорусі, тобто знищення позицій, з яких виконується запуск цих дронів. На мій погляд, у певний момент, виходячи з оцінки потенційних ризиків, Україна буде змушена піти на такий важкий крок, як завдання принаймні кількох ударів по позиціях, які Білорусь надає російським військам на своїй території.