Взяти Харків – виклик та завдання №1 для Путіна. Інтерв'ю з генералом Романенком

Захоплення Харкова є сакральною метою країни-окупанта Росії вже протягом десяти років. Зараз російська армія активізувала обстріли міста, намагаючись його знищити. Також ворог проводить інформаційно-психологічні операції (ІПСО), щоби максимально залякати харків'ян.

Втім, захопити Харків зараз росіяни не зможуть – на це в них не вистачить сил і засобів. Ворог продовжуватиме тиск на місто, а коли збере необхідні сили, потребуватиме додаткового захисту. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Розмови щодо неминучого наступу російської окупаційної армії на Харків – чи вважаєте ви, що це ІПСО? Як ви оцінюєте ресурс ворога для проведення такої операції? І для чого було зруйновано харківську телевежу?

– Із самого початку війни Харків був, є і залишається сакральною метою для Путіна. Цьому російськомовному місту не прощається його "зрада". 2014 року очікувалося не захоплення, а купівля Харкова. Тоді, на початку війни, Харків взяти не вдалося, і тепер це вже виклик для Путіна, він сприймає це саме так. І тому вносить Харків до переліку першочергових завдань.

Тим більше, що сьогодні російська армія не захопила жоден обласний центр України. Херсон був протягом певного часу в окупації, але наші відбили. Взяття Харкова було би для Путіна знаковим досягненням.

Для цього росіянами проводиться пропагандистська робота, зокрема Харків оголошується "санітарною зоною". Вчиняється психологічний тиск на громадян України та керівництво нашої країни. Хоч би що там вирішили щодо конкретної операції зі взяття Харкова, ІПСО, безумовно, проводиться в межах пропаганди.

Тепер щодо воєнної операції. На сьогодні сил для неї немає. Першорядне завдання для ворога – повне захоплення Донецької та Луганської областей в адміністративних кордонах, якщо можливо, розширення в інших областях – Харків, Херсон, Запоріжжя тощо. Такі цілі ставляться, зокрема, до саміту миру у Швейцарії, де може вирішуватись питання призупинення бойових дій. За участю чи без участі Росії, але до літа вони хочуть вийти на сильні позиції.

Щодо Харкова сьогодні будь-хто може говорити що завгодно, проте треба аналізувати сили та засоби. Зараз Росія може зібрати тут 20-30-тисячне угруповання, але треба від 150 тисяч. Поки що – підкреслюю, поки що – це не те угруповання, яке могло би ефективно діяти.

Але є засоби повітряного нападу, оскільки Харків перебуває від неподалік від кордону. Використовуються навіть засоби, які стріляють на відстань до 100 кілометрів. Наприклад, ракети С-300, яких у ворога тисячі. Тиск на місто продовжуватиметься, як це здійснювалося щодо менших міст на Донбасі.

Тепер треба переходити до стратегічних дій на фронті, які залежать від того, хто швидше і до чого підготується. Або Сили оборони до початку літа зберуть сили та резерви, у тому числі за рахунок військової допомоги, і зможуть ефективно виконувати завдання стратегічної оборонної операції, або росіяни наберуть сили, озброєння та техніку, і тоді наша ситуація погіршиться. У такому разі небезпеки захоплення Києва все одно не буде, але для захоплення Харкова вони справді зможуть зібрати сили. І тоді треба буде дивитись, як можна захистити місто додатково.

– Ви згадали, що Харків – російськомовне місто. До таких належать і інші міста, наприклад, Одеса та Дніпро. Командувач Нацгвардії Олександр Півненко заявив, що росіяни можуть атакувати там, де на них не очікують. Чи вважаєте ви, що саме російськомовні регіони України можуть стати пріоритетною ціллю ворога?

– Головне орієнтування не на російськомовні регіони. Головне – це значення сукупного військово-економічного потенціалу того чи іншого населеного пункту чи регіону загалом, а не те, розмовляють там російською чи ні.

Якщо буде сформовано достатні резерви, куди їх заводитимуть? Противник відпрацьовує кілька варіантів. Але в тому, що це не лише Харків, я не маю сумніву.

Таким чином, ухвалюючи рішення про спрямування удару, росіяни виходитимуть передусім зі своїх можливостей, що вони зможуть назбирати для цього угруповання, а також з урахуванням того, в якому стані наша оборона на тій чи іншій ділянці. І тому вони постійно ведуть розвідку. Якщо вони зрозуміють, що десь можуть досягти успіху, це може бути не обов'язково Харків.

– За інформацією Генштабу, ворог не припиняє штурмувати українські позиції у Кринках. Ви також знаєте, яку позицію часто висловлює екскомандувач сил США в Європі Бен Годжес – що Крим має стати головною точкою докладання сил української армії, оскільки якщо буде відновлено контроль над Кримом, це стане переломним моментом війни. Чи вважаєте ви, що контрнаступ Сил оборони може початися саме з лівобережжя Дніпра, з тих самих Кринок, і далі перетекти на південь у напрямку Криму?

– Звичайно, це найефективніший напрямок. Необхідно згадати, що ми готували минулого року – саме Херсонський напрям наступу був головним. Противник про це дізнався, тому він і підірвав дамбу Каховської ГЕС – щоби залити водою наш найбільш перспективний напрямок. Тоді ми мали ресурси для контрнаступу на одному напрямку, але їх розподілили на три, а потім додали ще й четвертий.

Таким чином, тільки коли стане зрозуміло, де ми зможемо зупинити ворога, які резерви ми зможемо зібрати, можна буде ухвалювати рішення щодо пріоритетних напрямків. Особливо враховуючи негативний досвід минулого року.

– За вашими оцінками, яку роль відіграє військова допомога від США у стратегічній оборонній операції ЗСУ? Чи дозволить вона повністю зупинити просування супротивника?

– За задекларованим потенціалом, так і має статися. Тому що, як бачите, незважаючи на європейську допомогу, противник все одно виявився сильнішим за потенціалом і продовжував наступати.

Але за пів року американці нас дуже багато чого навчили. Тому що вірити в запевнення кого б там не було, будь-якого рівня не можна. Тепер до них необхідно ставитися вдвічі обережніше. Ці пів року паузи коштували нам багатьох життів. Думаю, цей урок ми засвоїли добре.

США фактично допомогли росіянам, відкрили для них вікно можливостей на пів року, і навчили нас дуже критично ставитись до заяв про допомогу. Необхідно брати до уваги тільки дії, а не слова, і пам'ятати про це надалі.