Я був на місці ворожого ракетного удару, коли кількість загиблих сягнула 46: до "повномасштабки" ми такого ніколи не бачили. Історія рятувальника з Дніпра Ігоря
Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

У рятувальників війна триває і в мирні часи – побутові пожежі, ДТП, масштабні пожежі в екосистемах, які часом ліквідовують тижнями, а інколи й місяцями. Від початку повномасштабного вторгнення роботи додалось. З'явились нові загрози, змінилися умови та алгоритми дій. Про те, як працюють рятувальники Дніпра в умовах війни, чому лінія фронту, яка наближається до міста з Покровського напрямку, їх не лякає та про диво порятунку розповів рятувальник Ігор Гетало.
Повторні ракетні удари і атаки FPV-дронами
Я не можу сказати, що з початком повномасштабного вторгнення робота в нас радикально змінилась, але її стало більше, кількість виїздів на небезпечні події зросла, додаткових загроз, на жаль, для рятувальників стало ще більше. У мирний час, коли ми приїздили на звичайну пожежу, знали, що якщо дотримуватися певних алгоритмів та правил, то, в принципі, нічого страшного статися не може.
А зараз, під час роботи на ліквідації наслідків ворожих атак, для рятувальників з'явилась низка певних додаткових загроз. Іноді траплялись випадки неконтрольованих вибухів газових балонів, але не було такої загрози, наприклад, як повторний артилерійський або ракетний удар, не було таких загроз, як влучання по пожежно-рятувальних підрозділах FPV-дронами. Наш ворог підступний, інколи через 30-40 хвилин після ракетного удару, коли до місця з'їдуться всі відповідні спецслужби, він завдає повторного удару безпосередньо по рятувальниках, по медиках, по поліцейських.
Коли є ймовірність повторних ударів і при цьому є інформація, що під завалами перебувають живі люди, кількість особового складу, який працює на місці, мінімізується. Але якщо ми почули живу людину, то повірте мені, ми роботу не зупинятимемо ні на секунду. Якщо такої інформації немає, ми, скажімо так, не навіжені, не будемо зайвий раз ризикувати особовим складом. Особовий склад переходить в укриття, від'їжджає на безпечну відстань.
Також у мирний час, як не крути, не доводилось працювати з такою кількістю травмованих або загиблих на місцях подій. З проходом війни, на жаль, доводиться працювати на подіях, де є і по 10-20 загиблих, а в моєму випадку я був на місці ракетного удару, коли кількість загиблих сягнула 46 людей.
Взагалі рятувальники працюють добу через три, але у нас є таке поняття, як резерв, і в разі необхідності ми людей просто викликаємо на місця подій з їхніх вихідних. У мене посада начальник оперативно-координаційного центру, тому я безпосередньо беру участь у всіх небезпечних подіях, які виникають на території Дніпропетровської області. Або віддалено, телефоном, або безпосередньо на місці, все залежить від масштабу.
За часом – на місці події особовий склад може розбирати завали й добу. Але все залежить від складності робіт та погодних умов. Наприклад, осінньо-весняний період, коли температура повітря до 20 градусів тепла, то люди можуть ротаціями працювати добу. Ми ділимо особовий склад навпіл – дві години працюють, дві години відпочивають і навпаки. Якщо температура мінусова, тодi вже ротації по 12 годин, бо всім треба переодягнутися, змінити одяг свій на сухий. Якогось протокольного часу зміни особового складу факту не існує, тому що все залежить від ситуації, від масштабів руйнувань.
Звісно, може бути таке, що один ракетний удар, і сил та засобів у гарнізоні вистачає, щоб забезпечити повноцінну ротацію по 12 годин або по 24. А якщо декілька місць ракетних ударів, то навіть буває так, що ми залучаємо представників сусідніх гарнізонів, які приїжджають на допомогу. Ми неодноразово так само їздили, допомагали нашим сусідам, тому все залежить від обставин.
Наші піротехніки постійно перебувають за межами нашої області, виконують завдання і в Херсонській, і в Донецькій, і в Харківській, і в Сумській областях. Наразі ми залучалися вже в період війни до ліквідації пожеж у Харківській області. Один одному допомагаємо однозначно.
Жахливі трагедії і дивовижні історії порятунку
Але найстрашніше – це виїжджати на місця подій, де є загиблі люди. І страшне те, що це залишає відбитки в пам'яті на все життя, коли ти в цих завалах, у цих руїнах знаходиш загиблих дітей.
Звичайно, на місцях є і врятовані. Якщо вони без травм, без тілесних ушкоджень, то з ними працюють наші психологи. У нас дуже сильні психологи, на високому рівні надають необхідну підтримку постраждалим. Якщо ж люди отримують якісь травми, тілесні ушкодження, поранення, втрачають кінцівки, то вони безпосередньо передаються працівникам "швидкої" і вже далі в медичних закладах їм надають профільну медичну допомогу.
І, звісно ж, бувають дивовижні історії порятунку. Одна з останніх подій, яка закарбувалася в пам'яті: балістична ракета влучила в житловий будинок. Тоді загинуло п'ятеро людей, але запам'яталася історія порятунку однієї жінки.
Коли ми працюємо на завалах, ми використовуємо такий захід, як хвилини тиші, коли глушаться всі двигуни, весь особовий склад, окрім визначеного, залишає місце проведення робіт. І той особовий склад, який залишився на завалах, починає подавати голосові команди: "Є хто живий?" і "Відгукніться!". І під час проведення хвилини тиші ми почули, що з-під завалу лунає голос. Почали підтримувати цей словесний контакт, локалізували місце, звідки йде голос. І почали проводити аварійно-рятувальні пошукові роботи. Десь приблизно дві години ми цим займалися.
І дивом, живою, через декілька годин після ракетного удару, з-під завалу дістали живу жінку Юлію. Це фактично було диво, що певний збіг обставин і факторів жінку залишив живою.
Вона лежала просто у своєму ліжку, тому що це була ніч. І на все її тіло ліг металевий багатотонний лист. І ще зверху її засипало бетоном. Але якось так вийшло, що цей металевий лист її просто не розчавив. Коли ми її дістали, у неї не було жодного перелому. Були лише подряпини, але всі дві години, яки ми її діставали, вона з нами спілкувалася.
Фронт від Дніпропетровської області нікуди й не дівався
Щодо фронту. Фронт біля Дніпропетровської області на відстані трьох кілометрів, майже від самого початку війни. У нас є такий район, як Нікопольщина, Марганець, які щоденно потерпають від артилерійських обстрілів, цивільне населення, буває і до 40 таких обстрілів.
Окупанти з території Енергодара "лупашать" по цивільних, і не тільки по цивільних, а й по наших підрозділах, б'ють FPV-дронами, і вони майже від самого початку війни там перебувають. Так, із Покровського напрямку фронт наближається, на жаль, але сподіваємося, що Сили оборони стримують цей наступ. Фронт від нас нікуди й не дівався.
Але в людини така природа, що вона до всього звикає. Навіть якщо подивитись по нашому місту. Якщо прилітає ракета, те, що в місті стався вибух, відчувається там, на місці удару та на двох сусідніх вулицях, якщо поглянути далі – місто живе, працює, розвивається. Люди звикли, уже третій рік війни. Але це не є добре, що деякі ігнорують повітряну тривогу, навіть якщо в повітряному просторі нашої країни перебувають безпілотники, – просто звикли, от і все.
Ми всі звикли до війни, але для кожного військового, для кожного рятувальника, для кожного медика, для кожного поліцейського, який бере участь у бойових діях, у ліквідаціях ворожих обстрілів, найголовніше, щоб вдома або хоча б на іншому кінці телефону тебе хтось чекав. У мене особисто – це моя родина. Мій син, мої батьки, мої близькі люди. І також це мої буденні вихідні – після добових чергувань це спортзал, цікава книга і сон.