"Я знімав Русі шви у підвалі з ліхтариком": чоловік Руслани Писанки розповів свою історію музею "Голоси Мирних"

2 хвилини
62,9 т.
'Я знімав Русі шви у підвалі з ліхтариком': чоловік Руслани Писанки розповів свою історію музею 'Голоси Мирних'

На початку великої війни Ігор Ісаков піклувався про свою дружину Руслану Писанку, у якої була зламана нога, та її маму Діну Василівну із четвертою стадією раку, у підвалі на Київщині. За кілька місяців йому довелося поховати обох жінок…Цьогоріч він та Руслана мали відзначити 10-річчя весілля. Свою історію Ігор довірив Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Відео дня

На одній з вистав Руслана зламала ногу. Січень пролежала у лікарні: робили операції, вставляли імпланти. Коли вже була вдома, почалася війна. Росіяни підійшли близько до села на Київщині, де мешкала родина. Було підірвано один з двох мостів, точилися бої, працювала авіація. Ігор забрав тещу з Києва та на руках відніс обох жінок до підвалу.

"Я знімав Русі шви у підвалі, вона світила ліхтариком мобільного. Продезінфікував пінцетики та ножиці. У неї лише з одного боку було 14 чи 15 швів", — розповідає Ігор.

Він записався до місцевої тероборони. Одного дня бійці сказали, що чекають на ворожу колону з Ірпеня. Був ризик залишитися у оточенні. Ігор зібрав жінок, прихопив візок, судочки з холодцем, який зварив для Руслани, документи... Поки їхали, умовив дружину пройти реабілітацію у Європі. Вони завезли тещу до пансіонату на заході та вирушили на кордон.

"Перед кордоном Руслана сіла у візок, я дав їй в руки ходунки, щоб могла вставати. Одна маленька сумка з документами і більше нічого. Так вона у мене і поїхала...", — згадує Ігор.

Він дізнався, що дружину зустріли, та поїхав додому. Вже був під Житомиром, коли попросили забрати тещу, якій стало дуже погано. Проїхав знову весь шлях. Дорогою назад Діна Василівна заснула у машині... і більше не прокинулася. Руслана змогла попрощатися з мамою лише по відеозв'язку з Німеччини. А через 10 днів сказала Ігореві, що в неї виявили пухлину. Нібито, нічого серйозного, шанси великі. За півтора місяці, по запиту від лікарні, Ігор зміг прилетіти до коханої.

"Руся вже була після третьої "хімії". Я підстриг її, привіз перуки. Вона у мене виходила з різними зачісками, у капелюшку. Нічого нікому не говорила і завжди посміхалася, навіть коли їй було дуже боляче", — ділиться чоловік.

Останній день життя Руслани Писанки її чоловік згадує як щасливий. Вони їздили на ярмарок, варили борщ, щось планували. Кажуть, що в останні миті стає легше: так і було. Але увечері жінка знепритомніла. Вже у лікарні попросила його поїхати додому до ранку — але повернутися довелося раніше.

"Коли я зайшов, думав, що вона спить, тихо сів поруч. Увійшла лікар і каже: „Їй вже не боляче, їй добре". Я не одразу зрозумів, думав, що подіяли ліки... Так не стало Русі", — ділиться чоловік. Дивіться та слухайте історію Ігоря за посиланням.

Свою історію Ігор Ісаков довірив Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;

— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;

— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть "Розповісти історію" праворуч зверху;

— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001