Яхтовий капітан "з боєм" повернувся в Україну і розробляє обладнання для військових: історія одного патріота

Повномасштабне вторгнення Росії кардинально змінило життя мільйонів українців. Не став винятком і яхтовий капітан, киянин Олексій Михайленко. Зараз він забув про моря та океани і розробляє, як підтверджують самі військові, висококласні технічні рішення для наших захисників. Хоча міг безбідно жити за кордоном, а не повертатись додому – у війну.

Відео дня

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Публікацію підготовлено в рамках проєкту "Ми з України!", ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Життя – у морі

Олексій Михайленко – яхтовий капітан, інструктор. Вже тривалий час рік у рік він навчає людей ходити під вітрилами і працює найманим шкіпером. Зазвичай у морі проводить весь сезон – з весни до осені: "Середземка, океани – працюю скрізь, де є яхтовий чартер. Італія, Іспанія, Кариби, Канари, Сейшели, "звичайні" Туреччина, Греція, Хорватія та інші".

У 2014 році, коли почалася агресія Росії, Олексій мав підписані контракти, які не міг розірвати. Але він зізнається, що не знаходив собі місця, – це була не робота, коли всіма думками та серцем в Україні.

Наступні роки російської агресії Олексій одночасно працював і допомагав нашим військовим – виготовляв для них різні технічні прилади. Освіта та знання дозволяли: Михайленко – широкопрофільний інженер.

Все різко змінилося після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, коли море довелося повністю забути.

Рвонув в Україну, коли хтось утік від війни

Зазвичай Олексій приїжджає до Греції, де в нього стоїть своє невелике судно, наприкінці березня чи у квітні, а цього року виникла потреба прибути набагато раніше.

"Греки мені "викручували руки", і 23 лютого я прилетів до Афін, щоб підписати документи. Усі свої справи вирішив буквально за годину, а потім зустрівся з друзями, посиділи в закладі – і ліг спати. А вранці 24 лютого зателефонувала дружина і сказала: "Льошо, почалось". Я, звісно, очікував, що щось буде, але щоб так..." – згадує Олексій.

На вечір цього дня в чоловіка був зворотний квиток на рейс Афіни – Київ, який через початок вторгнення Росії вмить виявився недійсним. "І я сказав дружині: "Давай щось робити". Вона запитала: "Ти збираєшся повертатися?" Я відповів: "Так". Тоді вона уточнила: "Ти впевнений?" – і додала, що все не так, як раніше, що це вже інша війна. А я сказав, що нічого – будемо працювати".

І почалася "епопея" – як повернутися додому. "На мене вийшов знайомий із ССО (Сили спеціальних операцій ЗСУ. – Ред.), запитав, де я, і сказав, що сам далеко. Просто на той момент він звільнився, працював в охороні конвоїв у морі. І ми з ним такі – блі-і-ін, треба вирішувати, як повернутися додому. Він мені й підказав, щоб я діставався Катовиць, а звідти вже в Україну".

Дружина Олексія купила йому квиток на рейс з Греції до Польщі, а потім автобусний з Катовиць. Капітан дістався Польщі за п'ять годин до відправлення автобуса й побачив, що стоїть інший (Варшава – Маріуполь), який виїжджає за п'ять хвилин. На ньому українець і доїхав до Львова, а потім поїздом уже до Києва. Щоправда, у перший день повномасштабної війни швидкісний "Інтерсіті" до столиці йшов пекельні 10 годин. Проте 25 лютого Олексій Михайленко вже опинився вдома.

Боротьба без сумнівів

Олексій каже, що страху геть не було – тільки чітке розуміння, що саме треба робити. У дорозі стежив за новинами та прораховував варіанти розвитку подій і свої дії.

Коли Олексій дістався Києва, відразу вирушив у фонд "Мир и Ко". Його керівник Мирослав Гай уже воював, тому Олексій взяв на себе координацію діяльності фонду.

Потреби наших військових порівняно з 2014 роком, звісно, змінилися. Хоча було й спільне: знову виник дефіцит і форми, і взуття, але цього разу через величезну кількість добровольців, що вишикувалися у військкомати.

У перші дні повномасштабного вторгнення Олексій віддав військовим всі запаси фонду. Як він сам каже, "вигріб усе, що міг". Однак "фішка" Михайленка була все ж таки в іншому – у технічних рішеннях, на чому він і зосередився.

Олексій розробляє та виготовляє різне спеціальне обладнання для "спеціальних людей". Радіє, що його розробки в наших військових у великій потребі, і переконаний у правильності свого вибору.

"Якби мені запропонували безпроблемний виїзд з України, щоб я міг працювати за кордоном, я б відмовився. Ви що? Гроші ні до чого, на кону зараз все, на кону – Україна. Тому я не маю жодних сумнівів, що я у правильному місці й роблю правильну справу", – каже Олексій.

Тієї невеликої кількості "українців", які у будь-який спосіб намагаються втекти з країни під час війни, капітан чоловіками не вважає. Виняток – ті, що не підлягають призову, мають захворювання тощо. "Коли наша людина навіть якщо безпосередньо не воює, але акумулює допомогу, вибудовує логістику тощо, – це нормально, а от коли просто зйо***ться з України (по-іншому сказати не можу), тоді це той самий мо*каль" – цього разу інтелігентний чоловік не добирає слів.

Олексій зізнається, що його гризе лише одне: чи все з можливого він зробив, чи міг більше? Викладається на повну: працює всі сім днів на тиждень, а відпочинок – це лише сон.

"Приїду, коли переможемо"

Ілюзій Олексій Михайленко давно не має: "Я розумію, що війна надовго, питання тільки, в якій інтенсивності, на яких фронтах. Ми воюємо з дуже ресурсним ворогом. Тож коли я повернуся до основної роботи – не знаю, але зараз за морем навіть не нудьгую... Мені пишуть знайомі греки, питають, коли до них. Я відповідаю: "Приїду, коли переможемо".

Але "велика вода" не відпускає і раз у раз передає "привіт". Нещодавно під час поїздки до Харкова Олексію написав його учень. Капітан з усмішкою згадує цей кумедний момент.

"Ми їдемо у бік фронту до наших військових, і тут приходить sms від мого учня. Він тоді був у відкритому Атлантичному океані й через супутникові системи написав мені повідомлення: мовляв, потрібна консультація – не працює двигун. А в мене такий регіт, думаю: боже, океан, вітрила, двигун... А тут може прилетіти будь-якої миті. От мені б зараз твої проблеми!" – сміється Олексій.

Проблема учня швидко вирішилася, а ось наша спільна, каже Михайленко, на жаль, ще ні. Однак він анітрохи не сумнівається у перемозі українців: "Це війна на знищення. У ворога одна мета – знищення України як такої, тож у нас просто немає іншого виходу, як боротися і перемогти. Все просто. І все буде Україна!"

День Олексія розписано по хвилинах. Як і мільйони українців, він робить те, що обов'язково наблизить нас до перемоги.