"Якщо є пекло на землі – це Курське СІЗО": українські пілоти розповіли про перебування в полоні

5 хвилин
7,2 т.
'Якщо є пекло на землі – це Курське СІЗО': українські пілоти розповіли про перебування в полоні

На початку березня двох українських пілотів вертольота Мі-8 Івана Пепеляшка й Олексія Чижа, який боронили Київ, збили окупанти. Обидва захисники потрапили у полон, опинившись у Курському слідчому ізоляторі, який прозвали пеклом на землі.

Відео дня

Там на підвальному поверсі – вогкому, брудному і з мишами – розташовувалися 13 камер, які були заповнені цивільними й військовими українцями, захопленими під час війни. Про те, як вижили на полі бою і як понад місяць виживали у російському СІЗО, чоловіки розповіли в інтерв’ю "НВ" (щоб переглянути фото, доскрольте новину до кінця).

За їхніми словами, у день прийому працівники виправної установи позабирали у полонених усі речі, аж до хрестиків, заявивши, мовляв, "здєсь Бога нєт". А згодом і доводили це переконливими методами. Після деяких полонені могли засинати лише на одному боці, бо інший болів. Пепеляшко разом із Чижем також це відчули.

"Не хочу казати таких гучних слів, але мені здається, що якщо є пекло на землі – то це Курське СІЗО. Бог є всюди. Усе бачить і все чує. Та є місце, звідки, напевно, не чутно молитов – із цього підземелля", – розповів Іван, лежачи на лікарняному ліжку в київському військовому госпіталі, куди потрапив після звільнення.

Поряд у палаті був і його напарник по небу Олексій Чиж. Йому нещодавно зробили операцію, тому перший розказував історію за двох.

Він зазначив, що після падіння їхнього вертольота на Чернігівщині вони отримали переломи ніг. Їх винесло з кабіни вибуховою хвилею – живими залишилися дивом.

"Не знаю, як це пояснити. Це Господнє чудо. У мене просто немає інших аргументів. Значить, багато незроблених речей. І не тільки за себе, а й за решту хлопців", – вважає Попеляшко.

Пілот Іван Пепеляшко

Місце падіння Мі-8 оточили БТРи з російськими солдатами. В українських пілотів майнула лише одна думка – прийшли добивати. Але вороги вкололи знеболювальні, наклали лонгети, помістили в бронемашини та вивезли. Так захисники українського неба потрапили у полон.

Уже на території РФ для пілотів влаштували справжній квест: спершу повезли до польового госпіталю, де зробили операції, далі – до цивільної лікарні у місті Рильськ, до табору для полонених, до ще однієї лікарні, і згодом – у Курське СІЗО.

У коридорі підвального приміщення установи їх зустріли майже всі працівники – близько 30-ти. Прийом полягав не лише у відбиранні особистих речей. На додаток ішла й "масажна бесіда". Пепеляшко не уточнює, про що йдеться, але м’яко додає: після Бучі сподіватися, що з військовополоненими поводяться лагідно – це ілюзія.

Полоненим видали чорну зеківську форму: штани, сорочку й куртку. Більше нічого – ні рушника, трусів, шкарпеток чи зубної щітки.

Пілотів помістили до невеликої камери, обладнаної металевими двоярусними ліжками. Разом із Пепеляшком і Чижем там стало 12 українських військовополонених: усі – офіцери. Для всіх час у такому підземеллі тягнувся надто повільно.

"День минув, і це слава Богу. Найдовше в СІЗО плине не тиждень, чи два-три дні, а доба. О 6-й ранку – підйом, і весь день, до команди відбій (22:00), ти не маєш право доторкнутися до ліжка. За цей час раз чи два (а якщо пощастить – то ні разу) тебе будуть викликати на допити. Після них, як правило, буде некомфортно спати на якомусь боці", – пояснив Пепеляшко.

Він пригадав, що й дня не було, коли українців не змушували співати російських пісень усією камерою. Особливо часто – гімн РФ, який потрібно було виконувати винятково стоячи, вишикувавшись на лінії. І нікого не цікавило, може полонений стояти чи ні.

Командир екіпажу Мі-8 Олексій Чиж дивом вижив після того, як росіяни підбили його вертоліт

Якщо працівнику СІЗО не подобалося, як хтось співав, їм "пояснювали, що неправі". Коли ж помічали, що погано знали слова, – змушували безперестанку виконувати пісню від 20 до 40 хвилин.

Та особливо нашим пілотам було важко через відсутність медицини. Вони приїхали до установи ще у гіпсі та на милицях. Лежати вдень їм не дозволяли, а сидіти було важко. Та й рани в таких умовах у всіх гноїлися через вологість, а про перев’язки було годі й говорити. Поранені намагалися збирати виділення із загноєнь туалетним папером і робити ним перев’язки.

В умовах, коли не розумієш, що буде завтра, жити складно, зізнався Пепеляшко. Та пілоти намагалися не впадати у розпач і не зламатися морально.

"Хоча всі працівники СІЗО дуже професійно працювали в напрямку зламати людину. Вперше я зрозумів, що ті книжки, які читав, про хлопців, які нічого не розказують і терпляче стискають зуби, не відповідаючи на питання, – це тільки у фільмах. У житті так, на жаль, не буває. Триматися можна, але все ж таки персонал СІЗО уміє досягати своїх цілей", – визнав пілот.

Найстрашніше йому було тоді, коли він чув голос Чижа з кімнати для допитів, – так уперше йому довелося чути крик близької людини. І психологічно це пережити було непросто.

Аби не збожеволіти, офіцери в камері грали в "імена", "міста", обговорювали свої мрії і подорожували країнами через розповіді один одного. У приміщенні висіла камера відеоспостереження, тому про війну й армію говорити вони не могли.

13 квітня о 19-й вечора до камери зайшов черговий зі словами "Пепеляшко і Чиж на вихід". Обидва не могли підвести голови – правила СІЗО цього не дозволяли. Тому вже опинившись у коридорі, зрозуміли, що їх кудись переводять – старшому камери сказали скрутити їхні матраци.

Чоловіків відвезли автозаком до головного управління розвідки РФ. А вже звідти – до автобуса, у якому українцям зачитали права Женевської конвенції, пояснили, як себе поводити, і відправили у дорогу. Близько 5-ї ранку наступної доби пілоти були вже на кордоні Білорусі й України. Там їх перемістили до української карети швидкої допомоги, яка помчала до Києва.

У столиці їх привезли до Головного управління розвідки (ГУР). Полонених зустріла дружина керівника відомства Кирила Буданова, котра говорила українською, і ще один хлопець із гуцульським акцентом.

"Тут не було сумнівів, але я все-таки в нього спитав, що таке бурштин. Він розсміявся. І я зрозумів, що це – усе", – пожартував Пепеляшко.

Чижа та Пепеляшка розмістили у київському шпиталі. Їх одразу обступили медики, почали робити аналізи, а згодом провели нові операції. Нині, перебуваючи ще на лікуванні, пілоти хвилюються, чи зможуть літати далі. Визнають, що цього точно не відбудеться скоро: ноги тримаються на титанових пластинах, які лікарі планують зняти лише за рік. Та навіть коли знімуть метал, долю пілотів вирішуватиме медкомісія.

"Під час труднощів, полону людина живе спогадами. І якщо в тебе багато яскравих спогадів, є що згадати – це магніт до майбутнього. Легко в полоні тій людині, яка інтелектуально розвинена, побачила багато країн, прочитала багато книг і яка є душевно багатою. Вона багато розповідає – і тим самим допомагає іншим, не дає їм зневіритися. Це дуже важливо", – завершили українські пілоти, які пережили російський полон.

Як повідомляв OBOZREVATEL, українець Сергій Василига два місяці провів у полоні в росіян. Хлопець ще в перші дні війни під Києвом поїхав вивозити з окупованого села співробітницю з дитиною та зник. Фото його розстріляної синьої "Таврії-Славути" публікували в багатьох групах у соцмережах.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel. Не ведіться на фейки!