Загроза застосування тактичної ядерної зброї: чи може вона вирішити завдання Росії на полі бою і чому не варто панікувати

На тлі все частіших ударів Росії по території України почали з’являтися чергові припущення щодо того, що агресор, аби досягти своїх цілей, може вдатися до застосування ядерної зброї. Залякувальні заяви лунають уже не перший рік, Росія вустами різного роду пропагандистів погрожувала ядерною зброєю, мабуть, усьому світу. Але наскільки це реально і які взагалі завдання може зараз вирішити у війні застосування ЯЗ?

Не буду тримати інтригу й відразу зазначу: я ніколи не був прихильником твердження, що Росія застосує у конвенційній війні проти України ядерну зброю, про що говорив із 2022 року. Це зумовлено цілою низкою чинників: як внутрішнього стримуючого рівня щодо застосування такої зброї, так і зовнішніх геополітичних механізмів, що обмежують її використання.

Але щоб зрозуміти, чому для Росії застосування ЯЗ неможливе просто через банальну примху і чому вона не матиме вирішального значення на полі бою, слід розібрати кожен аспект окремо.

Раціональний підхід на полі бою

Розглянемо сценарій застосування ядерної зброї на полі бою – він найчастіше спливає в інформаційному просторі як найбільш імовірний.

Зрозуміло, що коли мова йде про тактичну ядерну зброю (ТЯЗ) з обмеженою потужністю до кілотонни або трохи більше, то в першу ж чергу багато хто уявляє собі удар по полю бою з метою знищення позицій супротивника та прориву оборони. Але ось у чому справа: це хибне уявлення.

Сам фактор застосування ТЯЗ під час бойових дій втратив своє значення ще наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років, коли щільні, концентровані побудови військ у вигляді дивізій і навіть армій відійшли в минуле, а основною бойовою одиницею на полі бою дедалі частіше ставала батальйонна тактична група.

Тобто застосувати ядерну зброю на полі бою, щоб... вивести з боєздатного стану батальйон? Звучить щонайменше нераціонально.

Зараз же бойові дії і зовсім ведуться виключно на рівні роти та взводу, і часом на кілометри вздовж лінії бойового зіткнення немає жодних слідів присутності противника. Навіть на рівні БТГр немає скупчень військ, які б хоч якось виправдовували застосування тактичної ядерної зброї, яке можна було б порівняти зі стрільбою з гармати по горобцях.

Але не менш важливими є наслідки та ефект для будь-якої наступальної операції.

Радіаційний прорив

Удар ядерною зброєю призводить до зараження навколишнього простору. І в разі необхідності наступальних дій завжди виникала дилема уражених зон. У них не тільки неможливо закріпитися, але навіть проходження через них загрожує втратою боєздатності військ, що потрапили в зону радіаційного випромінювання.

Знищення сил супротивника, ліній оборони та рубежів всього одним ударом завжди здавалося привабливим, але лише на дилетантському рівні. На практиці випалені території неможливо було б використовувати тривалий час.

Наприклад, навіть якщо уявити собі знищення якогось укріпрайону та швидке проходження зараженої території військами, які в будь-якому разі отримують певну дозу радіаційного випромінювання і з часом втрачають боєздатність, виникало питання: а що далі? Далі війська упиралися на наступну лінію оборони й були змушені вступати в бій, не маючи за спиною підкріплення, а навпаки – заражену зону.

Тому бойові дії на полі бою із застосуванням тактичної ядерної зброї є невиправданими як за ступенем застосування ударного потенціалу, так і за подальшим ефектом, який не дає абсолютно жодної переваги в зоні бойових дій. Особливо в умовах сучасної високодинамічної війни, малими силами на великих територіях.

Застосувати ядерну бомбу, щоб стерти з лиця землі зону контролю взводу й не мати можливості потім там навіть закріпитися? Вкрай сумнівне рішення.

Ядерний терор

Одним із сценаріїв нанесення удару ядерною зброєю також є акт залякування – терору – щодо одного з міст, обласних центрів, столиці: з метою примушення України до капітуляції або ж заради досягнення певних проривів на фронті.

Наприклад, російська сторона неодноразово наголошувала на необхідності повного знищення Слов’янська чи Краматорська для взяття їх під повний контроль, зокрема й за допомогою удару ТЯЗ. І справді, Слов’янсько-Краматорська агломерація є справжнім викликом для російської армії, бої за неї можуть розтягнутися на місяці й навіть роки.

Але знову-таки, у разі удару по тому ж Слов’янську тактичною ядерною зброєю РОВ отримають заражене радіацією місто, яке неможливо буде використовувати в подальших наступальних кампаніях як опорну зону.

Більше того, такі міста стануть скоріше перешкодою для просування військ, ніж фактором, що прискорює процес наступу.

Аналогічно втрачає сенс удар ТЯЗ з метою усунення керівництва держави або руйнування певних центрів прийняття рішень, які часто знаходяться в захищених підземних об’єктах, здатних витримати такі удари. Загалом же управління військами вже давно є децентралізованим, і на ситуацію на фронті такий удар не матиме іншого впливу, окрім емоційного та психологічного.

Тому удар ядерною зброєю може мати лише терористичний, залякуючий характер, що примушує до капітуляції, але саме тут на поверхню спливають стримуючі чинники та реакції міжнародної спільноти.

Стримуючі чинники

Застосування ядерної зброї у конвенційній війні матиме безпрецедентні наслідки для Росії – і мова навіть не йде про гіпотетичне втручання у війну інших країн та удари у відповідь по РФ. Йдеться про вкрай негативне ставлення тих країн, які мають партнерські відносини з Росією, не тільки до ідеї застосування ТЯЗ, а й у принципі до ядерної риторики.

Зокрема, Китай дотримується послідовної позиції щодо неприпустимості використання в риториці офіційних осіб погроз ядерною зброєю, на що регулярно реагує МЗС КНР. Пекін зацікавлений у збереженні у світі "статус-кво" – і не лише він один. Індія та Пакистан займають аналогічну позицію, і їхня реакція на застосування Росією ТЯЗ може призвести до розриву двосторонніх відносин, а для самої РФ закриє двері практично до всіх міжнародних інституцій, якими Москва досі користується для поширення своїх наративів і пропаганди. Насамперед йдеться про ООН.

Росія стане ізгоєм навіть серед тих, хто вважався її партнером. І ці наслідки матимуть набагато руйнівніший ефект, ніж будь-яка, навіть найсумнівніша користь від застосування тактичної ядерної зброї.

Але не менш ефективним, ніж зовнішні, є внутрішній стримуючий фактор, який є складним механізмом виконання настільки руйнівного наказу.

Йдеться не лише про послідовність виконання такого наказу по командній піраміді, а й про механізми запобігання його виконанню, що існують у всіх країнах ядерного клубу.

Сама ж послідовність у часі може тривати до доби, і непомітно її реалізувати неможливо. А це означає, що про підготовку до удару знатимуть практично всі представники ядерного клубу й не тільки, що призведе вже до їхнього прямого втручання (дипломатичного та іншого типу) з метою його запобігання.

Висновки

У засобах масової інформації та на дискусійних майданчиках продовжує залишатися популярною темою ймовірне застосування Росією ТЯЗ, особливо з урахуванням погроз з вуст російських офіційних осіб та божевільних пропагандистів.

Але правда в тому, що в сучасних умовах високодинамічних і високоадаптивних воєн тактична ядерна зброя не просто безглузда, вона на полі бою більше зашкодить стороні, яка її застосує, ніж вирішить її завдання.

У зоні застосування ТЯЗ тривалий час просто неможливо буде ані проводити бойові дії, ані закріплюватися, ані використовувати цю територію для подальшого наступу.

Застосування ж у великих містах з метою терору та примусу до капітуляції ізолює Росію, позбавивши її навіть тієї підтримки, яка в неї є зараз, а можливо, й призведе до міжнародної операції з приборкання буйнобожевільних.

Проте найдієвішими, мабуть, є механізми внутрішнього та зовнішнього впливу й реакції країн ядерного клубу, що запобігають необдуманому застосуванню ТЯЗ.

З 2022 року я жодного разу не змінював своєї позиції, особливо щодо загрози ядерного удару Росії по території України – є безліч причин, чому цього не відбудеться, а не навпаки.

Матеріал опубліковано в межах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".