Відео дня
Жданов: 24 лютого Путін може почати розмову про перемир'я, але війна буде до переможного кінця. Інтерв'ю
Максимум, на що може розраховувати армія країни-терориста Росії під час майбутнього наступу, – встановлення контролю над Луганською та Донецькою областями. Ворог вкрай потребує паузи для перегрупування військ, підтягування резервів та нового походу на Україну ближче до літа. Щоб отримати цю паузу, в день річниці повномасштабного вторгнення в Україну, 24 лютого, глава Кремля Володимир Путін може зібрати Раду безпеки ООН та вимагати негайного припинення вогню та початку переговорного процесу.
Сьогодні цілком зрозуміло, що в цій війні і Путін, і Захід готові йти до кінця, оскільки той, хто зупиниться, програє. Тому попереду – війна до переможного кінця. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Олег Жданов.
– Останніми днями дедалі частіше говорять про новий масштабний наступ путінської окупаційної армії, який може відбутися найближчими тижнями. Але яких максимальних успіхів теоретично може досягти ворог?
– Я думаю, максимум – це Донецька та Луганська області. На більше вони навряд чи можуть сьогодні розраховувати. У всякому разі в цей похід.
– У цей похід. А коли може бути наступний?
– Наступний похід може бути ближче до літа. Згадайте, зараз Путін хоче відмобілізувати 300 тис., а трохи згодом ще пів мільйона. Реально навесні він може додати ще 250 тис. Це кількість призовників, які можуть бути поставлені в стрій. Адже Путін восени не відпустив дембелів. А ті, кого призвали восени та прослужили пів року, вважаються підготовленими солдатами, їх можна вже саджати на контракт.
– Але ми бачимо, наскільки колосальні втрати зазнає армія окупанта. Чи припускаєте ви, що є небезпека зриву мобілізаційної кампанії в Росії?
– Звичайно, є, і дуже велика. Але все залежатиме від нас, від успіху оборонної операції, яку ми маємо зараз провести.
До речі, від ейфорії з приводу того, що завтра ми підемо у контрнаступ, треба відмовитись. Сьогодні необхідно говорити про те, що спочатку нам потрібно підготуватися та успішно провести оборонну операцію. І від успіху цієї операції залежатиме подальший контрнаступ.
Нам треба буде завдати максимальної шкоди російським військам з метою їхнього знищення, і вже після цього ми будемо готові йти в контрнаступ.
Наразі все виглядає не так уже й оптимістично. Але ця успішна оборонна операція може відіграти для нас ключову роль, якщо після чергового розгрому ворога на полі бою російське суспільство почне ставити запитання: за що воюємо? І тоді справді мобілізаційну кампанію може бути провалено.
– Путін сам часто говорить про те, що "Росія грає у довгу", натякаючи на те, що війна в Україні може розтягнутися надовго. А чи потрібна йому пауза, зокрема, напередодні виборів 2024 року?
– Пауза йому дуже потрібна. Але тут питання не у виборах 2024 року. Я думаю, що вибори Путіна вже цікавлять найменше. Або там буде перемога, на що він дуже сильно розраховує, і тоді він на хвилі ейфорії побєдобєсія автоматично стає вічним президентом, або, якщо буде поразка – а він цей варіант не розглядає, як і всі диктатори, – тоді питання його перебування при владі стане риторичним. Навряд чи він збереже владу. Акеллу, який схибив, змінюють. Його не залишають.
Але зараз йому потрібен час для перегрупування військ, для підтягування резервів, для формування 500-тисячного угруповання. 326 тис. у нього вже є. Близько 260-270 тис. він може зібрати лише завдяки призовникам, про яких я сказав. Навесні він може кинути ще два призови до складу цього угруповання на території України або перекинути їх кудись на кордон – наприклад, до Білорусі, Курської, Брянської чи Бєлгородської областей.
Але йому потрібен перепочинок. До речі, найімовірніше, Путін саме зараз цим і займається, бо є інформація, що найближчі тижні можуть ознаменуватися конфронтацією на полі бою з посиленням бойових дій. Ми спостерігаємо таку тенденцію.
22 лютого Путін звертається до Федеральних зборів, а на 24 лютого, на річницю вторгнення, Путін вимагає зібрати Раду безпеки ООН щодо України. Найімовірніше, на цю Раду представник Росії вийде з вимогою негайного тимчасового припинення вогню та початку переговорного процесу. Це буде спробою Путіна отримати перепочинок у цій війні.
– Але чи буде вона успішною?
– Я сподіваюся, що вона не буде успішною. Тут єдина надія на Сполучені Штати, бо вони мають право вето. Навіть Олаф Шольц днями зробив заяву – мені дуже сподобалася його позиція, – що переговорний процес щодо врегулювання нашого конфлікту може бути лише на основі виведення російських військ із території України. А Німеччина там також представлена.
Сподіваюся, російському представнику так і скажуть: добре, окей, виводьте війська з території України, зокрема з Криму, тому що Крим – це Україна згідно з усіма міжнародними стандартами – тоді так, припинення вогню, і ми сідаємо за стіл переговорів.
– Ви згадали про Крим. Протягом кількох днів пролунало два суперечливих прогнози. Один – прогноз глави української військової розвідки генерала Буданова. Він сказав, що війна закінчиться визволенням Криму. Другий – прогноз чотирьох високопосадовців міноборони США, опублікований Politico. Вони вважають, що ЗСУ навряд чи зможуть повернути Крим у найближчому майбутньому. Можливо, Захід не готовий до того, щоб Крим повернувся до України?
– Гадаю, Захід готовий, тому що цілісність України сьогодні оскаржити не може ніхто. Навіть Іран боїться визнати Крим російським, бо Іран має північно-західний Азербайджан. На території Ірану мешкає 25 млн азербайджанців. Тому Іран ніколи не визнає анексію Криму.
Так само в будь-якій країні є проблемний регіон. Наприклад, у Німеччині це Баварія. Це королівство, а не федеральна земля. В Іспанії це Країна Басків та Каталонія. Тому питання із визнанням Криму російським вирішено.
На мою думку, звільнення Криму – це кінець війні, бо далі війна просто втрачає сенс. До речі, саме тому не Донбас, а Крим може стати першорядним завданням щодо проведення контрнаступу.
Щодо американських політиків, то вони висловлюють свої припущення на основі якихось своїх даних. Але дані настільки різношерсті, що навіть західні спецслужби визнають: іноді й вони помиляються у розвідданих щодо ситуації на лінії фронту, ситуації в Україні, Росії чи навколо наших країн. Ніхто не має стовідсоткової гарантії, що інформація правильна.
– Президент США Байден заявив, що Україна не отримає винищувачі F-16, потім уточнив, що на цю тему треба "поговорити із Зеленським". Чому Білий дім зайняв саме таку позицію? І ще одне запитання. Часто говорять про те, що Путін у цій війні готовий йти до кінця, незважаючи на втрати. Чи є ознаки того, що Захід у підтримці України готовий іти до кінця?
– Питання про те, хто йде до кінця, а хто не йде, треба вже знімати з порядку денного, бо всі вже визначились. І Захід не має вибору, і Путін не має вибору. Путін, якщо зупиниться, то програє. Захід, якщо зупиниться, також програє. Тому тут просто буде війна до кінця.
Який кінець буде в кого, вирішить поле бою. До речі, ще на початку цієї війни ми з вами говорили про це. З самого початку було зрозуміло, що не переговори, а лише поле бою визначить переможця і того, хто програв у цій війні.
Щодо заяви Джо Байдена, то я взагалі не робив би з цього питання жодних висновків. Навіть американські журналісти вже мають сумніви, що Байден чув запитання. Він вийшов із гелікоптера, гуркіт, він намагався нахилитися і щось почути, сказав "no" і пішов. Це перший момент.
Другий момент. Річ у тім, що F-16 – один із найпоширеніших літаків у світі. Їх випущено дуже багато. Понад 140 країн мають такі літаки. Можливо, США не збираються нам їх передавати зі складу своєї армії, але США дадуть дозвіл, бо вони є правовласниками. Буде, як із танками Leopard. Поки Шольц не сказав "gut", ніхто не міг передати нам танки. Байден скаже "окей, давайте, ми не проти" – і всі дадуть.
Може, Америка не братиме в цьому участі, а може, і дасть. Я б не поспішав із цим. Давайте дочекаємось "Рамштайну-9", залишилося зовсім небагато. Тоді ми розумітимемо, чи буде він авіаційним, а якщо так, то буде позитивним чи ні.