Блог | Боеприпасы 155 мм: "просто перейти на дальнобойные снаряды" не получится
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
Бурное развитие ударных дронов время от времени поднимает вопрос о месте артиллерии на украинском поле боя и обусловливает постоянную потребность в дефицитных дальнобойных снарядах, позволяющих действовать за пределами "килзоны".
Далее текст на языке оригинала.
Але, попри всі можливості безпілотників, війна показує, що артилерію в принципі не можна повністю замінити дронами на полі бою.
Найкращий результат дає поєднання обох систем. Дрон знаходить ціль і передає координати, артилерія швидко завдає масованого вогневого ураження, після чого БпЛА оцінює відхилення й коригує наступні постріли. Під час атаки артилерія може зупинити або розосередити групу техніки, а FPV – уразити окремі машини, що залишилися.
Саме ефективне застосування артилерії проти російських штурмових колон і груп піхоти призвело до появи російської тактики просочування групами по 1–2 піхотинці, по яких "немає сенсу" завдавати артилерійського удару.
Яскравим прикладом неможливості замінити артилерію дронами стали бої в Курській області проти підрозділів КНДР. Через дефіцит снарядів, зокрема касетних, північнокорейська піхота, яка наступала хвилями через відкритий простір, перевантажувала контур ураження українських підрозділів кількістю цілей. Через це вона діставалася позицій української піхоти, не зазнавши критичних втрат.
Повторення такого сценарію цілком можливе на тлі планів Росії провести мобілізацію восени цього року та повідомлень про намір розгорнути додатковий контингент із 30 тисяч військовослужбовців КНДР. Однак цього разу чисельність української піхоти на позиціях, яка могла б стримувати ці атаки, значно менша, ніж наприкінці 2024-го – на початку 2025 року.
Як наголошує старший аналітик Українського центру безпеки та співпраці Антон Земляний, попри інноваційність та перевагу безпілотних систем, контроль над територією на полі бою продовжує залежати від піхоти.
Розвиток безпілотних технологій не замінює класичні види військ, а трансформує їхню роль і тактику застосування. Наразі у Силах оборони найризикованіші завдання дедалі частіше виконують дрони та наземні роботизовані комплекси. Вони використовуються для ураження цілей, евакуації поранених і протидії ворожим БПЛА. Такий перерозподіл функцій суттєво знижує ризики поранення чи смерті особового складу. Водночас ефективна робота безпілотних систем неможлива без взаємодії із піхотними підрозділами, які виконують ключові бойові завдання та закріплюють контроль територій.
Під час боїв за Покровськ яскраво виявився недолік БпЛА – залежність від погодних умов: тривалі тумани та низька хмарність значно спрощували російську інфільтрацію.
Але саме поширення БпЛА змушує артилерію змінюватися. Гармату тепер часто знаходять ще до першого пострілу – під час підвезення боєприпасів, розгортання або зміни позиції. Окрім того, докорінно змінилася тактика застосування САУ: їхні екіпажі були змушені відійти від звичної парадигми "вистрілив і поїхав" та перейти до роботи з прихованих позицій, оскільки саме під час переміщення вони зазнають найбільших втрат.
Через це батареї змушені відходити далі від переднього краю, розосереджуватися й скорочувати тривалість вогневих нальотів. Однак за кожен додатковий кілометр безпечнішої дистанції доводиться платити скороченням доступної глибини ураження, а більша частина світової промисловості все ще пристосована до масового випуску простіших боєприпасів.
Анатомія 155-мм боєприпасів
M107: дешевий стандарт попередньої епохи
Американський M107 надійшов на озброєння на початку 1960-х років і став одним із найпоширеніших 155-мм осколково-фугасних снарядів у світі. Своєю чергою, цей снаряд базується на конструкції снаряда M102, створеного ще у 1930-х роках.
Снаряд важить приблизно 43,2 кг і містить близько 6,6-7 кг тротилу або Composition B. Максимальна дальність застосування з артилерійських систем зі стволами завдовжки 39 калібрів (L39) і 52 калібри (L52) становить близько 18 км.
Сильна сторона M107 – низька відносна ціна, простота й величезна виробнича база. Слабка – менша маса вибухівки та гірше контрольоване утворення уламків порівняно з новішими версіями снарядів, через що вже у 1970-х роках його почали вважати застарілим. Однак завдяки простоті та дешевизні виробництва він досі залишається найпоширенішим 155-мм снарядом у світі. Деякі навіть нові заводи досі спеціалізуються виключно на випуску M107.
M795: основний снаряд армії США
M795 створювали як наступника M107. Його прийняли на озброєння армії США на початку 1980-х років, а згодом він став основним американським 155-мм осколково-фугасним снарядом. Маса спорядженого виробу становить приблизно 46,7–47 кг, а бойова частина містить близько 10,8 кг вибухової речовини.
Його корпус типу HF1 розрахований на ефективніше утворення уламків. У поєднанні зі значно більшою кількістю вибухівки це дає помітно вищий осколково-фугасний ефект порівняно з M107. Дальність застосування зі ствола завдовжки 39 калібрів становить приблизно 22,5 км, а зі ствола завдовжки 52 калібри за використання додаткових порохових зарядів може сягати 28 км.
L15: британський снаряд збільшеної потужності
Британський L15 перебуває на озброєнні з 1986 року. Він важить приблизно 43,7 кг і містить близько 11,3 кг тротилу або Composition B. Тонкостінний корпус із високоміцної сталі дав змогу збільшити частку вибухової речовини та отримати потужний осколково-фугасний ефект без надмірного збільшення загальної маси.
Зі ствола L39 дальність L15 становить приблизно 24,7–24,9 км, а зі ствола L52 – близько 30 км залежно від заряду.
Саме снаряди цього типу вважаються "стандартними натовськими снарядами", однак повної уніфікації навіть усередині країн Альянсу не існує.
DM121: німецький снаряд з оптимізованою фрагментацією
DM121, також відомий як Rh30 або M1712, розробила Rheinmetall як сучасний штатний осколково-фугасний боєприпас для САУ PzH 2000. Першу партію з 30 тисяч снарядів Бундесвер замовив у 2009 році, а з 2019-го розпочалися великі серійні закупівлі.
DM121 важить приблизно 42,7 кг без підривника й містить близько 8,8 кг малочутливої вибухової речовини. Вона стійкіша до випадкового займання, ураження уламками та впливу вогню, що підвищує безпеку зберігання і транспортування боєприпасів.
Зі ствола L52 його штатна дальність становить приблизно 30 км. Під час випробувань зі спеціальними зарядами Extended Range Charge Rheinmetall продемонструвала дальність близько 29,2 км зі ствола L39 та 35,9 км із PzH 2000 зі стволом L52.
LU 211: основний французький снаряд для CAESAR
LU 211 розробила французька компанія Nexter, яка нині входить до KNDS, для гармат стандарту НАТО, насамперед CAESAR. Снаряд застосовували в бойових умовах в Афганістані, Іраку, Малі та Україні.
LU 211 має модульну хвостову частину й випускається у варіантах Hollow Base та Base Bleed. Версія LU 211 HE HB важить приблизно 42,5 кг і містить 8,8 кг Composition B. Варіант із донним газогенератором важить близько 43,9 кг. Залежно від замовника снаряд також може споряджатися тротилом або малочутливою вибуховою речовиною.
Для версії Hollow Base KNDS наводить максимальну дальність близько 30 км зі ствола L52. LU 211 із Base Bleed досягає приблизно 30 км зі ствола L39 і 40 км із L52.
За твердженням KNDS, кінцева ефективність LU 211 приблизно вдвічі перевищує ефективність M107. Це забезпечують не лише більша маса вибухівки, а й оптимізований корпус, який утворює ефективніше поле уламків.
ERFB: дальність завдяки аеродинаміці
ERFB, або Extended Range Full Bore, – клас снарядів із поліпшеною аеродинамікою. Його головна особливість – видовжений обтічний корпус із кращим співвідношенням довжини до діаметра та оптимізованою хвостовою частиною. Це зменшує аеродинамічний опір без використання ракетного двигуна.
У варіанті ERFB-BT, тобто з порожнистим дном, приріст дальності забезпечують форма корпусу та звужена хвостова частина. Такий снаряд зазвичай важить близько 44 кг і може споряджатися приблизно 9–10 кг вибухової речовини. Типова дальність без використання газогенератора чи ракетного прискорювача сягає 24 км із L39 і 32 км із L52.
ERFB не обов’язково має більшу потужність вибуху, ніж M795 або L15. Його основна перевага — можливість доставити співмірну бойову частину на більшу відстань. Високі вимоги до геометрії, концентричності, балансування та стабільності партій роблять його виробництво складнішим, ніж виробництво M107.
Снаряди з газогенератором
Снаряди з газогенератором (Base Bleed) часто помилково називають реактивними. Насправді донний газогенератор майже не створює тяги. Він заповнює газами область низького тиску позаду снаряда і зменшує донний опір, який є одним із головних джерел втрати швидкості.
Для ERFB встановлення газогенератора збільшує дальність польоту приблизно з 24 до 30 км для L39 і з 32 до 41 км для L52.
Зворотний бік полягає в тому, що газогенератор займає частину внутрішнього об’єму, а отже, зменшує простір, доступний для спорядження вибухівкою, підвищує ціну і складність виробництва та ускладнює балістику польоту снаряда.
Активно-реактивні снаряди: ракетний двигун в обмін на бойову частину
Активно-реактивні снаряди (Rocket Assisted Projectile) використовують невеликий ракетний двигун, який запускається після виходу зі ствола. На відміну від Base Bleed, він не просто зменшує опір, а додає снаряду швидкості.
Найвідомішим представником цього класу є американський M549/M549A1, прийнятий на озброєння у 1970-х роках. Він важить приблизно 43,6 кг, але містить лише близько 6,8 кг тротилу, оскільки значну частину внутрішнього об’єму займає двигун. Типова дальність M549A1 зі ствола L39 становить приблизно 30 км.
Сучасний XM1113 отримав ефективніший двигун і заявлену дальність близько 40 км із L39 та до 60 км зі стволів завдовжки 50 калібрів і більше. Водночас він несе близько 5,4 кг вибухової речовини та приблизно стільки ж ракетного палива.
Снаряди цього типу ще більше посилюють недоліки, притаманні боєприпасам із газогенератором. Перевага активно-реактивних снарядів виявляється лише тоді, коли простіший снаряд узагалі не може досягти цілі.
Перехід на далекобійні снаряди
Колишній міністр оборони Михайло Федоров неодноразово наголошував на прагненні повністю відмовитися від "коротких" снарядів на користь боєприпасів підвищеної дальності.
Під час брифінгу перед відставкою з уряду Федоров розповів про рішення відмовитися від закупівлі коротких 155-мм снарядів, оскільки на фронті наразі є їхній профіцит, і перенаправити кошти партнерів на далекобійні боєприпаси.
"Але, з іншого боку, якщо в нас зараз профіцит 155-го короткого на фронті, як я морально можу сказати: давайте цій компанії зараз або цій компанії дозволимо ще продати державі 155-й короткий? І тоді доводиться ухвалювати рішення – тільки дальній. Контракти зупиняються, партнери переказують гроші на дальні контракти, які потрібно було укладати рік тому, щоб зараз не було такої проблеми", – розповів він.
У червні представники "Української бронетехніки" розповіли в коментарі бельгійському військовому оглядачу Jeff2146, що Міністерство оборони вже припинило замовляти M107 і не розпочало закупівлю українських L15, повністю зосередившись на снарядах типу ERFB.
Цю інформацію також підтвердив "Мілітарному" один із опитаних виробників артилерійських боєприпасів на умовах анонімності. За його словами, під керівництвом Федорова Міністерство оборони повністю відмовилося від закупівлі 155-мм снарядів із дальністю польоту до 30 км.
"Насправді офіційної інформації про те, що закупівлі зупиняють, немає. Але є запити лише на 30+ км… У Міноборони взагалі немає ні замовлень, ні опитувань постачальників", – розповів один із виробників на умовах анонімності.
Окрім того, Міністерство оборони повністю зупинило закупівлі снарядів калібрів 152 і 122 мм через "недоцільність", хоча в цілій низці українських бригад, зокрема тих, що воюють на найгарячіших напрямках фронту, вони досі становлять основу бригадної артилерійської групи.
За словами виробника, Національна гвардія України водночас продовжує закуповувати снаряди всіх калібрів і типів через значну нестачу боєкомплекту на фронті.
Водночас у Міністерстві оборони України у відповідь на запит "Мілітарного" заявили, що продовжують виконувати контракти із закупівлі снарядів із дальністю польоту до 30 км.
"Міністерство оборони України продовжує виконання державних контрактів із закупівлі снарядів із дальністю польоту до 30 км відповідно до Переліку та обсягів товарів, робіт і послуг на постачання озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет і боєприпасів та іншого військово-технічного майна і послуг в інтересах Збройних Сил України, який формується за пропозиціями Генерального штабу Збройних Сил України", – заявили у відомстві.
У Генеральному штабі у відповідь на запитання "Мілітарного": "Як змінилася потреба у різних типах артилерійських снарядів в умовах дронової кілзони та глибокого проникнення ворожих піхотних груп? Чи вбачає Генштаб у цих умовах потребу в повній відмові від снарядів із дальністю менш як 30 км?" – повідомили, що не можуть розкрити запитувану інформацію.
У Генштабі пояснили, що її оприлюднення "може призвести до обізнаності противника про дії Збройних Сил України, інших складових сил оборони та негативно вплинути на хід виконання завдань за призначенням під час відсічі збройній агресії Російської Федерації проти України".
Водночас у Генеральному штабі послалися на заяву Президента України після спілкування 18 липня з командирами корпусів, які обороняють найінтенсивніші ділянки фронту.
"Обговорили необхідне постачання зброї та засобів для ведення бойових дій, реалізації ротацій, захисту нашої логістики й знищення логістики росіян. Потрібно більше далекобійної артилерії – снарядів 155-го калібру", – заявив Президент.
Ціна великої дальності
За словами генерального директора компанії "Українська бронетехніка" Владислава Бельбаса в інтерв’ю "Мілітарному", ціна стандартного 155-мм боєприпасу M107 за умов глобального дефіциту снарядів сягає 2,5 тисячі євро, L15 – 3 тисячі євро, а далекобійні коштують близько 5,5 тисячі євро за одиницю.
Водночас армія США закуповувала M795 у 2026 році за ціною близько 1730 доларів за одиницю, M1128 із донним газогенератором – 4550 доларів, а активно-реактивний XM1113 – за 10 240 доларів. Причому це вартість лише самого снаряда, без підривника та метального заряду для пострілу.
Окремою проблемою є глобальний дефіцит порохів, який зараз залишається ключовим вузьким місцем виробництва боєприпасів.
Для типового пострілу M107 із повним зарядом M4A2 потрібно приблизно 6–6,5 кг метального заряду, тоді як снаряди з дальністю близько 30 км потребують 13 кг, а далекобійні ERFB та ERFB-BB – близько 17 кг.
Таким чином, у наведених прикладах типовий далекобійний постріл із максимальним зарядом потребує приблизно у 2,5–3 рази більше метального заряду, ніж M107, залежно від типу заряду.
Наочним прикладом є компанія "Українська бронетехніка", яка заявляє про можливість випускати до 100 тисяч ERFB-BT та ERFB-BB на рік. Однак компанія може імпортувати метальні заряди лише для половини цього обсягу.
Окрім того, посилені порохові заряди, необхідні для досягнення максимальної дальності польоту далекобійних снарядів, значно прискорюють ерозію артилерійських стволів, через що їх доводиться частіше замінювати. Стан ствола також значно більше впливає на результат пострілу, оскільки зі збільшенням відстані зростають вимоги до точності ураження.
Дефіцит виробництва
Згідно з каталогом Forecast International, станом на 2024 рік лише близько 50% найбільших виробників 155-мм боєприпасів пропонували снаряди типу ERFB.
Показовими щодо цього є спроможності європейського гіганта Rheinmetall із виробництва снарядів. У 2026 році компанія задекларувала плани до 2027 року збільшити виробництво артилерійських снарядів у межах усієї групи до 1,1 млн одиниць на рік.
Водночас доступний обсяг випуску далекобійних боєприпасів значно менший за загальну цифру. У травні 2026 року генеральний директор Rheinmetall Армін Паппергер заявив, що концерн може виготовити й поставити Україні 100 тисяч далекобійних 155-мм снарядів на рік, зокрема виробів із дальністю до 60 км.
Водночас річний запит України до союзників становить 1,2 млн боєприпасів такого типу.
Аналітична компанія Fortune Business Insights оцінює, що у 2025 році сегмент снарядів із дальністю 31–50 км становив 44,27% доходу північноамериканського ринку. З огляду на вищу ціну це підтверджує тенденцію до виробництва далекобійних снарядів у кількості, що становить 10–20% загального обсягу.
Водночас деякі компанії передбачили зростання попиту на далекобійні боєприпаси та адаптували своє виробництво.
Зокрема, у Czechoslovak Group у відповідь на запит "Мілітарного" повідомили, що до кінця цього року далекобійні боєприпаси мають становити близько 60% виробництва 155-мм боєприпасів.
"Це відображає чітке зміщення світового попиту в бік артилерійських боєприпасів збільшеної та великої дальності", – наголосили в компанії.
Загалом CSG очікує, що у 2026 році обсяг власного виробництва артилерійських і танкових боєприпасів сягне приблизно 850 тисяч одиниць, а до кінця 2027 року річна виробнича потужність великокаліберних боєприпасів зросте до 1,1 млн одиниць.
У компанії підкреслили, що для 155-мм боєприпасів збільшеної або великої дальності енергетичні матеріали, зокрема метальні порохи та модульні заряди, становлять приблизно 50% виробничої собівартості.
Відгуки військових
"Мілітарний" звернувся по коментарі до п’ятьох військовослужбовців артилерійських підрозділів, які воюють на різних напрямках фронту. Їх попросили оцінити потребу у збільшенні закупівель далекобійних снарядів та доцільність можливого повного переходу на такі боєприпаси. Один із військових надав коментар на умовах анонімності.
Усі п’ятеро погодилися, що потреба у боєприпасах підвищеної дальності є надзвичайно високою. Розширення зони дії розвідувальних та ударних безпілотників змушує артилерію відсувати вогневі позиції далі від лінії бойового зіткнення.
На критичності цієї потреби наголосив військовий, який надав коментар на умовах анонімності.
"Потреба критична. Через розширення кілзони та збільшення кількості дронів робота з M107 або подібними снарядами невдовзі може стати неможливою", – зазначив він.
Командир 3-ї гаубичної самохідної артилерійської батареї гаубичного самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 12-ї бригади "Азов" на позивний "Тур" звернув увагу, що далекобійні боєприпаси дають змогу уражати артилерію, пункти управління, місця запуску БпЛА, резерви та логістику противника, водночас розміщуючи гармати далі від його засобів розвідки й ураження. Це особливо важливо для великих артилерійських систем, які складно приховувати та обслуговувати в умовах постійного спостереження з повітря.
Чи потрібен повний перехід
Четверо з п’ятьох опитаних військових не підтримали повної відмови від снарядів малої та середньої дальності. На їхню думку, боєприпаси різних типів виконують різні завдання й мають одночасно залишатися в боєкомплекті підрозділів.
"Необхідності переходити виключно на далекобійні снаряди немає. Боєприпаси різних типів і дальності мають свій спектр завдань", – пояснив командир самохідного артилерійського дивізіону 55-ї артилерійської бригади на позивний "Вулкан".
"Тур" додав, що снаряди малої та середньої дальності необхідні, зокрема, для дистанційного мінування, перекриття підходів противника та обмеження руху його техніки.
Цю позицію також поділяє друг "Хантер", командир самохідної артилерійської батареї 8-ї артилерійської бригади "Гармаш" 1-го корпусу НГУ "Азов".
"Тому особисто я б робив акцент не на повному переході на один тип снарядів, а на достатній кількості сучасних боєприпасів, нормальній сумісності та стабільному забезпеченні", – пояснив він.
Іншу позицію висловив військовий, який надав коментар на умовах анонімності та підтримав повний перехід 155-мм артилерії на боєприпаси підвищеної дальності.
"Далекобійним снарядом завжди можна вистрілити на меншу відстань, а звичайним на більшу – ні", – пояснив він.
На його думку, це дало б артилерії змогу працювати по цілях у глибині бойових порядків противника, а не зосереджуватися переважно на передньому краї.
Нестача боєприпасів
На гострій нестачі снарядів наголосив друг "Наполеон" – майор, перший заступник командира дивізіону – начальник штабу гаубичного самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи 12-ї бригади "Азов".
"На жаль, боєприпасів наразі гостро бракує. Для забезпечення постійного вогневого впливу необхідно 30 боєприпасів дальністю понад 30 км і 30 снарядів дальністю 18–22 км. На кожну ціль за класичними нормами необхідно 8–12 боєприпасів, якщо ми говоримо про стрільбу на ураження. Для стрільби на придушення достатньо 5–6 боєприпасів, що ми зараз і робимо в умовах дефіциту боєкомплекту", – розповів він.
За його оцінкою, для постійного вогневого впливу підрозділу потрібен змішаний боєкомплект із далекобійних боєприпасів і снарядів середньої дальності.
Сумісність і зношування гармат
На технічні обмеження під час застосування далекобійних боєприпасів звернули увагу "Вулкан" і "Тур". Не всі артилерійські системи можуть використовувати снаряди з дальністю понад 40 км, а окремі боєприпаси, навпаки, мають обмеження щодо застосування з довшими стволами.
"Тур" детально пояснив різницю між системами зі стволами завдовжки 39 і 52 калібри. За його словами, M777, FH70, сучасні версії M109 та AS90 із 39-каліберними стволами можуть застосовувати снаряди з донним газогенератором і активно-реактивні боєприпаси, зокрема M549A1, на дальності близько 30 км. Однак довжина ствола не дозволяє використовувати максимальну зону метального заряду, розраховану на 52-каліберні системи.
За словами "Тура", причіпні та самохідні варіанти "Богдани", PzH 2000 й інші системи зі стволами завдовжки 52 калібри можуть застосовувати потужніші заряди та вести вогонь на відстані близько 40 км і більше.
Окремим винятком "Тур" назвав керований 155-мм снаряд M712 Copperhead. За його словами, балістичні характеристики цього боєприпасу обмежують його застосування із 52-каліберними системами. На цю саму особливість також звернув увагу "Вулкан".
Використання потужніших зарядів прискорює зношування артилерійських стволів та збільшує навантаження на ремонтну інфраструктуру. На цій проблемі окремо наголосив військовий, який надав коментар на умовах анонімності.
"Більша відстань – більша потужність заряду – швидший знос артилерійської частини, зокрема ствола. Перестволення й оперативний ремонт артсистем зараз ускладнені великим обсягом робіт для підприємств та проблемами з деталями", – наголосив він.
За його словами, частина отриманих артилерійських систем не має формулярів, а окремі деталі відсутні в каталогах. У таких випадках їх замовлення та проведення ремонту стають практично неможливими.
Отже, збільшення частки далекобійних боєприпасів потребує одночасного розвитку системи ремонту, постачання запасних частин і виробництва артилерійських стволів. Інакше перевага в дальності супроводжуватиметься швидшим скороченням кількості справних гармат.
Роль калібрів 105 і 122 мм
Усі опитані військові виступили за збереження та розвиток артилерії менших калібрів. Її перевагами залишаються мобільність, менші габарити, швидкість розгортання, скорострільність та можливість працювати ближче до переднього краю.
"105 мм – однозначно так, на рівень батальйонів для заміни мінометів. Загалом це дуже хороший калібр: влучний, із невеликим розсіюванням, чудово підходить для виконання завдань на передньому краї та в глибині роботи батальйонів", – зазначив військовий, який надав коментар на умовах анонімності.
За оцінкою "Наполеона", 155-мм системи зі стволами завдовжки 52 калібри доцільно використовувати переважно проти планових цілей у глибині оборони противника. Системи зі стволами завдовжки 39 калібрів потрібні для підтримки піхоти, ураження скупчень і резервів на середніх відстанях. Калібри 105 і 122 мм залишаються засобами безпосередньої підтримки піхоти та протидії інфільтрації.
"Наполеон" також звернув увагу, що системи зі стволами завдовжки 39 калібрів, а також гармати калібрів 105 і 122 мм мають менші габарити. Це полегшує їх маскування на ділянках із недостатньою кількістю природних укриттів, тоді як велику 52-каліберну систему приховати за аналогічних умов значно складніше.
"Тур" доповнив, що гармати менших калібрів мають вищу маневровість, швидше розгортаються та можуть робити більше пострілів за хвилину. Це особливо важливо під час ураження піхоти й техніки, які швидко змінюють положення, а також за несприятливих погодних умов, коли застосування більших систем ускладнене.
Короткий висновок
Прагнення Міністерства оборони України повністю перейти на далекобійні снаряди цілком зрозуміле, оскільки цього вимагають нові умови поля бою.
Забезпечення переваги в дальності не лише скоротить втрати серед української артилерії, а й змусить росіян, своєю чергою, відсувати власну артилерію, зменшуючи її зону досяжності.
Однак проблема полягає не у відсутності технології, а в недостатній кількості наявних у світі потужностей із виробництва такого типу боєприпасів, спроможних забезпечити потреби української армії.
Без довгострокових інвестицій у виробництво та значного збільшення фінансування закупівель директивна настанова щодо повного переходу на дорожчі далекобійні снаряди, які потребують більшої кількості метального заряду, призведе лише до "снарядного голоду" в українській армії. У результаті їй доведеться повернутися до звичайних недалекобійних боєприпасів через неможливість задовольнити запити на постачання.
Окрім того, може виникнути ситуація, коли частина типів далекобійних снарядів буде несумісною зі старішими артилерійськими системами зі стволами завдовжки 39 калібрів, яких в українській армії досі багато.
Ба більше, несумісність можлива навіть між сучасними системами. Наприклад, САУ CAESAR може застосовувати французький снаряд LU 220 з удосконаленою аеродинамічною формою на дальності 44 км із максимальним шестимодульним метальним зарядом. Водночас польська САУ Krab не може використовувати цей снаряд із таким зарядом.
Однак уже зрозуміло, що дронова війна змінила структуру попиту швидше, ніж промисловість і система постачання встигли змінити структуру пропозиції.
