Блог | Казацкое военное достояние, которое мы можем использовать сегодня

Російсько-українська війна триває 9 рік, але від початку широкомасштабного вторгнення військ РФ 24 лютого 2022 р. вона набула особливої гостроти та трагізму. За таких обставин ми мусимо використати усі можливості для розгрому противники та наближення ПЕРЕМОГИ. І тут у нагоді стануть військові досягнення наших предків – славних козаків.

Ключовими рисами їх військового товариства та воєнного мистецтва були: ГНУЧКІСТЬ-ДІЄВІСТЬ-ПРИРОДНІСТЬ. Тож козаки швидко прилаштовувалися до будь-якого ворога і не втрачали бойового духу за найважчих обставин, бо ж "козак із бідою, як риба з водою". Вони зазвичай захоплювали бойову ініціативу, бо "під лежачий камінь вода не тече". І завжди зберігали "своє природнє єство".

Тож не дарма козацьке товариство славилося дієздатністю й самобутнім воєнним мистецтвом, яке посіло достойне місце в Європі і світі. Особливо це стосується військових хитрощів (стратегем), яких наші пращури знали десятки. Згадаю лише кілька, щоб не розкривати усі "карти" в умовах війни:

• Введення противника в оману - "Замилити очі".
• Неочікуваний удар - "Заскочити зненацька".
• Здатність за критичної ситуації відступити з найменшими втратами - "Козак як не переміг – то викрутився".

Далі наведу кілька прикладів їх бойового застосування від часів козацьких – до сьогодення, що свідчить про незмінну актуальність цих військово-прикладних надбань наших славних предків.

І як годиться почну з переможних боїв Війська Запорозького під проводом неперевершеного козацького стратега Гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Так, під час походу на Москву, у 1618 р., запорожці завдали московитам величезних втрат, використовуючи десятки стратегем (у тому числі "Замилити очі" та "Заскочити зненацька"). Одним із прикладів стала переправа козацького війська через р. Оку неподалік м. Зарайська. Тоді П. Сагайдачний вдало ввів в оману противника щодо місця "переправи", де той зібрав усі сили для відсічі. Натомість запорожці несподівано переправили ударні загони в інших місцях, чим створили загрозу оточення. У підсумку ворог утік, відкривши шлях на Москву.

Щодо військової хитрості "Козак як не переміг, то викрутився", то її козаки використовували за скрутних обставин, бо не завжди "Фортуна" була на їх боці. Так, у 1709 р. війська московського царя Петра І погромили об’єднані шведсько-українські сили під Полтавою. І це була перша значна поразка шведського короля Карла XII – видатного стратега тих часів. Тож ніхто заздалегідь не готувався до відступу, який тільки й міг врятувати залишки військ і його очільників. У цій критичній ситуації саме січовики-запорожці Костя Гордієнка відіграли ключову роль, врятувавши себе та залишки шведської армії Карла XII і вірних Івану Мазепі реєстрових козаків. Йдеться про відступ до Дніпра та швидке налагодження переправи через нього. Але цим справа не закінчилася, бо запорожці допомогли врятованим дістатися дикими степами, в яких добре орієнтувалися, до форпостів Османської імперії у Бендерах й Очакові. Тож "викрутилися" самі й не покинули напризволяще братів-реєстровців та союзників-шведів.

Отже, козаки були майстрами військових хитрощів, але й надалі ці прийоми активно застосовували їх нащадки. Особливо помітним це стало впродовж Української революції 1917-1921 рр.

Мабуть, найчастіше такі прийоми успішно використовував Нестор Махно, який очолив український повстанський рух на теренах колишнього Війська Запорозького Низового. Вже в перших боях на Катеринославщині (сучасні Запорозька і Дніпропетровська області) восени 1918 р. його загін неодноразово застосував усі 3 згадані стратегеми поспіль. Серед багатьох прикладів відзначу бої за село Велико-Михайлівку, коли відбулося об’єднання загонів Нестора Махна і Федосія Щуся. Спочатку під ударами переважаючих сил противника (австро-угорська піхота, гетьманська варта та дружини німецьких колоністів) повстанці, зазнавши втрат, відступили до сусіднього Дібрівського лісу. Тут харизматичний Н. Махно напрочуд швидко відновив боєздатність деморалізованих повстанців і надихнув їх на відчайдушну контратаку, яку сам і очолив. Саме за це він і отримав традиційне козацьке величання "Батько".

Наголошу, що противник після успіху втратив пильність, бо вважав повстанців розгромленими. Останні цьому теж не заважали, що сприяло введенню ворога в оману. Тож несподіваний удар махновців "заскочив зненацька" ворогів, які, зазнавши значних втрат, панічно втекли з села. Та успіх виявився короткочасним, бо невдовзі підійшли ворожі резерви і ситуація стала критичною. Тоді Батько Махно здійснив несподіваний прорив і вивів загін з оточення, в черговий раз підтвердивши, що "козак як не переможе, то викрутиться".

Коротко згадаю і про використання спадщини запорожців їх прямими нащадками – кубанськими козаками. Для прикладу візьму повстання проти Радянської Росії влітку 1918 р. у Таманському відділі. Особливу вправність тоді виявили козаки зі станиці Ахтанизівської, яких очолив Микола Гулий. Так, 25 травня в Тамані він під виглядом ранішнього вигулу коней своєї сотні "замилив очі" противнику і "заскочив зненацька" основний підрозділ червоноармійців, захопивши їх без бою у полон. Не гаючи часу, козаки подібним чином полонили й ворожий загін в укріпленні "Фанагорія". Схожою була доля й батальйону, який поспішав до Тамані з коси Тузла. Його М. Гулий вирішив "заскочити" на марші. Для цього козаки в зручному місці зайняли позиції для стрільби, що не тільки спантеличило, але й настрахало розгублених червоноармійців. Тож втретє поспіль без бою захоплено в полон черговий ворожий загін.

Щодо використання стратегеми "Козак як не переміг, то викрутився", то прикладом став бій за станицю Ахтанизівську 7 червня. Тоді рано-вранці червоноармійці прорвали козацьку оборону й частина повстанців була відрізана від решти. У цій ситуації сотник Савченко віддав наказ поскидати шапки (цим козаки ззовні вирізнялися від червоноармійців) і змішатися з противником. Використавши цей фортель і ранішню пітьму та туман, козаки-повстанці вирвалися з оточення.

Застосовували схожі військові хитрощі й воїни УНР. Згадаю події грудня 1919 р. Тоді після листопадової катастрофи Збройних Сил УНР у ворога склалося враження, що Наддніпрянська армія припинила своє існування. Проте частину дієздатних бійців вдалося звести в ударне угрупування, і це не було помічено противником – йому "замилено очі". Тож 15 грудня кіннота Київської групи та 3-ї дивізії швидким і неочікуваним ударом захопила містечко Липовець, прорвавши фронт Добровольчої армії Збройних Сил Півдня Росії. Так почався рейд українського війська під командуванням Михайла Омельяновича-Павленка по ворожих тилах Білої, а потім Червоної армій.

Враховуючи обмеженість сил, українське командування тоді неодноразово діяло і за взірцем козацької стратегеми "Козак як не переміг, то викрутився". Взяти хоча б бій з угрупуванням Добровольчої армії за село Олексіївку 23 січня 1920 р. Спочатку його зайняли українські частини, але білогвардійці здійснили вдалу контратаку. У критичній ситуації командування організувало вчасний відступ і врятувало особовий склад Запорозької дивізії. Завдяки цьому українські воїни невдовзі знову були готові громити ворогів.

Наведені приклади засвідчують не тільки високий рівень воєнного мистецтва наших предків та його певну самобутність. Вони підтверджують вагомість плекання військової товариськості та націленості на бойову звитягу й вишкіл згідно з традиціями запорожців. Не дарма ж існувало козацьке побратимство та вислів "добрий козак баче, де Отаман скаче". Тож козацьке військове товариство уособлювало своєрідне братерство на чолі з Батьком-Отаманом, в якому панували товариські відносини та взаємоповага і взаємодопомога, а не зарозуміла зверхність, егоїзм, і приниження слабших.

Отже, впродовж століть наші предки вдало застосовували військові хитрощі та базисні риси козацького товариства, які не втрачали актуальності попри науково-технічний прогрес та розвиток озброєння. Тому й у нас є шанси максимально ними скористатися в сучасній російсько-українській війні. До того ж маємо приклади дій Сил оборони України, які нагадують досвід наших славних предків-козаків і їх нащадків. Згадаймо хоча б Балаклійську наступальну операцію початку вересня 2022 р.

Тоді українські війська вдало "замилили очі" противнику, який думав, що основним напрямком наступу буде м. Херсон. Натомість було завдано неочікуваного удару на іншому напрямку – "заскочили зненацька" російське угрупування на Харківщині. У підсумку Сили оборони України завдали значних втрат російським окупантам і звільнили низку населених пунктів, зокрема славне місто Ізюм – центр колишнього Ізюмського слобідського козацького полку.

Тож вважаю необхідним для наближення нашої ПЕРЕМОГИ активніше застосовувати прийнятні традиції козацького товариства та його ключові військові хитрощі, які не втратили своєї актуальності до сьогодні. Перелік і зміст яких можу представити детальніше у відповідному середовищі. Так ми посилимо використання "козацького фактору" для здобуття Україною перемоги в сучасній російсько-українській війні "І докажем, що ми браття козацького роду!"