Блог | Кто-то считал, сколько стоит служба офицеру?
Якось побачила допис у фейсбуці: "А хтось рахував скільки коштує служба солдату?" Дуже правильна постановка питання, але хочу продовжити: "А хтось рахував скільки коштує служба офіцеру?"
Розкажу, тільки на ремонт авто, шини і паливо за рік для взводу пішло понад півмільйона грн. (Паливо завжди за свій рахунок. Хіба що, коли були при танковій ті давали лише 80 літрів дизелю в місяць).
Інколи взвод скидається, але основна вага латати фінансові діри лежить на командирі- моя зарплатна картка вічно пуста. І це при тому що мені підкидають на війну з усіх моїх попередніх робіт, але зразу все улітає разом з моєю військовою платнею.
Я взагалі то, вважаю це нормально витрачати зарплату на війну. Живемо ж одним днем. Була би можливість я би і ракети купувала)
Але образливо до чортиків, коли при такій постановці питання мій взвод і я особисто отримали бойові лише за три з половиною місяці, ой, помилилася за 4 з половиною. Але це мізер порівняно з тим, що ми на нулі вже скоро рік. За лютий -березень - оборону Києва ми бойові не отримали. З вересня знов не отримуємо. Всі довідки я роблю, а це досить важко, якщо ти доданий підрозділ, а особливо, коли тебе перекидають з батальйона в батальйон, а командирів, які повинні підписати відправляють на Бахмут. Вже 9 таких вимучених мною довідок лежить у штабі моєї любої бригади... І нічого.
А особливо образливо до чортиків, коли розумієш, що так відбувається зокрема через ставлення до мене особисто. Чомусь до нас майданівських депутатів особливе ставлення...Ні, на лінії фронту у мене все добре, всі з ким я перетиналася в зоні 5 км від ворога мої друзі, побратими. Але штабні та тилові пацюки моєї бригади мене ненавидять. Для них, святий принцип принизити: не заплатити бойові, не надати вчасно документи, зробити якісь гадості в штатці. Наприклад, в штат мого взводу записали 200-тих і я не можу доукомплектуватися.
Але знов таки розумію, що не лише справа в мені. Інші тилові штаби інших бригад переконана теж з максимальною зневагою ставляться до військових, що на нулі.
Може тому, що тилові пацюки реабілітуються у власних очах, коли принижують тих, хто воює. Мовляв, ми кручє.
Як я ненавиджу приниження. Гідність найбільше щастя. Добре, що на нулі можна обуритися, і зразу забути про штаб, бо бойова робота вимагає всієї уваги. Тому на фронті мені добре. Тут гідне життя, тут повага і справжність. Тут на нулі, ми всі однієї крові, і не терпимо приниження. І штабних пацюків тут не має. Хіба це не щастя? А їм, щоб пір'я в роті поросло...
