Спасательная операция под атакой фосфором: мы рисковали ради 8-летнего мальчика

2 минуты
21,3 т.
Спасательная операция под атакой фосфором: мы рисковали ради 8-летнего мальчика

Утром позвонила знакомая. Поздравила с праздником. Наговорила тонну приятных но преувеличивающих прилагательных типа, самые смелые, сильнейшие и т.д. И сказала - "Пообещай мне, что мы встретим победу вместе". А я вспоминаю женщину на блок-посту...

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Ми переїжджали з одного місця після завдання на інше. Вже було темно. Біля блок-поста черга з авто. Ми їдемо без черги. Бачимо десь далі, десь на лінії зіткнення небо палає білим сяйвом. "Знову п*дари фосфором х*ячать" - каже мій побратим.

На самому блок-пості якийсь кіпіш. Якась жіночка в істериці. Караульні її не пропускають. Вона кричить, стогне, кидається. Виходимо з авто. Починаємо розуміти, що там, де все світиться білим, там залишився її син. Він там один. Йому 8 років. А вона виїхала на пару годин в пошуках аптеки. Бо у дитини астма. Закінчується аерозоль.

Я розумію військового, що не пускає її туди. Бо зараз там все палає під температурою в 2500 градусів. Якщо хлопчик сховався, то у нього є шанс вижити. У неї не буде того шансу, якщо вона поїде. Та й не доїде. Бо колеса прогорять в мить.

Але я розумію і цю жіночку. Я б теж не міг стояти, дивитись та чекати, коли там, можливо моя дитина отримує жахливі опіки. Бо навіть потрапивши на тіло, фосфор продовжує розжарювати все навколо допоки не сгорить.

Врятувати людину, на котру впав фосфор цілком можливо. Головне припинити взаємодію фосфора з киснем та з тілом. В першому випадку вологі тряпки або вода. В другому випадку ми виколуплюємо ножем з тіла залишки фосфору. Бо дістати руками нереально - дуже гарячо. Але чи знає це все звичайна цивільна людина?! Чи зможе тендітна жіночка утримувати свою дитину, котрій дуже боляче, та колупатися в її ранах?!

Я подивився на своїх хлопців. Вони кивнули мені. Ми зв'язалися з командиром та попередили про затримку в дорозі десь на годину. Жіночка благала - "Пообіцяйте мені, що врятуєте мою дитинку". А я не можу. Я не можу, як взагалі на війні можна давати такі обіцянки. Аби от*балися?! То я відповів - "Я не можу цього обіцяти. Але ми життя віддамо, рятуючи його". І ми поїхали ближче до населеного пунку, що "казково" горів білим сяйвом.

Якщо відверто, не знаю, чи сталося б все так само, якби жіночка поводила себе якось більш стримано, більш виховано. Чи став би я ризикувати заради того, хто сам не готовий на це?! Хто приймає удари долі, а не б'ється у відповідь. Не знаю. Якщо буде такий випадок, дізнаюсь.

Хлопчика ми вивезли. Йому пощастило на відміну від деяких місцевих. Він не постраждав. Але їх хата згоріла. Як і багато інших. Затрималися ми в дорозі більше ніж на годину. За що отримали пі*дюлєй від командира. Але ворог на своїх позиціях нас почекає. А от жіночку з дитиною треба було вивезти кудись хоча б переночувати. Так до чого це я...

Ні, ми не безсмертні та не безстрашні. Несподіваний вибух нас теж лякає. Можливість загинути теж мотивує боротися за своє життя. Але ми тут, тому що поруч ті, хто разом з тобою піде в саме пекло, щоб дати чорту копняка та повернутися живими. Ми тут, тому що у кожного з нас є знайомі та друзі, котрим ми не можемо пообіцяти зустрінути перемогу разом. Але ми життя віддамо за це. Дякую вам.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...