Відео дня
Армія Путіна шалено виснажує ресурс на війні: у Росії бояться, що все закінчиться вкрай погано. Інтерв’ю з Іваном Ступаком
Російська окупаційна армія розпочала наступ рік тому – у жовтні 2023 року. Всупереч військовій науці, яка передбачає певну логіку наступальних дій, чіткі цілі та паузи, ворог кидає на український фронт нові й нові сили, що складаються з "біосміття", та веде наступ у режимі нон-стоп із єдиною метою – не зупинятися. Ця тактика, з одного боку, приносить реальні "дивіденди", проте, з іншого боку, може зіграти з окупаційною армією злий жарт. Такі жахи наявні в російському інтернет-середовищі. Там побоюються, що армія РФ "зламає руки, ноги, спину", а українці за декілька тижнів повернуть собі все, що росіяни захоплювали місяцями.
Ця версія має право на існування, адже ворог, який взяв великий темп, виснажує свій ресурс – і людський, і матеріальний – із шаленою швидкістю. Попри те, що ресурси Росії перевершують ресурси України, вони, вочевидь, не безмежні.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ексспівробітник Служби безпеки України Іван Ступак.
– Головком ЗСУ генерал Сирський визначив завдання та пріоритети на жовтень. Зокрема, йдеться про "мобілізаційні аспекти, посилення ефективності управління діями військ, підвищення якості підготовки наших воїнів, необхідність оперативного узагальнення й врахування бойового досвіду та нарощування результативності вогневого ураження противника", – повідомляють у Генштабі. Наразі російська окупаційна армія, на жаль, на піку можливостей. Які рішення і дії потрібні, щоб перехопити у ворога ініціативу, зокрема, наступного місяця?
– Немає такої відповіді щодо наступного місяця. Я б хотів сказати, що ми маємо далекобійну зброю, що все супер, але є комплекс усього. На жаль, у росіян просто арифметично всього більше, ніж у нас – людей, можливостей. Вони готові покласти свою економіку заради перемоги в цій війні, готові кинути на війну 40% держбюджету. Кремль користується тим, що в Росії немає політиків, які могли б протистояти цьому, немає жодної опозиційної фракції тощо. На жаль, такі диктаторські режими у цьому виграють.
Нам потрібні люди, потрібне виробництво. Так, у нас є виробництво, але виявляється, що його недостатньо. Ми маємо тримати певні локації політично, не відходити з них, бо саме політично вони важливі. Є й проблеми в армії, де ще залишилася радянщина.
Тому сказати, що може нам допомогти змінити ситуацію вже наступного місяця… По суті, ситуація не змінилася за останніх 24 місяці.
– Так, згодна з вами. Але, можливо, в такій ситуації на нашу користь може зіграти погодний чинник. Насувається похолодання…
– Ні, на жаль. Ми вже проходили ці історії 2022, 2023 року. Казали, український чорнозем не дасть російській техніці проходити… Цей чорнозем не розрізняє, яка техніка їде, російська чи українська. Усі грузнуть однаково. Усі в окопах по пояс у воді. Це страшенно погано для всіх військових.
Припустімо, за три тижні дощів буде менше важкої техніки. Так, наступати в таких умовах важче. Техніка може десь грузнути, це дійсно мінус. Але тоді підуть мотоцикли і наступатимуть пішки. Отже, щоб це повністю змінило ситуацію – ні.
– Дійсно, ворог розпочав наступ фактично ще торік, восени. Але не було такого швидкого просування, як зараз. Із чим це пов’язаний цей етап активізації? Ворог має більше ресурсу?
– Вони намацують наші слабкі місця, проходять по всіх напрямках. Це не таємниця, що наші окремі підрозділи не укомплектовані. Наприклад, умовно, у батальйоні не 300 людей, а 50, і вони змушені тримати широку ділянку. На кожен метр людей не вистачає. І ворог цим користується, протискає нашу оборону.
Вони користуються тим, що наші військові виснажені, що немає ротації, що ця широкомасштабна війна триває вже 30 місяців. Наші сили виснажуються, натомість росіяни знаходять нових і нових людей. Реально кидають на наші позиції "біосміття". Ми втрачаємо найкращих із найкращих, а вони – просто "сміття". У них є перевага в техніці, у снарядах, у безпілотниках.
На окремих напрямках, наприклад у Вугледарі, наші хлопці тримались на безпілотниках, але тривалий час на них не виїдеш, адже ворог атакує 24/7.
– На жаль, мапа бойових дій не вселяє оптимізму, хоча дійсно ситуація дуже динамічна. Можна побачити, що на південь від Куп’янська ворог на певну відстань вклинився углиб нашої оборони. На південь від цієї ділянки він намагається вклинитися іще в кількох місцях, наприклад, поблизу Макіївки. Чи є небезпека того, що ворог десь може просунутися на таку саму велику відстань, як і на Покровському напрямку?
– Тут можна тільки гадати. Все залежить від того, які сили є в них. Близько місяця тому в росіян була істерика щодо того, що вони взяли надто великий темп наступу. Кажуть, у жовтні буде рік, як почали наступати, і не зупиняємося. Військова справа каже: наступаємо, захоплюємо щось, відпочиваємо. Потім знов наступаємо. Росіяни кажуть: ми взяли такий темп і не знаємо, чим це закінчиться. Або ми зламаємо українську оборону і просунемося на 200 кілометрів вглиб території України, або самі собі через такий темп зламаємо руки, ноги, спину, і українці за декілька тижнів повернуть собі усе, що ми захоплювали місяцями, а то й роками.
Отже, вони не знають, чим це закінчиться, адже відбувається шалене виснаження ресурсів – і людських, і матеріальних. А вони не нескінченні. Вони просто пруть і пруть, без жодної військової потреби. Просто є політична мета – взяти.
– Так, вочевидь, деякі населені пункти в Україні ворог оцінює як "політично важливі". Але, як ви сказали, і для України також певні міста важливі з політичного погляду. Чи належать до таких Часів Яр, Покровськ, Торецьк? Чи будуть Сили оборони намагатися втримати ці населені пункти за будь-яку ціну?
– Ні, будь-яка ціна нам не підходить, адже це людські життя, це життя наших військових. Якщо проблему можна вирішити за допомогою грошей, то це не проблема – це витрати. А в нас люди.
Покровськ важливий. Це фінальне місто на шляху росіян до межі Дніпропетровської області. Вугледар був затиснутий росіянами із трьох боків. Єдина ґрунтова дорога перебита.
Питання щодо того, чи утримувати ті інші населені пункти, вирішується індивідуально. Якщо командування на місці бачить, що перебування там наших військових може спричинити "котел" або навіть тотальне знищення цього угруповання, звісно ж, бійців треба виводити. Все це вирішується зараз, на цей час.