Відео дня
До кінця року ЗСУ можуть розпочати операцію на захоплених територіях: інтерв'ю з генералом Маломужем
Країна-агресор Росія готова до затяжної війни в Україні. Попри те, що ресурси ворога зменшуються, їх, як і раніше, достатньо для того, щоб грати "в довгу". Проте Курська операція ЗСУ показала, що вже сьогодні Україна ламає цю стратегію окупантів. Генштаб ЗСУ робить ставку на нестандартні, асиметричні, непередбачувані та несподівані дії на кшталт операції на території РФ, які дезорієнтують ворога, розбалансують його сили та ресурси.
Одна з таких несподіваних операцій може бути здійснена ще до кінця поточного року на окупованих територіях України. Реальність є такою, що ворожа армія фізично не здатна ефективно обороняти захоплені території, коли їхня площа занадто велика, а довжина лінії фронту сягає 1400 кілометрів. У цій обороні можна знайти "дірки", чим ЗСУ й планують скористатися для проведення асиметричної та потужної операції.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив керівник Служби зовнішньої розвідки України у 2005–2010 роках, генерал армії Микола Маломуж.
– Очільник української військової розвідки генерал Буданов та американський Інститут вивчення війни (ISW) озвучили прогнози про плани країни-агресора Росії щодо війни в Україні. За оцінками Буданова, 2025 рік може стати переломним. Уже влітку 2025 року РФ зіткнеться з великими економічними проблемами, ворогові буде необхідна перемога до кінця 2025 року. В ISW спрогнозували, що Росія має намір досягти перемоги 2026 року. Водночас аналітики вважають, що кремлівський режим не піде на оголошення нової хвилі мобілізації. Чи погоджуєтесь ви з такими оцінками? Чи дійсно 2025 рік може стати переломним у війні? Чи є у ворога можливості для досягнення власної мети?
– Звісно, Росія втрачатиме перспективу і ведення війни, і економічну складову, але не настільки, щоб повністю втратити це без будь-якої ефективної протидії ворожому режиму. Перед початком і на початку війни звучали оцінки про те, що санкції Заходу "поставлять Росію на коліна", що вона не зможе існувати, а тим більше вести тривалу ефективну війну. Але, на превеликий жаль, виявилося, що може, тому що вона має достатні ресурси, багато отримує із третіх країн.
РФ організувала ефективну співпрацю з країнами БРІКС, з Іраном та Північною Кореєю, з тим самим Китаєм, частково з Туреччиною, а також запустила свій ВПК. Тому тут потрібно не просто прогнозувати, а реально стежити за ситуацією – що може завадити Росії реалізувати її плани.
А її план – довга затяжна війна на те, аби вичерпати ресурси України і Заходу, робити ставку на втому Заходу, сподіватися, що новий президент США не витрачатиме ресурси на цю війну, а тим паче Європа. У такому разі Україна буде згодна на всі умови, а російська армія здійснюватиме наступальні операції в інших регіонах.
У цьому й полягає позиція Путіна. І не важливо, 2025 рік чи 2026-й. Він намагається вести затяжну війну, це його стратегія.
– Коли в такому разі вичерпаються ресурси Росії?
– Коли ми ефективно протидіятимемо такій стратегії Росії. І ми починаємо ламати цю стратегію. Ми маємо відмовитися від стереотипу затяжної війни на довгі роки.
Ми бачимо, що українським Генштабом готуються альтернативні операції на кшталт Курської. Мають бути ще. А якщо Брянськ? А якщо Бєлгород? А підготувати стратегічну операцію на окупованих територіях, де ворог не очікує, де він не має укріпрайонів?
Це стратегічні підходи, які дезорієнтують противника, розбалансовують його війська та оборону, він губиться, він не може маневрувати, у нього недостатньо ресурсів… Ось тут уже і перспектива краху Росії у 2024-2025 роках стає реальною.
Сама вона не розвалиться. Завдяки ресурсам Росія може вести затяжну війну. Народ житиме в бідності, ще більше затягуватиме паски, але все одно продовжуватиме війну. Без оголошення мобілізації армія РФ знаходитиме нові ресурси, ВПК РФ випускатиме десятки нових танків, БТРів тощо, отримуватиме ракети від союзників і вироблятиме свої – все це механізми, які дають змогу вести Росії затяжну війну.
А механізми протидії – рішення, що дозволяють дезорієнтувати противника, вивести його з рівноваги, розбалансувати наступальну операцію за рахунок наших ударних форматів. І, звісно, вирішальний момент для 2024-2025 років – підготовка стратегічних операцій зі звільнення територій України.
– За яких умов такі операції могли б мати успіх?
– Там, де у противника немає укріпрайонів типу "лінії Суровікіна", "зубів дракона" та суцільних мінних полів. Є чіткі моделі, про які я не можу говорити відкрито, за яких наші можливості можуть бути залучені. При цьому ворог не зможе чинити ефективного опору.
Близько 1400 кілометрів активного фронту дають можливість заходити в багато проломів і проводити операції тактичного та стратегічного рівня. Умовно Крим – знищити всі ресурси, усі мости, усі пускові установки та аеродроми, які ще залишилися, вогневі точки. І бити українськими дронами та ракетами, і західними, на застосування яких у Криму не потрібні додаткові дозволи. Тобто знищуємо всю стратегічну вогневу міць Росії. А потім проводимо наземну операцію на території Криму, який перетвориться для ворога на велику пастку.
Це один із варіантів можливих операцій. Але операції мають бути саме такого масштабу – щоб путінський режим зазнав поразки на полі бою. Це призведе до розбалансування системи влади в РФ, зокрема в оточенні Путіна, це протести в Росії тощо. Тобто це наслідки того, що президент РФ виявився слабким. Він не впорався з тими обіцянками, які давав російському обивателю.
Наша сторона разом із партнерами може відігравати у цьому вирішальну роль – і за термінами, і щодо ефективності реалізації, і за наслідками повернення територій, укладання мирної угоди з Путіним чи вже не з ним, гарантій безпеки і для України, і для Заходу щодо нового світового порядку. Мають бути вироблені чіткі механізми покарання агресора.
Але без успіхів на фронті виходу на нову стратегію глобальної безпеки та контролю над світовими процесами щодо недопущення нових воєн не буде. Тому основний імпульс має бути саме тут – реальні стратегії, реальні перемоги, а потім участь наших партнерів та не лише партнерів у формуванні нової системи безпеки. Путіну, якщо на той момент він буде ще живий, має бути висунуто ультиматум: або ти зазнаєш краху і йдеш, або погоджуєшся на нові правила, і твій режим може існувати ще певний час, але вже у форматі нових відносин. А це вихід із території України, компенсації, демілітаризація.
Якщо говорити про сьогоднішню ситуацію, прогнози, які дає і Буданов, і іноземні аналітики, то йдеться про тривалу затяжну війну зі змінними успіхами. Для такої війни Росія, на жаль, має ресурс – і внутрішній, і зовнішній.
– У Курській області спостерігається неоднозначна ситуація. Якщо подивитися на мапу бойових дій, можна побачити, що, з одного боку, ЗСУ втрачають певні позиції, з іншого, продовжують просуватися. Який ваш прогноз? Чи можна за поточних умов розширювати українську присутність у Росії на інші області РФ?
– Основна стратегія будується на тому, щоб завдавати ударів по території Росії, а потім – основний стратегічний удар по деокупації території України. Конкретикою займається Генштаб, і це має залишатися у секреті.
Тому удари по Курській області – це дезорієнтація насамперед керівництва Росії, дезорієнтація оборони, оскільки вони не очікували такого і не змогли організувати ефективну оборону, це удар по престижу військ Росії. Ні строковики, ні Росгвардія, ні ФСБ нічого не змогли вдіяти. Тому розширення зони безпеки, чи буферної зони – це з форматів стримування противника там. Зокрема, це стримування формування резервів російської армії. Додаткових великих резервів у Росії практично немає.
Українські сили ведуть на Курщині маневрову війну, щоб ворог не міг зосередити основні удари проти конкретних угруповань, де наші військові зупиняться. Тому є окремі надійні укріпрайони, захищені системами ППО та дронами, і є райони, де ми маневруємо та відходимо.
Ми створюємо умови для завдання контрударів, використовуємо водну перешкоду – річку Сейм, проводимо оточення певних російських угруповань, де це вигідно, і біля річки, і в інших регіонах. Ми пройшли потужним рейдом Курською областю і вже створили передумови для оточення великого угруповання, приблизно 1000 осіб. І знову Росії треба схвалювати рішення, як вчинити. Там переважно строковики, які не можуть ефективно вести оборону, а тим більше наступати.
Подальші удари у сторону Брянської, Бєлгородської областей – це ще один формат дезорієнтації. Росіяни створили загальне координаційне командування по цих трьох областях, але воно не забезпечене силами та засобами. Поки в Курській області зібрали 65 тисяч, їх доводилося стягувати з різних точок, з фронтів, з російської глибинки, з Калінінградської області... Там поки що немає єдиної мети, єдиного злагодженого механізму та командування.
Думаю, до кінця року ми маємо вийти на "новий формат" уже на території, окупованій ворогом, – там, де армія РФ не очікує та не має потужних укріпрайонів і позицій. Російські військові не в змозі забезпечити укріпрайони, вогневі засоби та живу силу на величезній території. І це велике поле діяльності для нас. І наша розвідка, і Генштаб ЗСУ вже чітко володіють ситуацією, де ці слабкі місця і де можливі наступальні операції – і відволікаючого характеру, і стратегічного.