Блог | Дорога долиною темряви. "Падіння Стовпа"
Частина 5.
(Прошу не читати тим, які не бачили попередні 4 частини: перша, друга, третя, четверта).
Командир одного невеличкого підрозділу, дамо йому позивний Стовп, був звичайною людиною. Він прийшов до мене в приміщення мед. пункту в Гірському і скаржився на дивні речі. То його болить за грудиною, то дихати важко, то немає сил. Як я не шукав, я не міг знайти причину його хвороби. Через кілька днів він почав скаржитись на безсоння.
Я помітив, що він цілими ночами сидить в кріслі. "Сидячи спить", – подумав я. Але періодично, раз на хвилин двадцять, він палив цигарку.
Він почав просити в нас ліків для сну, заспокійливих, будь чого. Лікар мед. пункту давала йому все, що було, але йому все було мало.
Він ходив. Часто просто вздовж будівлі, інколи навколо неї. Стовп не зупинявся. А потім знову сідав і палив цигарку. "Що у вас є для сну, дайте все і посильніше", – щодня говорив він.
До нас заходив десятками разів на день, наче благаючи про допомогу. Він не знав, що з ним. Ми теж.
Він гас на очах. Здорова, молода, сильна людина – втрачала сили щосекундно.
Більше місяця перед цим, він переніс ОТОЧЕННЯ. Всі симптоми людини з оточення були на ньому. Десь всередині – невпевненість, що він вижив... Ні, це не страх, він просто змирився зі смертю, а тепер не вмів змиритися з життям. Або не мав для кого жити.
Він двічі був поранений, обидва рази в голову і обидва рази каска стримала удар. Все обходилось контузією. Це чудо? Так. Але смерть впилась в нього кігтями. Після другого разу, здавалось, він жалів, що вижив. Стовп інколи намагався виговорити, що не розумів як, чому і навіщо вижив.
А найважче – він був командиром. Від нього вимагалося якихось дій. Але кілька місяців безперервного бою і "оточення" протягнули його крізь перевиснаження. Понад сили продовжувати приймати рішення; керувати; постійно діяти; не спати, бо триває бій, а ти командир – все це: Виснаження. Але коли це триває місяцями – людина ломається і якщо зломленою продовжує діяти – наступає Перевиснаження. Це як на поломаних ногах ходити, кожен наступний день – важчий попереднього.
Купа втрат, втрат друзів. Втрат підлеглих. І знову помилкове рішення: робити все самому, щоб менше гинуло. Але гине не менше. Перевиснаження... Приходять помилки і серйозні помилкові рішення, а смертей і без помилок не мало. Співвідношення: приблизно на 1 нашого 20 росіян, на 1 нашу міну до сотні російських. Тошківка...
Сидячи в сусідній від мед. пункту квартирі, він починав кричати на будь-яке звернення від його підлеглих. Агресії ставало все більше. Він наче кричав на саме життя. Інколи намагався втекти від людей, від прийняття рішень, від всього. Вставав, кудись ішов, але повертався і знову сідав в крісло з прозорим, наповненим болем поглядом.
Стовп більше не міг, але мусив щось робити, він мусив, бо командир, тому підіймався і ходив по колу. Але більше не міг, тому сідав і просто сидів, дивлячись в одну точку.
Зачепитись за когось, заради когось жити... Я не знаю, чи він не мав, чи не знаходив.
Я не знаю, що змушувало його пройти ті попередні півтора місяці, щоб працювати крізь перевиснаження, але зараз він фізично більше не міг. Йому терміново потрібна була: реабілітація; людина, яка любить і підтримає; спокій; розмови; терапія... Не знаю, що ще... Але однозначно командиром зараз він бути не міг. Він хотів, але це вже від нього не залежало. Так як людина зі зламаними ногами – людина з такими симптомами не може працювати.
Тоді я ще не знав всіх цих симптомів, я не розумів, що він відчуває. Зрештою я попросив свого командира відправити його в тил.
З того, що мені відомо, він боровся ще місяців 2, допустив ще важчу помилку – почав вживати алкоголь. Симптоми трагічно наростали. Стовп обірвав своє життя.
Він міг вижити!!! Всі ці симптоми зворотні! В ньому всередині жила та людина, якою він був до війни. Він був щедрим і добрим. Це все ще було всередині нього. Десь під "ранами", під "переломами", під "травмами", яким потрібно було зажити. До кожної з яких, потрібно було часу і лікування.
Та кому потрібна людина з "переломами", з "розірваними м'язами" і "понівеченою шкірою"? Слабак, говорили багато хто... А він просто не дожив до відновлення.
Медики врятували його від поранень двічі, надавши допомогу тілу і евакуювавши. Але він загинув.
Що з тобою, світе? Чи ж ти осліп? Чи герої тобі потрібні лиш мертвими?
