Фальш-цілі, імітації ракет й масовані хвилі БпЛА з балістикою: Храпчинський пояснив, як ППО справляється з атаками ворога

Під час повітряних атак на Україну, зокрема й останнього масштабного обстрілу у ніч проти 15 червня, країна-агресорка Росія активно застосовує стратегічну й тактичну авіацію та наземні платформи для запуску ударних БпЛА. Ворог також збільшує кількість дешевих засобів повітряного нападу, а щоденні пуски БпЛА фактично є розвідкою і "скануванням" повітряного простору задля виявлення "сліпих зон" й режимів роботи засобів радіолокації.

Ворог також вдосконалив тактику своїх атак. Спочатку він запускає фальш-цілі або "Бандеролі", що імітують керовані ракети. Далі – масована хвиля ударних БпЛА разом з "Цирконами" чи балістикою, і це суттєво ускладнює відбиття атак.

Проте, ефективність роботи української ППО залишається дійсно високою. Так, під час атаки 15 червня були знешкоджені всі крилаті ракети. Щоб збільшити цю ефективність, необхідно запровадити масштабну мережу сенсорів систем активної і пасивної радіолокації, акустичної детекції та візуального супроводу. Фактично, прямо зараз в країні створюється найунікальніша та найдинамічніша система протиповітряної оборони від часів холодної війни.

Про це в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA розповів директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер Повітряних сил у резерві Анатолій Храпчинський.

– Під час останньої масованої атаки Росії на Україну, зокрема, на столицю, ворог активно застосовував авіацію. Яку саме авіацію він використовує? Які є способи її нейтралізації на сьогоднішній день?

– Почнемо з того, що ворог продовжує активно робити ставку на стратегічну авіацію. Свідченням цього є саме ніч проти 14 червня, коли противник підняв у повітря ракетоносці Ту-95МС та Ту-160. Вони залишаються ключовим і вкрай небезпечним інструментом повітряного нападу. Окремо в цьому ряду стоять дальні бомбардувальники Ту-22М3 – носії дефіцитних, але руйнівних ракет Х-22/32. Хоча під час цього конкретного удару вони не залучалися, загрозу з їхнього боку ми маємо враховувати постійно.

Паралельно працює тактична авіація – літаки типу Су-34, Су-35 та поодинокі Су-57. Це джерела регулярного терору керованими авіабомбами (КАБ) та керованими ракетами типу Х-59/Х-69.

Окрім літаків, противник масово використовує наземні платформи для запуску ударних БпЛА. Поруч зі звичними "Шахедами" у небі дедалі частіше з’являються дешевші "Гербери" та дрони-приманки "Пародія", які перевантажують нашу ППО, зокрема, її часовий та енергетичний бюджет. Також залучаються розвідувально-ударні безпілотники класу "Оріон", здатні нести спеціалізовані авіаційні ракети Х-БпЛА "Бандероль". Отже, інструментарій для повітряного терору у них досі великий.

Як зменшити цей пресинг? Шлях один – системні далекобійні удари. Причому не лише по аеродромах та складах із готовим озброєнням, а й безпосередньо по виробничих потужностях. Більшість ракет сімейства "Х" – Х-101, Х-555, Х-59, Х-69 – виробляється структурами корпорації "Тактичне ракетне озброєння" (головне підприємство в підмосковному Корольові), а також МКБ "Радуга" в Дубні. А от гіперзвукові "Циркони" – це парафія НВО Машинобудування у Реутові. Саме ці локації є першочерговими цілями для суттєвого зниження наступального потенціалу ворога.

– Разом із тим ми бачимо, що і наш ВПК розвивається, зокрема, у контексті протидії таким засобам ворога. Західна спільнота також не залишається осторонь і продовжує надавати нам допомогу. Які нові засоби можуть з'явитися в Україні найближчим часом, які допоможуть зменшити спроможності ворога завдавати нам масованих ударів?

– Діпстрайки по російському енергетичному сектору та нафтовій галузі – це прямі удари по головному фінансовому фундаменту агресора. Звісно, Кремль намагається балансувати бюджети за рахунок інших ресурсів – експорту корисних копалин, золота тощо, – але саме "нафторублі" забезпечують швидку ліквідність, яка безпосередньо фінансує війну.

Паралельно Москва вибудувала стійку архітектуру обходу санкцій, спираючись на кооперацію з Іраном, Північною Кореєю, Китаєм та Білоруссю. Роль Мінська тут особлива: він виступає критично важливим хабом для постачання електроніки. Йдеться як про відновлення компонентів радянського зразка, так і про постачання елементної бази початку 2000-х років, яку росіяни й досі масово інтегрують у свої системи озброєння.

Саме тому, нарівні з суто військовими об'єктами системне нищення нафтової інфраструктури РФ має нарощуватися. Наше завдання – максимально заблокувати фінансові можливості ворога для закупівлі дефіцитних імпортних комплектуючих.

При цьому, слід прораховувати й глибші ризики: ворог уже готовий знижувати ціни на власну сировину до критичного мінімуму та віддавати енергоресурси за безцінь в обмін на прямі поставки мікроелектроніки та технологій. Уся стратегія Кремля сьогодні підпорядкована виключно логіці "тотального ВПК". Вони готові йти на будь-які економічні збитки та геополітичні поступки, аби зберегти спроможність вести тривалу війну на виснаження. Знекровлення цієї системи через далекобійні удари – стратегічна необхідність.

– Яку роль у відбитті ворожих атак сьогодні відіграють винищувачі F-16? Яку роль вони могли відігравати в останній атаці у ніч проти 15 червня?

– Захист повітряного простору і протидія крилатим ракетам. Давайте зауважимо, що цього разу було перехоплено всі крилаті ракети, які були застосовані ворогом. Це свідчить про те, що є ефективне застосування засобів захисту повітряного простору. Окрім наземних систем протиповітряної оборони використовується і безпосередньо авіація. Але водночас треба не забувати, що ворог збільшує кількість дешевих засобів повітряного нападу, які потребують нових підходів щодо протидії.

– Отже, недоцільно використовувати F-16, щоб ганятися за кожним "Шахедом", правильно?

– Безперечно, підняття винищувальної авіації для перехоплення безпілотників – це колосальні фінансові та ресурсні витрати, які апріорі неспівмірні з вартістю самого "Шахеда", навіть якщо для збиття використовуються звичайні бортові гармати чи відносно дешеві некеровані ракети з лазерним наведенням. Проте, головна мета ворога тут значно глибша й небезпечніша: це не просто спроба виснажити наш боєкомплект через ефекторне насичення, а пряма атака на часовий та енергетичний бюджет сучасних радіолокаційних станцій.

Тактика противника чітко прорахована. Спочатку в повітряний простір запускаються швидкісні фальш-цілі або спеціалізовані дрони типу тих самих "Бандеролей", які за своїми характеристиками імітують керовані ракети, а вже потім йде масована хвиля ударних БпЛА у поєднанні з гіперзвуковими "Цирконами" чи балістикою. За такої комбінації, архітектура відбиття удару ускладнюється в рази, адже одночасно координувати роботу авіації та мобільних вогневих груп по дронах і паралельно відпрацьовувати важкі швидкісні ракети наземними комплексами – надскладне завдання для будь-якої системи ППО.

Щоденні нальоти великої кількості безпілотників є передусім інструментом розвідки: ворог сканує наше повітряне поле, виявляє "сліпі зони" та аналізує режими роботи засобів радіолокації. Динаміка зміни маршрутів на картах прольотів чітко вказує на те, що окупанти шукають вузькі місця – сектори, де через щільність нальоту перевищено ліміт цілей, які конкретна РЛС може супроводжувати та обробляти одночасно.

Саме тому я постійно наголошую на критичній потребі розгортання масштабної розподіленої мережі сенсорів, яка об'єднає системи активної та пасивної радіолокації. Нам необхідно системно розвивати напрямки пасивної радіолокації, акустичної детекції та візуального супроводу. Головна перевага таких комплексів полягає у тому, що вони є абсолютно "невидимими" для радіотехнічної розвідки ворога, але при цьому дозволяють захищено вираховувати ключову тріаду координат цілі – її швидкість, висоту та напрямок руху, що суттєво ускладнює планування атак для противника.

Україна вже активно й доволі ефективно розгортає подібні рішення, і вони демонструють високі результати у протидії БПЛА та крилатим ракетам. Водночас, балістика залишається серйозним викликом, і проблема тут полягає не лише в дефіциті протиракетних комплексів, а й у нестачі засобів детекції в системі радіолокації, які здатні миттєво захоплювати та стабільно супроводжувати надшвидкісні цілі, що долають величезні відстані за лічені секунди.

– Як ви можете оцінити результати знешкодження цілей ворога саме під час останньої масованої атаки? Чи бачите ви перспективи того, що ефективність знешкодження цілей буде зростати?

– Наша ефективність у будь-якому випадку зростатиме. Варто об'єктивно визнати: жодна сучасна система протиповітряної оборони – чи то в Європі, чи в Сполучених Штатах – наразі не здатна самотужки впоратися з такою щільністю та кількістю одночасних повітряних цілей, які ми перехоплюємо щодня. Для нас кожен масований удар ворога стає жорстким, але безальтернативним досвідом, який дозволяє тверезо оцінювати поточні спроможності й чітко розуміти, де саме архітектура захисту потребує масштабування та додаткових інструментів.

Ми часто аналізуємо ракетні комплекси чи перспективні дрони-інтерцептори, проте, схильні забувати про базове технічне обмеження: серцем будь-якого засобу є обчислювальна машина. Бортовий комп'ютер має чіткий ліміт операцій за секунду. Саме цей технологічний поріг і намагається пробити ворог, штучно перевантажуючи конкретні сектори надмірною масою повітряного нападу. У протидії цьому нам активно допомагають сучасні програми ситуаційної обізнаності, які в реальному часі дозволяють прораховувати маршрути, прогнозувати траєкторії та оптимізувати роботу вогневих засобів. Фактично, сьогодні в Україні будується найунікальніша та найдинамічніша система протиповітряної оборони від часів холодної війни.

Історія тут абсолютно циклічна, і варто пригадати класичний прецедент Другої світової війни – німецьку лінію Каммхубера. Свого часу, вона була вершиною оборонної думки й дозволяла Третьому Рейху ефективно стримувати нальоти британської авіації. Проте, Королівські ВПС швидко вивчили її архітектуру. Зрозумівши, що радарні осередки системи мають жорстке обмеження і здатні одночасно супроводжувати та наводити винищувач лише на одну ціль у конкретному секторі, британці вдалися до тактики так званого "потоку бомбардувальників". Вони просто наситили ці зони критичною масою літаків на різних висотах і дистанціях, що паралізувало обчислювальні можливості німецької оборони, призвело до ефекту насичення та дозволило здійснити прорив.

Звісно, на той час протидія забезпечувалася виключно авіаційною компонентою – винищувачі перехоплювали бомбардувальники в ручному режимі, без сучасних зенітних ракет чи автономних безпілотних рішень. Проте, цей базовий концепт "живого" контролю неба авіацією залишається фундаментом для багатьох оборонних доктрин і сьогодні.

Яскравий приклад – місія повітряної поліції НАТО, яка досі спирається саме на цей принцип. У разі фіксації крилатої ракети чи іншого безпілотного засобу винищувачі піднімаються для їхнього перехоплення та фізичного знищення в повітрі. Коли ж ідеться про регулярні провокації з боку російських пілотованих літаків на кордонах Альянсу, їх просто витискають із суверенного простору, фізично створюючи умови, за яких літак-порушник змушений змінити курс і залишити зону.