Фейгін: Путін рухається до жахливого краю, росіяни покірно йдуть до смерті. Інтерв'ю

Глава країни-агресора Росії Володимир Путін погіршує ситуацію протистояння з Україною та Заходом "до жахливого краю". Замість того, щоб намагатися відійти від прірви, він свідомо йде до неї, обираючи тактику загострення та ескалації. Оголошена ним часткова, а по суті, загальна мобілізація стала передостаннім кроком, на який він готовий піти. Останнім кроком може стати застосування ядерної зброї.

Реакцією російського суспільства на мобілізацію стало повернення до дійсності. Незважаючи на підтримку "спецоперації" Путіна в Україні, вони не готові заплатити за неї своїм життям, але все ж таки покірно йдуть на смерть. Стійку глибинну більшість зможуть сколихнути лише масштабні жертви. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський правозахисник Марк Фейгін.

– На вашу думку, чи вплинуло рішення Путіна щодо мобілізації на рівень його підтримки в країні, зокрема на підтримку "спецоперації"? Адже раніше цей рівень зашкалював.

– Безумовно, ми спостерігаємо певне роздратування, ремствування, страх серед тих, хто загалом підтримував Путіна та "спецоперацію", оскільки вони зіткнулися з реальністю. Переважно вони до цього не готові. Ми бачимо, скільки людей намагається залишити Росію. Очевидно, це не тільки ті, хто не підтримує ані "спецоперацію", ані Путіна.

Ми бачимо з різних джерел, що це викликає не те що обурення, яке може конвертуватися в протест, а радше страх. Страх та незгоду.

Є й інше середовище, яке покірно рухається у бік своєї смерті. У мене складається враження, що всю цю непідготовлену масу зараз мобілізують, кидатимуть їх на фронт і закриватимуть діри. І щойно почнеться загибель цієї категорії, буде цікаво подивитися на реакцію.

Тому що до останнього часу питання втрат не було першорядним. Радше були ремствування про те, що це довго триває тощо. Втрати не мали значення. Думаю, це було пов'язано з тим, що втрати припадали на контрактників, на добровольців – на тих, хто загалом був готовий так чи інакше опинитися в зоні бойових дій і навіть ризикувати життям.

А от це середовище не збиралося вмирати. Їх проводжають дружини, діти, стоїть виття. Ці люди не закладалися на це. Так, вони покірно йдуть під страхом переслідувань чи ще чогось. Але вмирати вони не готові. Тому реакція на їхню загибель буде більш показовою. Вона може спричинити масштабніші наслідки.

– Ви сказали, що в суспільстві домінує все-таки не обурення, а страх. Ми бачимо протести в Росії, але поки що вони не стали масовими. Виходячи з того, що ви сказали, масовими вони й не стануть?

– Протестують ті самі, хто протестував до цього. Це урбанізована міська молодь, хіпстери тощо – ті, хто і без того не підтримував Путіна і хто був проти цієї "спецоперації". Ми бачимо вестернізовану, прозахідну ідейну молодь. Але ми не бачимо донного народу, ми не бачимо глибинного середовища. Його можна побачити, коли підуть дебелі тітки із мужиками.

Якщо підніметься та маса, це буде інша розмова. Поки що справа навіть не в масовості, а в тому, щоб побачити цю соціальну категорію незадоволеною. Щоб вони приходили до органів влади й казали: "Ми не хочемо! Ми так не домовлялися!"

Цього ми поки що не бачимо. Йдеться не про кількість, а про якість. Потрібно, щоб похитнулася стійка "ватна" більшість.

– Ми часто говоримо про роль силових структур у Росії. Український військовий експерт Микола Сунгуровський в інтерв'ю OBOZREVATEL припустив, що цією ситуацією нестабільності в країні може скористатися ФСБ, щоб змінити режим. Як ви ставитеся до такого припущення?

– Поки це умоглядні припущення. Ми будуємо їх усі. Усі експерти припускають, що будь-який хаос, будь-яка напруга можуть спричинити якісь зміни у владі. Звичайно, ФСБ хотілося б, щоб це були косметичні зміни, щоб суті системи влади це не змінювало. Щоб списати все на Путіна.

Адже ми не можемо заперечувати, що плани провалилися – і щодо захоплення України, і щодо блискавичного захоплення. Бо на когось це треба вішати. Можна, звичайно, повісити на Шойгу, але чи це змінює ситуацію? На мою думку, вже не змінює. Нині вже неможливо піти з України й сказати: ну, був такий епізод, підвели генерали. Все зайшло так далеко, що просто розвернутись і вийти вже неможливо.

Скористатися можуть, але спочатку мають відбутися якісь важливі якісні зміни, незворотні зміни. Їх ще не сталося.

– Як у цій ситуації може вчиняти сам Путін? Чи усвідомлює він небезпеку того, що крісло під ним захиталося?

– Прогнозувати Путіна досить складно. Замість того, щоб намагатися якось виправити ситуацію, він тільки погіршує її. Він не намагається маневрувати всередині простору, хай навіть звуженого, який має, а просто йде далі. Це дивовижна ірраціональна якість.

Він вважає, що якщо рушити далі до прірви, то її можна перестрибнути або зупинитися перед нею. Він обрав тактику загострення, подальшої ескалації, причому суттєвої.

Мобілізація, звичайно, ніяка не часткова, це, по суті, загальна поетапна мобілізація. Я сказав би, що це передостанній крок до застосування ядерної зброї, яка робить ситуацію зовсім жахливою.

Тому що на неї реагуватимуть – і на "референдуми", і на мобілізацію, і у вигляді санкцій, і у вигляді постачання озброєнь Україні, і як готовність країн НАТО взяти безпосередню участь у війні. Путін посилює ситуацію до жахливого краю.

Наскільки він готовий і може піти – це відкрите питання. Безумовно, зараз уся світова спільнота, головні країни Заходу вирішують цю проблему, намагаються знайти рішення. Є компромісні рішення, а є й безкомпромісні. І поки що Путін йде шляхом безкомпромісної відповіді. Далі подивимося, не беруся прогнозувати.

– Що ви маєте на увазі під безкомпромісною відповіддю?

– Якщо він дійде до того, щоб спробувати демонстраційно застосувати ядерну зброю. Адже він про це говорить. Ніхто не збирається вклонитися йому. Напевно, буде адекватна відповідь.

– Його можуть просто фізично ліквідувати?

– Якщо дійде до застосування ядерної зброї, нічого не можна відкидати.