Блог | Глухий кут на фронті російсько-української війни? Чи мають рацію The Atlantic і Фіона Хілл? І чи встоїть Керченський міст?
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Цей авторитетний журнал 7 червня опублікував статтю авторитетної Енн Епплбаум "Ukraine Is Not Losing. Russia Is Not Winning" – "Україна не програє. Росія не перемагає". У ній аналізується поточний стан війни, воюючих сторін, роль кіл-зони і на закінчення пишеться, що зона, яку сьогодні контролюють дрони, може збільшитися до 50–60 кілометрів і практично перетворитися на демілітаризовану смугу, подібну до тієї, що розділяє Північну та Південну Корею.
Мовляв, згодом ця зона може стати фактичною межею — тимчасовою і не визнаною жодною зі сторін, але все ж таки кордоном. Це не буде повною перемогою України, але стане великою поразкою для Путіна, оскільки його головна мета – знищення України як держави – так і не буде досягнуто.
А чи глухий кут?
Міркування Епплбаум про замерлу ЛБЗ, яку неможливо посунути в жодну сторону, вторять хору західних військових аналітиків, які кілька місяців тому заговорили (із запізненням на півроку) про непереборну кіл-зону: мовляв, війна зайшла в позиційний глухий кут і цим стала нагадувати ПСВ. Ще приклад: "Тупикові війни" – як великі держави неправильно оцінили регіони, на які вони напали – пише The New York Times у новій статті.
А у статті для Інституту Брукінгса Фіона Хілл, яка керувала російськими справами в Раді національної безпеки в першій адміністрації Трампа, пише про схожість Трампа та Путіна: "Як і Путін, Трамп не мав плану на майбутнє". "Тупикова ситуація в Україні дискредитує Росію як глобальну військову силу. Вона підриває імідж непереможності Путіна, подібно до того, як тупикова ситуація в Перській затоці підриває позиції США і Трампа".
Маю зауважити, що вже після перших двох місяців повномасштабної війни я перестав покладатися на інформацію та аналітику, що стосується війни, навіть від найавторитетніших західних ЗМІ та експертів. У кращому випадку вони спізнюються з правильною оцінкою ситуації на два-три місяці. Ось і висновки шанованих в іншому Епплбаум, Хілл і NYT говорять про недооцінку швидких змін, що відбуваються в останні місяці і тижні, в характері війни.
У січні 2023 року у найкращій, мабуть, українській газеті "Дзеркало тижня" статтю "Вогневий вал – снарядний голод" – про переважно артилерійський характер війни, а у вересні того ж року у своєму блозі в OBOZ.UA опублікував статтю "Велика артилерійська війна". У тому році обличчя війни не змінилося – тоді гармати вирішували все! Зауважу принагідно, що мої публікації, що найбільш читаються, на порталі вчених Academia.edu присвячені саме гарматам. Це "Російські гармати Дальгрена" (246 візитів), "Russian Dahlgren Guns" (245), "Швидкострільність російських гармат у Синопському бою" (279) і "The rate of fire of Russian guns during the battle of Sinop" (176).
Характер війни почав змінюватися 2024-го і з того часу кардинально змінився. Нині головну роль на фронті грають дрони. Вони ж багато в чому замінили Україні авіацію, діючи в оперативній зоні та по стратегічній інфраструктурі в далекому тилу супротивника.
Особлива пікантність у тому, що й на морському ТВД успіхи БПЛА не менш значні: разом із БЕКами (безекіпажними катерами, морськими дронами) та ракетами "Нептун" вони втопили або пошкодили половину кораблів російського чорноморського флоту, а залишки загнали до портів східного. Власне кажучи, як флот ЧФ РФ перестав відігравати якусь роль, а значить існувати в сенсі доктрини fleet in being, коли флот самим своїм існуванням та потенційною загрозою не дає супротивникові панувати на морі.
Цим ЧФ РФ схожий на могутній німецький флот після грандіозної Ютландської битви 31 травня – 1 червня 1916 року, технічно виграної німцями, але стратегічно програної. До речі, якщо вже згаданий портал Academia, то нещодавно я виставив там главу мого пера з тритомника "Невідома війна" (Бібліотека "Знання-Сила", 2014) – на честь 110-річчя Ютландської битви і на ознаменування того факту, що російсько-українська. Глава називається "Тірпіц, могильник імперій", і за перші два дні її прочитали десятки людей із 14 країн, включаючи Україну! Але за винятком Росії – ця країна в ізоляції та самоізоляції.
Але повернемось на сушу. Так, кіл-зона вкрай утруднила концентрацію військ та техніки і змусила росіян перейти до тактики інфільтрації, але та недарма називається тактикою – оперативних успіхів таким шляхом можна досягти лише через значний час і ціною жахливих втрат. Так, бої за Костянтинівку, а це напрямок головного удару інтервентів, почалися у жовтні 2025 року, зараз уже середина червня 2026-го, а місто досі не захоплене, російські інфільтранти лише починають накопичуватись у центрі.
Але чи означає це, що ЛБЗ врешті-решт вимотає супротивників, застигне і стане лінією розмежування, як пишуть західні аналітики?
Ні, не глухий кут! Росія програє війну.
Ні, це не означає. Повторю: західні ЗМІ у кращому разі запізнюються з правильною оцінкою ситуації на два-три місяці. Ось і зараз вони відзначають різке зростання активності українських БПЛА, їхніх мідлстрайків та дипстрайків, пишуть про кампанію логістичного локдауну, оголошену міністром оборони Федоровим, але не пишуть про наслідки цього для ЛБЗ.
Тим часом вони очевидні: без постачання воювати не можна. Без підвезення насамперед боєприпасів – та тих самих дронів та пального для зарядних генераторів та іншої техніки, без постачання продуктів та медикаментів, без вивезення поранених та доставки поповнення (і багато чого ще потрібно військам) утримувати фронт та створювати кіл-зону неможливо! Ergo: обнулюючи логістику, можна рухати ЛБЗ, і відхід інтервентів з Кінбурнської коси (дані вимагають перевірки) тому підтвердження. Мотострілки 205-ї Окремої бригади у Новій Каховці вовком виють без постачання, і така сама ситуація після початку "Операції логістичний локдаун" (назвемо її так), тобто за кінець травня – перші тижні червня склалася на всьому південному фасі фронту, у Херсонській та Запорізькій областях.
І у Криму. Це класичний, показовий випадок і про нього тільки й розмови! Перерізання дронами траси Р-280 та удари по мостах сильно позначилися на постачанні півострова, насамперед пальним – бензовози улюблена ціль українських "Хорнетів". З Криму криза завдяки систематичним і частим ударам по НПЗ, станціям, що перекачують, і резервуарним паркам поширилася по всій Росії. Так, це вже справжня криза, хоч би як заспокоювали Пєсков, губернатори та паливний союз.
У Самарі, Нижньому Новгороді, Удмуртії, Казані, Чебоксарах, Ульяновську та Кузбасі запровадили обмеження на продаж палива. Проблеми виникли і в Петербурзі, Москві, Підмосков'ї, Казані, Чебоксарах, Ульяновську та інших містах Росії, як мінімум у 25 регіонах, а також в окупованих Донецьку та Луганську, не кажучи вже про захоплені частини Запорізької та Херсонської областей.
Українська кампанія ударів по нафтовій інфраструктурі розгортається успішно, і на 14 червня щоночі Росію масовано атакували дрони, причому шість разів – понад триста БПЛА, і інтенсивність ударів лише наростатиме. Зеленський попередив, що до осені Україна вийде на рівень нальотів по 600 дронів щоночі, а до кінця року і на тисячу!
Резюме: ЛБС можна рухати разом із кіл-зоною на південь та схід. Росіяни самі підуть, як пішли з-під Києва та з Херсона. Вони будуть змушені ухвалити "непрості рішення" та робити "жести доброї волі". Перефразовуючи сера Артура Харріса, маршала ВПС Британії під час ВСВ: рашисти розпочали війну з дитячою ілюзією, що вони можуть розбомбити всіх, і ніхто не бомбардуватиме їх у відповідь.
Ах так, міст!
Зіткнувшись з нерозв'язними проблемами в постачанні Криму, Росія за деякими відомостями пішла на перепустку великовантажних машин і складів з цистернами по Керченському мосту, що було заборонено після успішних українських атак на цей. Це робить його гарною ціллю для нових атак. Україна має всі можливості для цього, просто далекоглядно уникала знищення "золотого мосту" (вираз Сун Цзи) для втечі півтора мільйона колаборантів, що понаїхали. Розгрібати ще одну гуманітарну катастрофу їй ні до чого.
Адже Росія має ще один подібний анклав і навіть більш ізольований: вона виявилася не готовою до блокади Калінінграда! У СЗР бачать накопичення сил НАТО, але плану у відповідь у Москви немає. У закритих доповідях СЗР дедалі частіше проходить сценарій не прямої атаки на Калінінград, а поступової блокади регіону. НАТО, за цими оцінками, останніми місяцями посилює присутність навколо анклаву. Перекрити постачання тут набагато легше, ніж у Криму. Але про це наступного разу.
