"Іскандери" над Києвом: у чому умовно позитивна новина. Інтерв’ю з військовим експертом Мельником

У щоденних атаках країни-окупанта Росії на Україну, зокрема на Київ, ворог почав застосовувати крилаті ракети й балістичні ракети "Іскандер". Перший тип дає трохи більше часу на виявлення і реагування, другий – значно менше, адже "балістика" долітає до цілі за лічені хвилини. Умовно позитивна новина полягає в тому, що системи Patriot та інші протиповітряні засоби, надані союзниками ефективно знищують всі ці ворожі об’єкти. Погана новина в тому, що під час обстрілів щільно населених міст, зокрема, яким є Київ, уламки збитих ракет можуть спричинити трагедії, адже їхню траєкторію прорахувати неможливо.

Найбільш ефективним способом боротьби з ракетним терором окупанта були б дії на упередження – знищення пускових установок, аеродромів та літаків, що несуть ракети. Втім, наразі Україна не має достатніх можливостей для цього. Ще один вкрай ефективний спосіб на перспективу – створення демілітаризованої зони на території Росії. Але тут головна умова – зробити так, щоб країна-агресор не порушувала досягнуті домовленості. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Зрозуміло, що будь-яка зброя, яку ворог застосовує проти України, є небезпечною. Але в чому полягає особлива небезпека ракет "Іскандер", якими окупант атакував Київ 1 червня?

– Я не думаю, що можу сказати щось нове з цього приводу. Але нагадаю, що балістичні ракети, які переважно були застосовані 1 червня, мають дуже короткий час підльоту до цілей. Тобто часу на оповіщення і реагування практично не залишається. Крилаті ракети, які також є модифікацією "Іскандера", в цьому плані дещо інші. Принаймні вони дають більше часу на те, щоб зреагувати як нашим бійцям із Сил протиповітряної оборони, так і громадянам, які шукають укриття.

Умовно позитивна новина в тому, що ситуація з протиповітряною обороною порівняно із ситуацію, яка була ще місяць тому, принаймні в Києві, набагато покращилася. Ефективно працюють нові системи Patriot, можливо, також інші системи західного виробництва, які збивають балістичні ракети. Це те, чого не було ще місяць тому.

Але це умовна позитивна новина, бо в будь-якому разі ми бачимо, що збиття ракет над густонаселеним пунктом – це завжди трагедія, адже ніхто не може передбачити, куди потраплять уламки ракет.

– У Повітряних силах повідомили про те, що удар 1 червня завдавався з території Брянської області Росії. Чи можна, суто теоретично, знищувати ці пускові установки?

– Звичайно, це найбільш ефективний метод протидії. Це стосується як "Іскандерів", так і нової загрози, яка з’явилась, особливо для прифронтових населених пунктів, – так званих керованих бомб, які запускаються з відстані 30-40 кілометрів. Але, як пояснював речник Повітряних сил, є певний парадокс: немає сенсу стріляти по такій бомбі, бо імовірність ураження дуже низька, а кількість тих ракет, які в нас є, доволі обмежена.

Отже, найбільш ефективний спосіб протидії – це знищення пускових позицій, аеродромів, літаків-носіїв. Але, на жаль, Україна поки що не володіє достатніми засобами, щоб реалізувати цей спосіб.

– Представник Офісу президента України пан Подоляк раніше заявив, що Україна має забезпечити демілітаризовану зону на території Росії на відстані щонайменше 120 кілометрів від наших кордонів. Чи вважаєте ви, що виходячи з останніх подій, з інтенсифікації обстрілів, демілітаризація країни-окупанта має стати пріоритетом номер один?

– Звичайно, це має стати пріоритетом у майбутніх мирних домовленостях, які дозволять перейти до наступного етапу мирного співіснування між Росією та Україною. Оскільки сподіватися на те, що буде відновлено мир, хоча б такий примарний мир, який існував на початок 2014 року, не варто. Потрібні радикальні зміни, насамперед, всередині самої Росії.

Дійсно, це один із механізмів забезпечення мирного співіснування – демілітаризована зона вздовж кордонів. Але щоб розуміти, наскільки це може бути ефективним, варто згадати про славнозвісні Мінські домовленості, де одним із пунктів також передбачалося створення демілітаризованої зони.

Отже, ми маємо розуміти: якщо не буде ефективного механізму примусу російської сторони, щоб вони дотримувалися взятих на себе зобов’язань, – це просто залишиться на папері.

Ще один спосіб, який зараз, можливо, реалізується на території Бєлгородської області Росії, – це демілітаризація за допомогою силових методів знищення ворожих позицій, що не дозволить ворогу принаймні застосовувати ствольну артилерію.

– Запитання щодо мирних переговорів із Росією, про які ви згадали. Президент Франції Макрон зробив досить неоднозначну заяву в контексті ордеру на арешт Путіна. Він заявив, що ця опція наразі не є актуальною, оскільки, на його думку, за кілька місяців може з’явитися вікно переговорів з агресором – і тому доведеться говорити саме з Путіним. Чи вважаєте ви, що коли Макрон говорить про щось, що може відбутися за кілька місяців, він має на увазі якісь конкретні події? Чому саме, на вашу думку, в цій перспективі може виникнути потреба переговорів із главою країни-окупанта?

– Звичайно, Макрон знає більше, ніж багато хто з нас. Але якщо ми говоримо про прогноз того, що буде завтра, то навряд чи він знає більше, ніж будь-який пересічний громадянин чи то України, чи то Франції.

Те, про що він говорить, виходить із розуміння теорії міжнародних відносин. Суб’єктом міжнародних відносин є держава, і цю державу хтось представляє. Подобається нам це чи ні, на нинішній день лідером Росії є Путін. Із ким робити домовленості? З Олексієм Навальним?

Звичайно, якщо такі домовленості будуть, це не обов’язково рукопотискання і оголошення миру. Це можуть бути навіть непрямі домовленості. Але оскільки Путін володіє владою в цій державі, доведеться, як кажуть на Заході, проковтнути цю жабу.

Звичайно, якби Путін опинився в камері в Гаазі, то очевидно, що за кілька днів чи тижнів, можливо, з’явився б лідер, який би представляв інтереси російської держави. Але на сьогодні це видається доволі малореалістичним.

– Про що можна буде говорити з агресором? Раніше президент Зеленський заявив, що така розмова не має жодного сенсу. Чи може з’явитися такий сенс за кілька місяців?

– На сьогодні можна погодитися на сто відсотків із тим, що сказав наш президент. Тому що немає про що говорити з Путіним особисто. Немає сенсу витрачати час на переговори зі стороною, яка висуває ультиматум. Тому що переговори – це про компроміс. Але ми знаємо, чого вимагає Путін – повної капітуляції України. Це не предмет для переговорів.

Але ситуація змінюється. І не виключено, що на найближчому етапі Росію буде поставлено в умови, того самого Путіна, якщо він залишиться живий і при владі, коли треба бути йти на компроміси, і Путін дасть на це добро.

Тут я не бачу жодного простору для маневру в питанні звільнення усіх наших територій. Але можуть бути домовленості, наприклад, щодо забезпечення зеленого коридору для виходу російських військ із Криму. Але на сьогодні це лише один зі сценаріїв.