"Мали гроші, але не могли купити термобілизну для бійців і навчилися шити самі": історія економіста, який "обшиває" фронт із 2014 року

До 2014 року менеджер-економіст Сергій Голчанський не мав уявлення про те, як працює швейна машинка. Сьогодні немає такої речі, якої б він не викроїв і не зміг зшити. У заснованій швейній фірмі Сергій не лише директор, а й розробник надзвичайно затребуваних на фронті сумково-рюкзачних виробів

Відео дня

Ганна Волкова

— Це муфти для військової аеророзвідки, яку називають очима фронту, — Сергій показує останню розробку свого швейного підприємства. Посередині великої двосторонньої рукавиці вшитий прозорий екран, усередині — пульт керування. — Вони вже пройшли випробування на полігоні. Хлопці зробили деякі свої зауваження щодо їхнього удосконалення, і зараз ми запускаємо у виробництво партію муфт з урахуванням цих побажань. Комбінація тканин, з яких вони пошиті, роблять їх теплими, водонепроникними й міцними. Дуже необхідна річ взимку.

Ці елементи військового спорядження наші аеророзвідники оцінили вже давно. Окремі вітчизняні швейні підприємства налагодили їхнє виробництво, проте коштують вони дуже дорого. Сергій Голчанський, власник торгової марки "Melgo", має намір виготовляти муфти за лояльнішою ціною. А знайомих аеророзвідників, яких у нього багато, забезпечить ними безплатно.

Сергій Голчанський "обшиває" фронт із 2014 року. Хоча до того ніколи не сидів за швейною машинкою й уявлення не мав, якими бувають голки чи нитки. Щоб розібратися у цих тонкощах, замовив індивідуальні дводенні курси крою та шиття.

З того часу дуже багато чого змінилося. Та про все по порядку.

"Готову продукцію возив на пошту рюкзаками у маршрутках, бо на таксі не було грошей"

42-річний Сергій Голчанський постійно ставить перед собою виклики. Ось і в селищі міського типу Козельщина Полтавської області він, колишній комерційний директор столичної фінансової компанії, засновник тренінгової компанії, опинився влітку минулого року тому, що хотів довести сам собі: аби досягти успіху в чомусь, не має значення, де ти живеш. Головне — бути корисним суспільству, своїй державі.

Для переїзду в Козельщину чоловік мав кілька вагомих причин: звідси родом його товариш, бізнесмен та меценат цього краю. З ним вони, як кажуть, на одній хвилі: той так само максимально робить все для того, щоб Україна стала міцнішою. Окрім того, Сергій давно мріяв мати приватний будинок, і тепер він у нього є. А ще Козельщина значно ближче до Запоріжжя, де мешкають його батьки, аніж Київ.

Менеджер-економіст за освітою Сергій Голчанський колись займався інтернет-продажами, працював менеджером з реклами в одному із солідних всеукраїнських видань, продавав освітні та фінансові послуги…

— Наш офіс до Революції Гідності знаходився на вулиці Лютеранській, у найпрестижнішому районі Києва, — розповідає чоловік. — Але з початком протистоянь на Майдані компанія призупинила свою роботу. Мій друг Віталій Тіліженко, з яким колись приїхали із Запоріжжя підкорювати столицю, активно включився у революційну діяльність, згодом ми разом почали займатися волонтерством. Віталій заснував Міжнародний благодійний фонд "Волошка" волонтерської допомоги воїнам, до якого приєднався і я. Починали з того, що самотужки шукали продукти й теплі речі для захисників, розклеюючи оголошення по Києву. За три-чотири дні завантажували велику машину товарів і везли їх на фронт.

З наближенням холодів постала проблема теплого одягу, особливо термобілизни. Та їх неможливо було знайти! Телефонували у різні фірми, пропонували гроші швейним цехам, але марно: замовлення були розписані й проплачені на три місяці вперед.

І тоді Сергій Голчанський вирішив… навчитися шити. Хоча абсолютно не розумівся на швейній справі. Пішов на курси крою та шиття, попросив індивідуальні заняття. І за два дні вже знав, яке обладнання треба закупити, як вибрати якісні тканини і нитки, які голки потрібні. Навчився кроїти і шити. Зараз, посміхається, немає такої речі, яку б сам не викроїв і не зшив.

На власні кошти Сергій з товаришами орендували дві кімнати у приміщенні на вулиці Ботанічній у Борисполі, купили дві машинки, тканину, запросили на роботу швачку — дівчину-біженку з Донецька. Лекала самі зробили. Сергій кроїв, Аня шила. Термобілизну, шапочки, балаклави, тактичні підсумки, тактичні паски, маскхалати… Причому, маскувальні халати примудрялися шити за допомогою оверлока та розпошивальної машинки. Так народжувався бренд "Melgo".

— То були надзвичайно складні часи, — продовжує мій співрозмовник. — Ми часто розходились по домівках глибокої ночі. У мене тоді ще не було автівки, а таксі коштувало для нас дорого. Тому я набивав два величезні наплічники готовим товаром, чіпляв один спереду, другий ззаду, сідав у маршрутку і віз його на відділення "Нової пошти". Товар відправляли до лінії зіткнення, де їх забирали волонтерські групи й розвозили по бойових підрозділах. Продукцію віддавали практично за собівартістю.

"Нас, початківців у швейній справі, бійці попросили розробити або вдосконалити деяке спорядження"

Віталій з Сергієм і самі виїжджали у прифронтову зону. Разом зі своїм товаром везли ще й харчі бійцям, які стояли на захисті Попасної, Маріуполя, Пісок… Спільно з іншими благодійниками купували у складчину автомобілі в Європі й переганяли їх на передову. Віталій почав затримуватися у зоні бойових дій з "Правим сектором". Спочатку на тиждень, згодом на два, а незабаром пішов добровольцем на фронт. Був серед співзасновників тактичної групи "Білорусь" 5-го окремого батальйону ДУК "Правий сектор" і став її бійцем. На жаль, 10 серпня 2015 року в одному з боїв неподалік Волновахи Донецької області загинув. Після смерті йому було присвоєно звання Народного Героя України.

Та життя тривало, тривала війна, і Сергій Голчанський не в останню чергу в пам'ять про друга продовжував започатковану спільну справу. Заодно вступив у загін територіальної оборони Борисполя, до розбудови якого особисто доклав зусиль. Організовували тренування на полігоні, навчання з вогневої та медичної підготовки, спільні рейди громадських активістів разом з поліцейськими патрулями по дотриманню правопорядку в місті.

Тим часом хлопці з передової продовжували закидати маленьке виробництво замовленнями. Причому, нерідко ті замовлення були лише на рівні ідеї. Наприклад, армійці просили пошити підсумок без будь-яких уточнень. А це спорядження має ж різне призначення: для магазину, ріжка, гранат… З різним кріпленням. Довелося Сергію спочатку вивчити всі ці нюанси в інтернеті, зробити ескізи. Пробні варіанти підсумків вийшли доволі вдалими, хлопцям сподобалось. Інші теж почали їх замовляти.

Те ж саме було з ношами для транспортування поранених. Щоб їх пошити, Сергій знову мав проштудіювати інтернет. Але все вдалося. На безкаркасні ноші існував великий попит. До речі, дехто з волонтерів досі шиє їх на безоплатній основі за кресленнями, отриманими від "Melgo".

— А то якось бійці, повернувшись на ротацію, завезли бронежилет, виготовлений у США, — пригадує бізнесмен. — "Можна зробити на кшталт такого? Тільки отут і отут треба отак і отак переробити" — попросили. Ми, звісно, удосконалили розробку американських виробників під потреби та специфіку наших реалій.

Баул. Він же тривожна валіза. Він же органайзер для речей військових і туристів

За ці вісім років фірма "Melgo" освоїла близько ста видів товарів військового призначення. На початках з цим дуже допомагали волонтери, які забезпечували виробництво тканинами й іншими розхідними матеріалами, а також придумували якісь дизайнерські моделі, виходячи з реальних потреб бійців, самі щось кроїли. Це впливало на собівартість готової продукції. Скажімо, в одних виробників на той час балаклава коштувала 80 гривень, а у "Melgo" лише 30. Тоді, як відомо, багато хто шив одяг, хтось взуття, інші робили безпілотники, ще хтось – якісь деталі до зброї… І в кожного була своя ціна. Фішкою ж "Melgo" завжди було те, що вона постачала на український ринок продукцію військового призначення практично за собівартістю, або, як кажуть, за волонтерською ціною. Одягала військові й поліцейські спецпідрозділи.

— Перші три місяці широкомасштабної війни ми повністю працювали на волонтерських засадах, — говорить Сергій Голчанский. — Забезпечували фронт підсумками, плитоносками, транспортними баулами, розвантажувальними системами, рюкзаками, бронежилетами. Частково й зараз передаємо бійцям ці речі безплатно.

Фірма Голчанського уже давно спеціалізується винятково на пошитті сумково-рюкзачного спорядження. Сергій сам розробляє їхній дизайн. Найбільшим попитом користуються транспортні баули. Їхній плюс у тому, що вони не мають замків і блискавок, які можуть зламатися.

— Баул має зручні лямки, він вологозахисний та досить міцний. Завантаження — вертикальне. Це простий та надійний склад для речей, — розповідає Сергій про переваги сумки. — Баули шиємо великі, на 100 літрів, і маленькі, на 25. Великі користуються попитом не лише у військових, а й у туристів. Маленькі багато хто використовує як тривожну валізу.

Наразі "Melgo" щодня виготовляє 70 баулів різних розмірів. А ще спальники, технічні чохли, тактичні рюкзаки… Продукція на фабриці не залежується — фірма має контракти майже з десятком магазинів військторгу, магазинами спорттоварів і, що називається, працює з коліс. Серед її постійних замовників — військові підрозділи, які давно оцінили якість продукції. Вони виходять прямо на виробників.

Поки що у "Melgo" зайнято на виробництві семеро місцевих жителів та внутрішньо переміщених осіб, але вже незабаром, як тільки буде повністю установлене нове обладнання, їхня кількість зросте до 12-15.

— Нещодавно за рахунок власних інвестицій і грантових коштів від міжнародних донорів ми закупили багато сучасного устаткування, — ділиться приємними новинами Сергій Голчанський. — Тепер маємо додатково сім машинок з багатьма функціями. Завдяки автоматизованим програмам деякі з них можуть шити за визначеним завданням. Скажімо, поставити на потрібне місце липучку чи нанести логотип з ідеальними контурами. У нас є великий лазерний верстат для крою тканини, а зараз ще з’явився величезний професійний розкрійний стіл з автоматикою, про який я давно мріяв. Він значно розширить нашу продуктивність. Придбали також стрічковий розкрійний ніж, що забезпечує незмінну якість розкрою й обробку великої кількості матеріалу.

Звісно, підприємству після такого технологічного поповнення стало затісно на 100 орендованих квадратних метрах, тож довелося розширятися. Закрійники і швачки тепер працюють в окремих цехах. Попри спроби рашистів занурити Україну в темряву, тил продовжує забезпечувати потреби фронту: фірма закупила потужний електрогенератор для резервного живлення на випадок відключення світла.

— У мене була мета вийти цьогоріч на закордонний ринок й перевезти виробництво у власне приміщення, — ділиться своїми поки що нездійсненими мріями мій співрозмовник. — Сподіваюсь, з часом також відновимо та розширимо асортимент цивільного одягу. Свого часу, поки на фронті було затишшя, ми шили теплі куртки, спецодяг для туристів і рибалок, сорочки, футболки, термобілизну... Звісно, війна внесла у мої плани свої корективи, але не перекреслила їх. Просто відтермінувала…

Фото надані Сергієм Голчанським