Реформа ЗСУ: чому треба реорганізувати бригадно-батальйонну структуру війська і який буде результат

Президент України затвердив план переходу на нову організаційну структуру ЗСУ, яка передбачає створення корпусів – великих оперативно-тактичних формувань. Чому наше найвище військове керівництво вирішило реорганізувати вже звичну бригадно-батальйонну структуру Збройних сил – читайте у матеріалі OBOZ.UA.

Реформа організаційної структури ЗСУ назріла вже давно. Ще влітку 2024 року військово-політичне керівництво України висунуло концепцію реформування та реорганізації Збройних сил на систему "корпус-бригада". А в самій українській армії про необхідність такого кроку заговорили ще у 2023 році.

Що, власне, сталося? Адже нині у ЗСУ діє найсучасніша організаційна структура, прийнята у всіх арміях розвинутих країн, – бригадно-батальйонна. Але, як виявилося, в умовах нинішньої війни з РФ в галузі управління військами ця сучасна система програє російській. Заснована на старих радянських традиціях і яка передбачає єдине управління дуже великими військовими з'єднаннями.

Під час армійських реформ 90-х не було враховано російських реалій

Після проголошення незалежності України у ЗСУ ще певний час продовжувала існувати радянська, дивізійно-полкова організаційна структура, за якої основним тактичним з'єднанням був полк (до 2 тис. осіб особового складу), а оперативно-тактичним – дивізія (до 20 тис. військовослужбовців, залежно від роду військ).

1997 року в Україні було затверджено державну програму будівництва та розвитку ЗСУ на період до 2005 року, що виходила з помилкової (як з'ясувалося пізніше) оцінки військових загроз. Вважали, що ймовірність великомасштабної війни для України сягає нуля.

У результаті Збройні сили почали значно скорочувати, а організаційну структуру ЗСУ вирішено було створити на зразок НАТО – бригадно-батальйонну. У країнах-членах Північноатлантичного альянсу кістяк армії – високомобільні тактичні підрозділи. Це бригади, які складаються з батальйонів (у середньому 5 тисяч військовослужбовців) і окремих батальйонів (до тисячі осіб особового складу). Сучасні війни ведуться як? Місяць авіанальотів, а потім, якщо треба, – на землі невеликі бої тактичного характеру.

Подібну структуру, позбавлену оперативно-тактичного сегменту, в Україні вибудували ще до 2008 року, коли запрошення на вступ до НАТО здавалося цілком реальним. Структура здавалася логічною: це Радянський Союз готувався об'єднувати полки в дивізії, дивізії – в армії, армії – у фронти, а потім йти мити чоботи у водах Атлантичного океану. Ми ж ні на кого нападати не збираємося, нам і бригад, якщо що, вистачить.

Але подібне рішення виявилося своєрідною міною уповільненої дії. Росія, на жаль, від імперіалістичних амбіцій відмовилася. При цьому вона воює за своїми лекалами часів Другої світової війни, за стратегією та тактикою майже столітньої давності. Тиснуть живою масою, наступаючи по всіх фронтах. Орієнтуючись під час "м'ясних штурмів" на головну російську військову доктрину – "баби ще народять".

І організаційна структура військ у них, як і раніше, радянська – дивізійно-полкова.

Поки що керованість наших військ нижча, ніж в агресора

На початку великої війни з Росією, коли армія агресора на території України налічувала 180 тисяч особового складу, наша система управління військами ще могла конкурувати з російською. Але зараз ми протистоїмо близько 700 тисячам російських військових, і боєзіткнення давно вже мають далеко не тактичний характер.

"З боку окупантів зона відповідальності з єдиним центром управління (штаб дивізії, наприклад) може охоплювати лінію зіткнення, на якій перебувають три-чотири наші бригади. У кожній – свій комбриг, який, як кажуть, "сам собі гетьман та бог". Тобто керованість у наших військ апріорі гірша, ніж в окупантів", – каже OBOZ.UA військово-політичний оглядач групи "Інформаційний опір" Олександр Коваленко.

За його словами, більшість випадків просування російських військ углиб нашої території пов'язано саме з відсутністю єдиного управління, своєчасної ефективної взаємодії між бригадами.

"Один комбриг не доповів нагору або невчасно доповів, яка у нього ситуація по лінії бойового зіткнення, що є, наприклад, втрачені позиції. А через них противник входить у зону контролю сусідньої бригади, яка не в курсі того, що відбувається. У результаті втрачаються її позиції. І йде просування ворога далі", – пояснює Олександр Коваленко.

Неслабка ланка у структурі управління

Досить серйозна проблема полягає у тому, що командир бригади "доповідати нагору" може уже тільки у Генштаб. Тобто начальник тактичного підрозділу подає інформацію прямо до центрального органу стратегічного управління Силами оборони України. І якщо до лютого 2022 року у ЗСУ було 19 військових бригад, то зараз їхня кількість зросла у п'ять разів.

"Нині у ЗСУ близько ста бригад. Генштаб вже просто фізично не здатен освоїти масив інформації, який подається, і на нього нормально відреагувати. Це як комбриг ротами сам командуватиме. Необхідна проміжна ланка, оперативно-тактична. Нею і мають стати корпуси. Це є абсолютно правильна ідея. Перехід на систему "корпус-бригада" – це розширений варіант російської дивізійної системи управління", – каже OBOZ.UA військовий експерт, колишній старший офіцер Головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ Олег Жданов.

На його думку, із близько 100 наявних бригад можна сформувати, наприклад, 10 корпусів – військових з'єднань оперативної ланки, які більші за російські дивізії (корпус налічує до 50 тис. осіб).

"Мають бути військові формування, які на 10-14 діб зможуть планувати свою діяльність, у межах своїх повноважень вирішувати, куди кого перекидати, на які напрямки, скільки. А не смикати Генштаб через дрібниці", – каже Олег Жданов.

Реформа організаційної структури позитивно вплине і на найнижчому рівні.

"На одній ділянці іноді – три батальйони із трьох різних бригад. Чиї накази виконувати? Кожен має своє начальство, а комбриги шевронами міряються. І самі батальйони однієї бригади часто розкидані – один під Краматорськом, інший у Куп'янську, а третій у Курській області. Цей бардак треба припинити", – каже OBOZ.UA Сергій, колишній військовослужбовець 92-ї ОШБр.

Виникає запитання: чи дійсно потрібні реформи під час війни, чи варто міняти, як кажуть, коней на переправі?

"Варто. Війна – взагалі найкращий період реформування армії. Проблеми видно, і вони усуваються у режимі реального часу, відкидається все, що не працює. А тут, власне, навіть не реформа, а додавання до структури, що працює, додаткової необхідної ланки", – каже Олег Жданов.