Нещодавно українські ударні дрони здійснили наліт на аеродром "Пугачовка" в Орловській області РФ. У результаті було знищено бойову техніку ворога – вертольоти Мі-8 і Ка-52 загальною вартістю понад $30 млн. Успішна операція Сил оборони України також виявила серйозну проблему російської авіації. 

Коли ми говоримо про успішні удари СОУ по російських тилових об'єктах, то найчастіше як одну з причин ефективності цих операцій останнього часу вказуємо виснаження протиповітряної оборони противника. І це, звичайно ж, правда.

За чотири роки повномасштабної війни російські засоби ППО малого, середнього і великого радіусу дії було знищено і пошкоджено в кількості, яку військово-промисловий комплекс РФ уже ніколи не зможе компенсувати.

Згідно з даними Генерального штабу ЗСУ, армія Росії за чотири роки втратила понад 1 300 одиниць засобів ППО. За даними моніторингових груп, що ведуть статистику за верифікованими даними (фото- і відеопідтвердження) – понад 600. З урахуванням середнього показника реальних і верифікованих даних 1 до 2/2,5, можна говорити про високу правдивість публікованих ГШ ЗСУ даних про втрати противника.

Але насправді такі втрати – не єдина причина, через яку СОУ все частіше вдається наздоганяти російську авіацію на землі. Адже важливим фактором є й інший.

Коли в російських регіонах лунає повітряна тривога, а засоби ППО передають інформацію про маршрут польоту ударних дронів, які явно взяли курс на той чи інший аеродром, розміщену на них авіацію просто нікому підіймати, щоб уберегти від удару.

Шойгу! Герасимов! Де пілоти?

У ніч проти 20 лютого українські ударні дрони здійснили наліт на аеродром "Пугачовка" в Орловській області. Він є власністю місцевого аероклубу ДОСААФ, злітно-посадкова смуга аеродрому – ґрунтового типу. Проте, на ньому розміщувалася військово-транспортна і бойова авіація, зокрема, вертольоти Мі-8 і Ка-52.

Сам аеродром розташований щонайменше за 160 км від кордону з Україною і, відверто кажучи, про небезпеку нальоту ударних дронів російські військові знали ще до того, як перші БПЛА перетнули повітряний простір РФ. Якби на аеродромі "Пугачовка" чергували пілоти, то години часу їм цілком би вистачило, щоб в авральному режимі підняти машини в повітря і відвести їх від удару.

Але чергових пілотів не було.

Для розуміння критичності ситуації, в якій опинилися ПКС РФ, слід знову повернутися до втрат РОВ за чотири роки повномасштабної війни – у тому, що стосується авіації.

Втрати авіації РОВ

Почнемо, традиційно, з даних Генерального штабу ЗСУ щодо втрат ПКС РФ за чотири роки – це 435 літаків і 348 вертольотів.

Проблема ведення статистики та аналізу втрат РОВ за даними Генштабу ЗСУ полягає у тому, що вони є сухою констатацією втрат, без уточнення – знищено в повітрі/на землі, пошкоджено в повітрі/на землі, затрофеєно... Так, трофеї теж були. Щонайменше один Ка-52 і Мі-8АМТШ, якщо хто забув.

Своєю чергою, моніторингові групи дають наступні цифри: понад 180 літаків і близько 170 вертольотів. З урахуванням пропорції реальних і верифікованих даних 1 до 2/2,5 можна зробити висновок про правдивість даних ГШ ЗСУ.

Але найцікавіше інше: скільки при втраті бойового літака або вертольота загинуло російських пілотів? Які втрати саме у цьому сегменті, який можна лише відносно систематизувати за допомогою публікацій у відкритих джерелах або іншим способом.

А ось тут хочу зауважити, що більш-менш підтверджені втрати пілотів ПКС РФ становлять для бойових літаків від 80 до 110, а для ударних і транспортних гелікоптерів, увага, понад 150!

Тобто, грубо кажучи, сумарні втрати російських пілотів за чотири роки від початку повномасштабного вторгнення склали понад 260 осіб!

І це я не враховую різного роду НП, які відбувалися з російською авіацією за ці чотири роки безпосередньо на території країни-агресорки, під час яких гинули російські пілоти.

Криза

На момент початку повномасштабного вторгнення в Україну, у складі ПКС РФ перебувало у відносно боєздатному, льотному стані понад 1 300 бойових літаків, зокрема, стратегічна авіація, а також понад 1 700 вертольотів – як транспортно-бойових, так і безпосередньо ударних.

Щороку російські ВНЗ розмірено випускали до 150 пілотів, із яких у середньому 70-100 обирали бойову спеціалізацію. Головною кузнею майбутніх російських пілотів є Краснодарське вище військове авіаційне училище льотчиків (КВВАУЛ).

З урахуванням середнього показника випуску бойових літаків до 30 на рік і приблизно такої самої кількості гелікоптерів, ПКС РФ цих темпів генерації майбутніх пілотів із виробничими потужностями цілком вистачало.

Але важливим аспектом є те, що випускники не є відразу ж асами. До того ж щонайменше потрібно провести 2-3 роки в польотах, а потім уже пілотувати самостійно, без нагляду. Справжнім професіоналом, асом, вважається пілот, який провів самостійно за штурвалом до 10 років.

Крім того, слід враховувати ще низку чинників. А саме – вихід на пенсію пілотів зі стажем за умови виробництва техніки, котре триває, й незмінної кількості випускників. Також під час врахування кількості випускників слід розуміти, що у вертольотах екіпажі часто парні, так само як у деяких бойових літаках, наприклад – у Су-34.

А тепер окреслюємо картину реальності.

Російська авіація продовжує регулярно виконувати свої терористичні завдання щодо України, але з утриманням дистанції. Фронтові бомбардувальники Су-34 запускають щодня по сотні й більше КАБів, ударні гелікоптери з кабрування обстрілюють позиції СОУ, а вночі вилітають перехоплювати українські ударні дрони – як єдиний умовно ефективний засіб перехоплення.

Але не на всю авіацію вистачає екіпажів у фактично вахтовому режимі – щоб усі ті літаки й вертольоти, які розміщуються в зоні досяжності для українських ударів, цілодобово мали свого пілота, який зможе їх підняти та відвести із зони потенційного удару.

Пілотів просто не вистачає, щоб весь день бомбити Україну, у 8-годинній зміні, а потім передати машину на обслуговування, а свою чергу іншому екіпажу. І так три зміни по 8 годин або дві по 12. А особлива проблема з екіпажами гелікоптерів – їх потрібно вдвічі більше, особливо коли є потреба один і той самий Ка-52 ганяти по передовій у режимі кабрірування, а вночі в режимі перехоплення дронів.

До речі, саме російські вертольоти останнім часом частіше за інші бойові машини опиняються під ударом на землі або зазнають аварії. І в останньому випадку проблема не стільки в технічному стані машин, хоча і це має місце бути, а у зносі фізичних можливостей пілота.

І, що не менш важливо, ця проблема в нинішніх умовах не вирішується. Нових пілотів Росія згенерувати дуже швидко і якісно не зможе, а ось машини, які не підніматимуться в повітря вже ніколи... Їх ставатиме дедалі більше.

Матеріал опубліковано у межах спільного проєкту OBOZ.UA і групи "Інформаційний спротив".