Блог | Росія готує новий наступ. Звідки і чого чекати
Зараз дедалі більше виникає занепокоєння, причому ґрунтовного, про те, що найближчими тижнями Росія може перейти до чергової спроби здійснити наступ, щонайменше, на одному з напрямків. Але, швидше за все, цих напрямів буде кілька одночасно. Очевидно, що саме загроза такого сценарію спонукала наших партнерів до пришвидшення тих рішень, які готувалися вже давно, — до надання Україні озброєння з категорії наступального.
Чи достатньо цієї допомоги для відбиття майбутніх ударів? Скажу банальні речі. Ніколи не може бути повністю достатньо такої допомоги. Це не лише стосується військової справи. Оскільки завжди запит (коли формується бюджет, наприклад) перевищує ті можливості, що їх може надати держава. Відповідно тоді корегують і поставлені цілі, пише Олексій Мельник для nv.ua.
Якщо ще говорити про обмежувальні фактори для Заходу щодо постачання Україні озброєння, то їх два основних.
Перший — технічний або ж ресурсний. Можливості наших партнерів надавати це озброєння відповідно до запасів, що є на складах чи надлишків озброєнь, чи те, що вони можуть дозволити вилучити зі своїх бойових частин плюс налагодження промислового виробництва.
Другий чинник — політичні обмеження, що, на жаль, досі мають великий вплив на рішення партнерів. Тут ключовою проблемою є зараз оцей конфлікт цілей. Образно кажучи, — як так зробити, щоб і вівці цілі були, і вовки ситі (не будемо говорити, хто тут вовки, а хто вівці). Але з одного боку є бажання не допустити поразки України, а з іншого також є побоювання того, що якщо Росія зазнає переконливої військової поразки, то там можуть початися процеси, що негативно вплинуть на їхню національну, регіональну чи глобальну безпеку.
Воєнна допомога у наступальному озброєнні (нехай навіть там іще немає танків), про яку було оголошено минулого тижня, рівно для того, щоб Україна вчергове відбилася від наступу РФ. Боюсь, що саме так і треба її на разі трактувати. І досі Захід чинить так: один крок вперед, потім, якщо не назад, то певна пауза. Повторюся: певне прискорення, розширення допомоги зумовлене очевидною загрозою російського наступу. Але з іншого боку, отой політичний фактор — не допустити надто швидкого просування ЗСУ і раптової поразки Росії — ще стримує Захід.
З чим же наступатиме Росія? З тієї інформації, яка зараз є у відкритому доступі, ключові ризики полягають у тому, що Росія має значно більший ресурс у живій силі, ніж Україна. Це не лише чисельний показник. Але також те, що ми спостерігаємо, це те, що називається, больовий поріг до втрат. В Росії (попри наші сподівання чи сподівання наших партнерів, що потік "вантажу 200" може спричинити якусь внутрішню дестабілізацію в Росії) це не працює. Російське керівництво має привілею народу, якого не лякають втрати. Оце основна складова військового потенціалу Росії. Що стосується технічних можливостей, то якщо ми залишимо основний козир Росії — ядерний шантаж — то вона також має доволі запаси хоча застарілої, але смертоносної зброї. Це танки старих модифікацій, що зніматимуться з місць зберігання. Якої вони якості, скільки з них зможуть доїхати до лінії фронту — це також поки що під великим питанням. Однак цей ресурс є. Днями міністр оброни Олексій Резніков та ГУР опублікували певні дані щодо запасу ракет у РФ. Але це також дані оціночні. У жодному разі нас не може заспокоювати те, що ці запаси вичерпуються. Бо вони все одно потужні.
Окрім того, є загроза передачі Іраном балістичних ракет чи нових партій безпілотників. Тобто в Росії є певний ресурс, і він все одно залишається потужним, попри всі проблеми, про які ми знаємо. Очевидно, що також Росія, плануючи можливий наступ, залишає недоторканний запас ракет високоточного озброєння — крилатих чи балістичних.
При цьому навряд чи Росія за цей час змогла вирішити ключову проблему ефективного застосування авіації. Оскільки буквально перші тижні війни продемонстрували, що авіація в Росії є дуже слабким місцем. Всі бачили: виходячи з десятикратної переваги в літаках, плюс якісна перевага в тих літаках, які були в Росії, плюс повітряні пункти управління, космічні засоби. Але при тому всьому Росія так і не змогла завоювати панування в повітрі України. На сьогоднішній день російська тактична авіація практично не перетинає лінії фронту. Думаю, що російські повітряні можливості від початку війни лише деградували, в том числі, завдяки ефективній дії українських сил ППО. Тому я не бачу значної загрози з боку повітряно-космічних сил РФ.
Ось навчання, що зараз відбуваються на території Білорусі не лише повітряних сил, але наземні маневри, на мій погляд, виконують завдання інформаційної війни. На користь таких висновків свідчить також те, що, на відміну від того, як Росія і Білорусь всіляко намагалися воювати проти якихось блогерів, неконтрольованого витоку інформації, буквально карали за якусь фотографію чи пост у соцмережах, то зараз, таке враження, що вони навпаки намагаються якомога ширше освітлювати військові приготування. І це ставить під сумнів їхні справжні наміри — підготовку до реального удару. Скоріше за все, це спроба інформаційного впливу для того, щоб імітувати, що саме з території Білорусі буде основний удар.
Тобто якщо ми говоримо про ситуацію станом на зараз, то відбувається імітація підготовки удару з Півночі. Але ця ситуація може змінитися, бо росіяни вчаться. Це один з найбільш успішних прийомів, що застосовували ЗСУ — одночасна підготовка поля бою на кількох напрямках і потім вибір одного з них. Можливо російське командування засвоїло цей урок і намагатиметься його застосувати в ході підготовки до свого наступу. Тобто — один головний напрямок і кілька резервних. Білорусь може також розглядатися для них як один із резервних напрямків.
