"Ця війна страшніша за Другу світову": журналістка з Бородянки розповіла про проведені 35 днів в окупації
Заслужена журналістка України, редакторка газети „Вперед" з Бородянки Марія Комар провела 35 страшних днів в окупації російських фашистів, які "звільнили" її від житла та роботи. Нині 66-річна жінка тулиться в старенькій хаті з вибитими вікнами і зсунутим дахом, радіючи, що залишилась живою. І єдине, чого боїться – що "визволителі" повернуться знову.
Про те, як пережила окупацію, Марія Комар розповіла в розмові з пресслужбою Національної спілки журналістів України. Події початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну й окупацію рашистами рідного містечка Марія Миколаївна пам’ятає з точністю до дня тижня, наче вела внутрішній щоденник.
"Війна розпочалася 24 лютого. 25-ого ми ще могли пересуватися, я ще була в редакції – цього дня нашій газеті було 90 років. Так нам цей святковий номер із Чернівців з друку не прийшов, уже були проблеми з доставкою. 26 лютого росіяни зайшли в село поблизу, а 27-ого вони вже почали йти центром Бородянки: безперервною колоною, понад 200 танків сунули понад 3,5 години", – згадує журналістка.
Місцева тероборона чинила опір, але окупантів було в рази більше. Уже наступного дня вони почали нищити об’єкти, зникло світло й вода. А ще через день ворожий літак розбомбив багатоповерховий будинок, в якому була квартира журналістки.
"Наш будинок бомбили о 20:43, а наступного дня літак знову прилетів уранці, себто коли люди або лягають спати, або ще сплять. Полонений льотчик, що виступав по ТБ, казав, що бомбив військовий об'єкт. Хай не бреше! На центральних вулицях ніколи не розташовувалися військові об'єкти і вони це добре знали. Це було зумисно зроблено. Кажуть, що за масштабами руйнування ми випередили Бучу", – розповіла Марія Комар про руйнування міста.
Цілий тиждень танки окупантів йшли через Бородянку, розповзаючись по всіх закутках. Окупувавши місто, "визволителі" заборонили мешканцям виходити на вулицю.
Після цього почалось пекло окупації. Російські фашисти нищили все, що бачили – приватні будинки, багатоповерхівки, розгромили і редакцію газети – все, що могли, вкрали, решту просто зруйнували.
Людей не випускали в евакуацію, натомість вбивали, розстрілюючи зі зброї та бомблячи з літаків. На житлові будинки російська авіація скинула десятки некерованих бомб.
"Сусіди з будинку загинули в підвалі. У сусідів з 4 поверху загинули син, невістка й маленька онучка. Вони двічі йшли в евакуацію – і двічі їх вертали. Ми особисто бачили, як у той день вони бігли в підвал… У колеги-журналістки з нашої редакції росіяни вбили сина – він їхав на машині 3 березня і його просто розстріляли", – розповіла журналістка.
За словами Марії Комар, ця війна страшніша за Другу світову
"Сучасні технології, високоточна зброя ще більше спрямована проти людини. Біля нашого будинку велетенська воронка від бомби. Хіба ті люди могли залишитися живими?.. Декого й не знайшли. Інших просто розплющило під завалами або вони згоріли. У будинок окупанти кинули бомбу, а потім ще й ракету – і дім загорівся. Палало 4 дні. А людей діставали через 40 днів з 4 квітня", – розповіла вона.
Журналістка розповіла про порятунок жінки з сусіднього під’їзду, яка мало не згоріла живцем у пожежі, спричиненій вибухом російської бомби. Всі сусіди допомагали їй вибратися з охопленого вогнем помешкання на 4 поверсі, а Марія Миколаївна прихистила її у себе.
Сама Марія Комар з родиною вижила завдяки тому, що після перших обстрілів перейшли до старенької хати, яку купили кілька років тому під дачу.
"Зразу дуже боялися, ховалися в погребі, а тоді вже звикли, що росіяни їздять, стріляють, там летить „Град", там – снаряд. Знаєте, до всього пристосовуєшся. Світла й газу не було, вода – в криниці на вулиці. На вулиці поставили цеглинки, шукали дрова, готували їжу з того, що було. Якось вижили", – розповіла Марія Миколаївна.
Журналістка зізналася, що найбільше люди боялися того, що "визволителі" знову повернуться.
"Коли вони пішли – стало так тихо, аж вуха закладало. Ми боялися що вони повернуться, знову почнуться вибухи й постріли. Ми довго не вірили, що їх немає. Ми дуже довго перепитували у наших військових, чи окупанти більше не повернуться? „Та не повинні", – кажуть. А вони знов бомбардують Сумщину, Чернігівщину, звідки вивели війська. Що ми їм зробили? Бо ми існуємо…", – поділилася Марія Комар.