Відео дня
У літак сів у броні, а зброю виміняв на "Харлей": на фронті загинув син священника Артемій Димид
Війна продовжує забирати життя українців. Вранці 18 червня на фронті під час мінометного обстрілу загинув 27-річний пластун зі Львова Артем Димид. Хлопець був сином греко-католицького священника Михайла Димида та художниці, іконописиці Іванки Димид-Крип'якевич.
Друзі кажуть, що Артем був шукачем пригод, мандрівником, об'їздив пів сотні країн. Якось навіть доїхав до кордону з Іраном на невеликому мотоциклі.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.
Загинув разом із другом
Про те, що Артем загинув, повідомила його мати Іванка Димид-Крип'якевич. А потім батько додав: "Це трапилося рано, 18.06.2022, на Донеччині. Російська артилерійська атака підірвала ангар, в якому троє воїнів виконували військове завдання. Один з них отримав поранення, несумісні з життям. Це був Артемій", – написав батько.
Пізніше він уточнив, що разом із Артемом загинув ще один українець, Павло Добротворський із позивним "Історик". Він був організатором громадської організації "Поклик Яру" та смолоскипної ходи. Обидва воїни загинули на кордоні Миколаївської та Херсонської областей під час виконання завдання.
Боєць АТО та учасник Майдану
Артем народився в українсько-бельгійській родині. Його батько Михайло родом із Бельгії, але завжди був і залишається патріотом України.
Тут, у Львові, він познайомився з майбутньою мамою Артема, Іванкою Крип'якевич, дочкою відомого українського історика. Вона художниця і займається іконописом. Батько Артема був першим ректором Українського католицького університету.
Цей же навчальний заклад закінчив і сам Артем.
У "Пласті" Львова кажуть, що хлопець до них прийшов, коли йому було лише сім років. Він потрапив у курінь імені Богдана Хмельницького, був курінним, а потім став і вихователем. Його прізвисько було "Курка".
"Не було виду спорту, в якому не спробував би себе "Курка". Він і адреналін – це нерозлучні слова. Його життя було однією пригодою. Випускник історичних наук Українського католицького університету. Правнук історика Івана Крип'якевича та депортованого до Сибіру священника Артемія Цегельського. Його батько священник", – повідомили в "Пласті".
Артем – учасник Майдану. У 2014 році, навесні, коли почалася окупація Криму, він вирушив туди для посилення українських сил. А з початком війни на Донбасі став добровольцем "Азова", брав участь у боях у районі Широкого, потім перевівся до підрозділу "Гарпун".
Шукач пригод
"Ми познайомилися з Артемом ще у 2005 році, йому тоді було 10 років. Я був вихователем у пластовому таборі в урочищі Темний ліс Івано-Франківської області, а Артем приїхав туди. Це його перший пластовий табір. З того часу він анітрохи не змінився, Артем – постійний шукач пригод. І в ньому це з кожним роком тільки розвивалося", – згадує його друг Роман Колобочок.
Роман згадує, що коли Артему було 19 років, він узяв 150-кубовий мотоцикл і поїхав у подорож до Іраку.
"Ніхто з ним не підписувався їхати. І буквально за ніч до виїзду він знайшов друга "Компаса" і разом вони вирушили в дорогу. Пам'ятаю, що їх не хотіли пропускати через кордон Кабардино-Балкарії, він якось умовляв прикордонників. У результаті до кордону з Іраком вони таки доїхали, але далі їх не пустили.
А якось ми з ним поїхали у подорож до Мілана. Приїхали, виявилося, що кожен з нас сподівався на іншого, зрештою ніхто не замовив житло. Тоді Артем прикинувся хворим, викликав швидку, нас відвезли до лікарні. Там ми переночували, вранці поснідали, а потім зникли", – розповідає Роман.
А під час подорожі до Каліфорнії Артем побачив фото мосту, з якого стрибають. Він теж захотів стрибнути, ми поїхали туди і він стрибнув. Кажуть, що приблизно місяць тому, коли Артем уже воював і був у Запоріжжі, то домовився з місцевим ТрО й теж стрибнув там із величезного мосту.
"Для нього не було перешкод ніде. Якщо він захотів, він обов'язково це зробить", – каже Роман.
Артем захоплювався стрибками з парашутом, у його арсеналі їх 200. Після повернення з АТО він працював та займався брендом одягу "Авіація Галичини". "Це було близьке йому, тому що цей одяг теж про крила і про польоти", – говорить Роман.
24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Артем був у Бразилії. Він одразу ж полетів до України. У Штатах, де він робив пересадку, купив бронежилет і каску, і щоб не платити за перевезення в літаку, одягнув все це на себе. Здивованій стюардесі сказав, що він з України і так йому безпечніше.
Після повернення одразу ж вирушив на передову. Причому приїхав туди зі своєю зброєю. На здивоване запитання командира, звідки він узяв зброю, відповів, що виміняв у колишнього командира на "Харлей".
Везіння закінчилося
Багато хто каже, що Артем був абсолютно безстрашним. І ще часто йому щастило.
"Він часто говорив, що в нього є запас везіння, який він уже трохи витратив і більше не хоче витрачати його на дрібниці. Тому, коли було щось небезпечне, але це міг зробити хтось інший, він поступався дорогою. А коли сміливців не було, він завжди йшов першим.
Запас везіння справді обмежений. І на війні ці запаси вичерпуються дуже швидко. Запас везіння "Курки" закінчився, хоча я до останньої секунди його життя вірив, що він виживе. Такі, як він, у вогні не тонуть і у воді не горять. І навіть у пеклі знайдуть чим розважитися. Але він не з тих, хто піде в пекло, він як Анхіз з "Енеїди", ходитиме де хоче, бо вільний духом як у житті, так і після смерті", – написав його знайомий пластун Віктор Микола.
Поховали Артема у Львові 21 червня там, де мешкає його родина. Під час прощання мама заспівала останню колискову сину.