Волошин: на нас чекають запеклі бої, але влітку відбудеться справжній перелом у війні. Інтерв'ю
Білорусь є незмінним фактором тривоги для України та постійно на слуху. Те, що сусідня країна є співучасником російської агресії, – давно вже не новина, але питання в тому, що буде далі. Чи дотисне Путін Лукашенка, чи змусить відкрито взяти участь в агресії – поки що під питанням, але й без цього існує достатньо загроз.
Чи можливий новий наступ ЗС РФ найближчим часом і чим він може відрізнятись від попереднього, які загрози існують на сьогодні і що відбуватиметься на фронті в найближчі пів року – про це OBOZREVATEL поговорив з учасником численних миротворчих операцій у різних країнах, а також АТО та ООС в Україні полковником ЗСУ Владиславом Волошиним.
– Напередодні Нового року в Білорусі оголосили про перехід на воєнний час "для перевірки боєздатності", йдуть спільні військові навчання Росії та РБ, які постійно продовжуються, відбувається і нарощування об'єднаного регіонального угруповання військ. На вашу думку, білоруські військові готуються до активних бойових дій чи це все ж таки прерогатива виключно росіян, які перебувають на території РБ?
– Білоруси, звісно, готуються до бойових дій, бо в них по сусідству Україна, яка воює із союзником РБ – Росією. До того ж росіяни їх заряджають на те, що ми проти Білорусі якось підемо, тож готуються і до цього.
Хто сьогодні дасть гарантію, що завтра Путін не переламає Лукашенка і не кине ті ж кілька тисяч із білоруських військ (підрозділів, з'єднань)? Хто дасть гарантію, що вони не підуть? І нехай на сьогодні немає явних ознак, що білоруська армія входитиме до угруповання, яке піде разом із ЗС РФ в Україну, але вони готуються до різних варіантів.
– Стратегічні цілі Путіна відомі – знищення української державності, українського народу, що стосується тактики – тут багато питань. Не хочеться думати, що буде повторення лютого 2022 року в плані саме наступальної операції. Наприклад, з півночі, з території тієї ж Білорусі. Мало хто вірить, що армія Росії наступить вдруге на ті ж граблі, і все ж таки є приводи для тривоги.
– Тут моя думка буде відрізнятися від думок експертів, які кажуть, що буде наступ, і експертів, які кажуть, що не буде.
Я вважаю, що якщо росіяни зібрали на території РБ щонайменше 10 тисяч своїх військовослужбовців і продовжують нарощувати це угруповання, то вони таки цей напрямок тримають у перспективі для чогось.
А ось навіщо? На мою думку, з Білорусі справді буде вторгнення. Не такими колонами, масованими багатовійськовими ударами, як було 2022 року, а диверсійними групами.
Коли підмерзнуть болота, то ними можуть йти різні скутери, снігоходи і т.д. Там не потрібна важка броньована техніка.
Малі диверсійні групи можуть мати завдання заходити до певних районів, брати їх під контроль, перерізати нашу магістраль, що йде на польський Жешув, Варшавку. Там йдуть і залізничні колії, ними можуть не танковими кулаками брати, а добре підготовленими, маневреними диверсійними групами під прикриттям. До того ж на території Білорусі розміщені команди безпілотних літальних апаратів – нещодавні удари Shahed цьому підтвердження.
Раніше російській армії забракло 40 тисяч військовослужбовців для ефективного наступу, як показав досвід. А зараз на території РБ набагато менше угруповання і воно явно буде заточено на інші дії.
– Але й наростити угруповання в РБ для Росії не проблема. Тим більше, ми бачимо постійне перекидання.
– Так, наростити угруповання ударних підрозділів (ще закинути туди 20-30 тисяч) можна за кілька днів. У Росії є подібний досвід і навчання "Захід", які вона проводила у 2019-2021 роках, це добре показали.
Є ще один важливий момент: із території Білорусі цілком реально влаштувати Києву артилерійський терор – встановивши поблизу білорусько-українського кордону певні типи РСЗВ. Реактивні снаряди не збиваються так, як ракети.
І те, як сьогодні б'є російська армія по Харкову та області, по Херсону – з лівого берега Дніпра, все це цілком можливо і щодо столиці України – я про це говорив ще перед початком повномасштабного вторгнення.
Такі приклади були і з Краматорськом, який "змели" з окупованої Горлівки, так само вдарили у 2015 році по Маріуполю. Ця відстань цілком досягається з РСЗВ, і росіяни про це знають і пам'ятають.
– Генерал-лейтенант Павлюк сказав, що "весь кордон із Білоруссю – це суцільні завали, мінні поля. Для того, щоб їх пройти, потрібні зусилля". Днями по Telegram-каналах окупантів стали поширювати фото залізничних потягів з об'ємно-детонуючими авіабомбами ОДАБ-500П. Звичайно, це може бути і дезінформацією, але все ж таки: чи використовувалися ці авіабомби на території України і чи можуть їх задіяти якраз для розмінування прикордонної території? Чи застосувати в районі Соледара/Бахмута?
– Щоб не було саме такого сухопутного вторгнення, яке ми вже пережили, Силами оборони України справді зроблено величезну роботу – а подробиці ми обговорювати не можемо.
Щодо ОДАБ, немає офіційного підтвердження, що їх використали по Україні – але було кілька бомбових ударів з їхнім застосуванням росіянами в Сирії у 2019 році.
Чому днями було продемонстровано на фото та відео ці бомби? Росія вкотре показала, що в неї є в арсеналі і що їй до застосування ядерної зброї ще далеко – у неї ще є дуже неприємне, важке, смертоносне озброєння, яке можуть використовувати, наприклад, у боях у промзонах.
Ці бомби застосовуються також для розмінування території – вибуховою хвилею детонуються на мінних полях, на мінних загородженнях. Для підготовки наступу ці боєприпаси досить ефективні.
– Єдиний момент – це все-таки авіабомби. Тобто ворог має задіяти авіацію.
– Якщо раніше ворожа авіація панувала у повітрі, то зараз військово-космічні сили РФ ми сильно приструнили. Але коли Росією готуватиметься безпосередньо наступальна операція, то насамперед вони почнуть працювати спочатку на придушення наших точок ППО і тільки після цього можливе скидання авіабомб – тих же ОДАБ.
Наявний ще момент. Є Балтійський флот РФ і певна кількість ракетоносців, які озброєні "Калібрами", "Оніксами". Військово-морська база в Балтійську (Калінінградська область РФ) розташована менш ніж за 500 км від України. Є і база Балтійського флоту в Кронштадті, у Фінській затоці – від Києва менш ніж за тисячу кілометрів. А це не з Каспію завдавати ударів.
Крім того, якщо вдарити ракетами з Балтики – загальний одиничний залп буде більшим, ніж, наприклад, з Чорного моря.
Росія має все це на увазі, все це знає та враховує. Тож якщо з цього напряму йтиме удар, то він буде основним та спрямованим на придушення наших систем ППО. Після цього працюватимуть їхні літаки, а потім, як я вже казав, малі мобільні диверсійні групи.
Росіяни теж бачать, які заходи ми вжили біля кордонів, яку смугу ми там зробили, і думають над тим, як її долати – у разі, якщо буде завдання йти з того напрямку.
– Я запитувала безпосередньо про наступ з території Білорусі, оскільки нам навмисно і відкрито показують перекидання туди з Росії військової техніки тощо. Але ж у нас є й великі ділянки кордону, власне, і з РФ.
– Почнемо з того, що серед загроз з цього північного напрямку найбільш небезпечними я вважаю все-таки намір перерізати Варшавську трасу та залізничну гілку – там до Сарн лише близько 100 км. Якщо раптом буде подолано лінію оборони, яка на прикордонні, то це миттєвий кидок.
Крім того, я вже казав, що з Білорусі менш ніж 100 км до Києва. А якщо з цих точок у верхів'ї Дніпра повернути на схід, то Чернігів практично на долоні – тому цей напрямок на початку повномасштабного вторгнення відігравав величезну роль, але своїми вдалими діями та добре розробленою тактикою ми витіснили звідти ворога. Але росіяни навчаються і вони завжди тримають цей напрямок у голові, вони сподіваються його ще використати в майбутньому.
– Але основні сили ворога зараз не там.
– Ми знаємо, що основні сили військ РФ справді зосереджені зараз на інших напрямках, зокрема – це той самий Бахмут, Кремінна, Авдіївка. Путін перед тим, як зараз оголошувати нову хвилю мобілізації, хоче, щоб його армія вийшла на адмінкордони Донецької та Луганської областей. Щоб показати своєму народу: ось, я обіцяв на самому початку "СВО", я зробив. А ось щоб знищити цю "українську фашистську гідру", потрібні ще сили та засоби. І диктатора підтримають.
Тобто завдання щодо взяття Донецької та Луганської областей матимуть для Росії величезну пропагандистську роль. Тому туди кидають велику кількість "вагнерівців"-зеків, а також мобілізованих – щоб за будь-яку ціну виконати загарбницьке завдання. А інші "чмобіки" ще не зіграли своєї ролі в цій війні.
– До речі, щодо мобілізації в Росії. Країна-агресор готується до другої хвилі і є різні оцінки – скільки росіян готуються кинути в топку війни. Це робиться якраз у розрахунку на новий великий наступ?
– Так, на новий великий наступ, який буде можливий лише в тому випадку, якщо армії Росії вдасться вийти на адмінкордони двох областей. Після цього проведуть пропагандистську операцію, а далі кинуть клич – і цю нову мобілізацію вже зарядять на знищення України.
– Але наші воїни дають серйозну відсіч, а для мотивації росіян настільки обов'язковим є саме вихід на адмінкордони Донецької та Луганської областей? Наприклад, за вказівкою Кремля в РФ можуть влаштувати серію терактів, які і стануть спусковим гачком.
– Російське суспільство дуже добре щеплено проти таких варіантів. Якщо підрив багатоповерхівок у 1999 році в Москві, Буйнакську та Волгодонську справді призвів до підтримки війни в Чечні, то зараз, на мою думку, підривай що хочеш – хоч храм Василя Блаженного на Красній площі – це не зарядить росіян на таку "священну" війну.
Росіяни відреагують лише на успіхи – якщо їхньою армією буде досягнуто певних результатів "спеціальної військової операції".
До того ж подивіться на "бавовну" у прикордонних регіонах РФ: та з ними що хочеш роби, вони тікатимуть до Сибіру подалі і всі – їх на "справедливу" війну не зарядиш ні за що.
– І все ж таки "бавовна" відбувається безпосередньо на військових об'єктах, які задіяні в агресії проти України.
– Не чіпали б українців – не прилетіло б.
– Сто відсотків. Владиславе, про те, що хвилює всіх нас: чого нам чекати найближчим часом, що відбуватиметься на фронтах? І головне – коли відбудеться перелом у війні?
– Зараз можна говорити про найближче півріччя. Я припускаю, що до середини березня будуть запеклі бої на багатьох напрямках. Триватимуть жорстокі обстріли Херсона та території правобережжя Дніпра (Берислав та ін.).
Чимало прилітатиме, на жаль, по Нікополю, Запоріжжю та в область лінії розмежування, починаючи від Оріхового, Гуляйполя, Великої Новосілки. Запорізький напрямок – з боку Бердянська, Мелітополя – там будуть запеклі бої. Але найважчі будуть у Бахмуті, Соледарі, Кремінній, Авдіївці, Мар'їнці. Нам там буде досить важко, тому що росіяни кинуть туди, де вони розраховують на певний успіх, багато сил.
Потім усі зав'язнуть у весняній жижі, коли зійде сніг. На південному напрямку трохи раніше, на північному трохи пізніше буде невелике затишшя, але на дуже короткий час, бо відразу ж підніметься "зеленка". Тоді будуть наші досить активні та досить вдалі дії.
Я сподіваюся, що ми до середини літа побачимо Азовське море – ми прийдемо туди, просуватимемося. У нашого військово-політичного керівництва, у командування Збройних сил є певні добре розроблені плани, як ми діятимемо.
Ми сподіваємось на підтримку наших партнерів та союзників. Ось, наприклад недавній пакет допомоги від американців – вони теж розуміють, що нам зараз треба буде стримати щільні російські наступи.
Літо теж буде досить гаряче і досить важке, а десь до кінця серпня відбудеться перелом у цій війні. Справжній перелом. Але до закінчення війни, до звільнення Криму – ще досить пристойно часу, нам треба докласти максимум своїх зусиль і тільки після цього ми зможемо говорити про те, що досягли успіху, що ми звільнили нашу країну і вийшли на кордони 1991 року.
А завдання-максимум – щоб Росія навіки перестала бути загрозою для наших нащадків. Незавершеності не може бути, інакше наступним поколінням все одно доведеться з цією Росією воювати. Нам потрібно зробити так, щоб "сусіди" вже ніколи не прийшли до нас зі зброєю – і це сьогодні розуміє кожен українець. Ми готові йти до цього, тому сьогодні боремося, мерзнемо і мокнемо в окопах.