Блог | Як міжнародні медіа висвітлюють війну в Україні – огляд основних західних ЗМІ

Великі англомовні медіа – газети, журнали, інтернет-сайти – приділяють величезну увагу війні Росії проти України з першого її дня. Їхню реакцію розуміти важливо, адже саме це інформаційне середовище найчастіше формує параметри, в межах якої діє західна дипломатія – ЄС, Британія, США, НАТО, G7 та інші структури, від яких залежать обсяги підтримки та допомоги для України.

Відео дня

Цей огляд зроблено за допомогою сервісу моніторингу LetsData (www.letsdata.net)

Реакція в цих ЗМІ на війну часом бувала дуже різною – від закликів припинити її будь-якою ціною до розмови про те, якою має бути відбудова повоєнної України. І хоча проукраїнські настрої точно переважають та перемагають в західних медійних наративах, все ж трапляються і такі проблеми чи факти, де погляд із Заходу дещо відрізняється від того погляду, який є в Україні або який хочуть бачити в Україні.

Практично всі великі західні видання мали або мають своїх кореспондентів в Україні – інколи це українці, які присутні в країні постійно, а інколи іноземці, що приїжджають до України для підготовки репортажів у різних форматах. Часом вони роблять грандіозну роботу – варто лише згадати документальний фільм ВВС про життя у прифронтовій зоні Донбасу чи матеріал газети New York Times про використання під час війни заборонених видів зброї.

Ключові питання, навколо яких точиться дискусія в англомовних медіа, є такими:

• Коли та як варто припинити війну в Україні?
• Як довго ще продовжуватиметься війна?
• Чи наступ української армії є провокуванням подальшої агресії від Володимира Путіна?
• Як змінити енергетичну систему Європи після того, як прийнято рішення фактично відмовитися від російської енергетичної сировини?
• Які програми західної допомоги для України під час війни є ефективними та виправданими, а які лише відволікають увагу?

Газета "FinancialTimes"

Британська ділова щоденна газета "Financial Times" має свого кореспондента в Україні, а тому досить швидко реагує на всі ключові події війни. Новинні репортажі потрапляють, як правило, на топову частину веб-сайту видання і проводять там півдня. З початку війни на основній сторінці сайту щоденно присутній бодай один матеріал, що стосується України.

Як газета британських фінансових еліт, "Financial Times" приділяє велику увагу долі російських олігархів, чий капітал обертався у фінансових структурах міста Лондон – це і місцева біржа, і місцеві банки, і місцеві інвестиційні фонди. Михайло Фрідман, Олексій Мордашов, Олег Дерипаска, Роман Абрамович – всі вони отримали увагу газети. Риторика в цих статтях, як правило, досить нейтральна, а от ключове питання переважно одне: чи прийшов кінець фінансовій величі російських олігархів чи ще ні?

Позиція газети "Financial Times" у проблематиці війни продиктована насамперед економічними міркуваннями. Газета та її ключові журналісти критикують розпал інфляції та енергетичної кризи, викликаною відмовою від російського газу. Саме тому цим темам – чимало уваги. Тут і постійні цитати Володимира Путіна про майбутнє європейського газового ринку, і списки країн, які все ж продовжують купувати російський газ, і реакція європейських урядовців на енергетичну кризу – це може бути міністр енергетики Фінляндії чи міністр фінансів Словаччини.

Газета переважно критикує британську прем’єрку Ліз Трасс за її економічні реформи, котрі не до вподоби фінансовим елітам, а тому той факт, що Трасс – проукраїнська прем’єрка, подекуди залишається поза увагою видання. Всі новини, вся аналітика, що стосується Трасс, подається з присмаком достатньо крупнокаліберної критики. Колумністи видання часто пишуть про те, що Британія та її економіка, як виявилося, не мають достатньо стійкості до кризових явищ, викликаних війною, а винні в цьому прем’єр-міністри Тереза Мей, Борис Джонсон та Ліз Трасс.

Журнал "TheEconomist"

Британський тижневик "The Economist" довго тримав новини з війни в Україні на обкладинці, але з часом зменшив пріоритетність цієї теми, фокусуючись на розвитку міжнародних подій. Так, Тайвань та військова загрозу для нього зі сторони Китаю для цього журналу – аж ніяк не менш важлива тема, ніж вторгнення армії РФ до України.

Підхід "The Economist" до висвітлення війни можна назвати "об’єктивістським". Тут немає емоцій, сентиментів, самий лише холодний розрахунок. Так, журнал робив огляди військової техніки та зброї, що застосовується у війні, аналізуючи її ефективність. Аналітики видання спробували зробити прогноз про те, яке майбутнє чекає на такий вид техніки, як танки.

Буквально в кожному номері журналу – черговий автор вчергове хапається за голову з приводу зростання відсоткових ставок у західному світі, що ніби як загрожує світовій економіці рецесією. Такий наратив підштовхує читачів та читачок до думки, що війну все ж потрібно якомога швидше закінчити, тому що вона робить біднішими споживачів у західних країнах.

Головна редакторка Зенні Мінтон-Беддоуз свого часу припинила регулярно висвітлювати війну в Сирії, вважаючи, що це – недостатньо популярна тема для аудиторії видання. Війні в Україні вона також не надає тієї пріоритетності, яку хотіло би бачити українська суспільство та українська частина аудиторії журналу. Для Мінтон-Беддоуз бойові дії на український території – це лише одна з частин пазлу, з якого складається сучасна вельми складна геополітика.

Газета "WallStreetJournal"

Для інформаційного середовища США, саме ділова газета "Wall Street Journal" є, мабуть, найактивнішим дзеркалом війни Росії проти України. Репортери видання постійно здійснюють поїздки до зон бойових дій, звідки роблять свої репортажі. Ці репортери активні в соцмережі Twitter, де також ведуть висвітлення війни.

Саме на сторінках "WSJ" на початку вересня була опублікована колонка президента Володимира Зеленського про заклик інвестувати в Україну, зокрема в її технологічний сектор. Ця колонка викликала неабияку дискусію – колумністи "WSJ" у відповідь пропонували свої версії, як має бути організована економічна допомога для України, щоб врахувати помилки подібних програм в Афганістані та Іраку.

Щоразу, як Україна зіштовхується з браком зброї, "WSJ", як правило, виступає з підтримкою ідеї нових постачань зброї та боєприпасів для потреб ЗСУ. Для цієї мети публікується або редакційна колонка, або колонка когось із впливових колумністів. Тема зброї – важлива для "WSJ", адже це газета для консервативних еліт, що традиційно вважають цю тему частиною своїх політичних інтересів.

Новини та аналітику про війну в Україні із самого початку була винесена з розділу "Світ" на головну сторінку газети та її веб-сайту. Як правило, кожен такий матеріал збирає самих лише коментарів понад 1,000, а кількість переглядів може бути і десятки тисяч, і сотні тисяч. Головний наратив публікацій зводиться до того, що США та американські союзники достатнім чином допомагають Україні у війні – це цілком правильно.

Журнал "TheNewYorker"

Цей журнал має свою лояльну аудиторію, переважно зі сходу США, а частина цієї аудиторії не звертається до інших видань по новини. Тому незважаючи на те, що "The New Yorker" - це досить нішеве видання про суспільну культуру, для тисяч передплатників та передплатниць саме воно відіграє роль основного джерела інформації про війну Росії проти України.

Єдиного наративу висвітлення війни в журналі не помітно. Кожен з авторів та колумністів має, як правило, власні погляди на те, що відбувається в Україні. Головний редактор Девід Ремнік колись працював кореспондентом газети "Washington Post" у горбачовській Москві, тому якісь найголовніші події війни висвітлює своєю власною колонкою. Ремнік – американець, тому позиція щодо війни в нього американська, але проросійські сентименти він теж має. Ідея, що Москві потрібно дати шанс на виправлення, з’являється на сторінках журналу з-під пера головного редактора.

Має проросійські сентименти і колумніст Кіт (Константин) Гессен, емігрант із Росії. Той пише не лише в "The New Yorker", але й у часопис "n+1", де одразу низка авторів з пострадянської та російської еміграції пишуть про Україну та Росію. Не є новиною, що вихідці з Росії, які мають можливість публікуватися в американських медіа, частенько займають доволі проросійську позицію у зображенні війни. Пише для "The New Yorker" і сестра Кіта Гессена – Маша Гессен, що знаходиться переважно під впливом ідей головного редактора Ремніка, який бажає змалювати образ нової, постпутінської Росії.

Втім, воєнна репортажистика в журналі "The New Yorker" - на дуже високому рівні. Якщо раніше її писав Джошуа Яффа (його інтерв’ю з мером Мелітополя Іваном Федоровим у травні було досить популярним), то тепер журнал змінив свого кореспондента в Україні – тепер ним є Люк Могельсон, дуже спостережливий та активний журналіст, з гарним художнім підходом до створення репортажів. Його репортаж про бомбардування Києва 10 жовтня – дуже цікавий, цілковито проукраїнський.

Один з найвпливовіших колумністів журналу "The New Yorker" - Джон Кессіді. Він переважно пише на економічні теми, але регулярно висловлюється і про війну. Його ключовий наратив: через цю кляту війну в нас тут повномасштабна криза з високою інфляцією та браком енергоресурсів. Досить популярна точка зору для тих, для кого Україна як така менш цікава, але цікаві глобальні наслідки війни.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...