Яковенко: у Кремлі йде своя війна, "Вагнер" Пригожина під Бахмутом уже не підтримують вогнем. Інтерв'ю

Господар ПВК "Вагнер" Євген Пригожин увійшов у прямий конфлікт із російським міноборони та генштабом окупаційної армії. За оцінками Інституту вивчення війни (ISW), сьогодні цей конфлікт досяг апогею. Сам голова Кремля Володимир Путін частково став на бік міноборони. Пригожина позбавили великої частини привілеїв, а його армію під Бахмутом уже не підтримують вогнем.

Але насправді конфлікт у силовому блоці країни-агресора Росії є набагато масштабнішим. Сьогодні напруга та конкуренція існують між "арміями" донбаських "республік" та російськими підрозділами мобілізованих, між кадировцями та рештою російської армії. І ця напруга безпосередньо в плюс для України. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив російський опозиційний політик та журналіст Ігор Яковенко.

– Чи немає у вас враження, що сьогодні для Кремля важливіше, хто розпишеться на "рейхстазі" українського Бахмута – міноборони чи Пригожин – аніж саме взяття цього невеликого містечка? Чому, на вашу думку, сьогодні у ЗМІ так часто звучить прізвище Пригожина?

– Чому Бахмут має таку сакральну значущість для Росії? З дуже простої причини. За останні десять місяців це єдиний успіх, який може бути досягнутий на фронті, якщо це невелике українське містечко буде взяте. Адже успіхів немає жодних. Росія просувається там по кілька метрів, встилаючи землю трупами, і це є фактично єдиним досягненням.

Тому Бахмут сакралізується, його значення перебільшується. Зокрема, Пригожин уже встиг назвати битву за Соледар важливішою подією, ніж одна з ключових подій Другої світової війни – битва за Сталінград. Звичайно, це фантастична нісенітниця для дуже багатьох людей, які розуміють, що відбувається.

Стосовно ідеї, що Кремлю байдуже, що йому важливо, хто розпишеться на цьому "рейхстазі", – ні, Кремлю важливо, щоб хоч хтось узяв Бахмут. Але тут конкурує не Кремль і хтось, а Пригожин та Шойгу разом із Герасимовим.

Серйозна конкуренція між Пригожиним, міноборони та генштабом почалася задовго до війни, коли він намагався відкусити величезний шматок від бюджету міністерства оборони, хотів захопити значну частину підрядів на продовольство, постачання тощо. Насправді Пригожин – це акула, яка хапає абсолютно все, що погано лежить. Не кажучи вже про те, що він отримав контроль над цілими африканськими країнами – Центральноафриканська Республіка тощо.

Справді, сьогодні конкуренція між ним, міноборони та генштабом очевидна, вона вийшла у публічну площину. Міноборони з усіх сил намагається притиснути Пригожина. Його не позбавляють постачання боєприпасів, але його поставили на той самий рівень, що й інші підрозділи. Йому відрізали спецзв'язок, яким він міг цілком спокійно телефонувати будь-якому чиновнику, йому заблокували вільну перепустку в чиновницькі коридори та кабінети.

Звісно, що у Пригожина, який звик перебувати у привілейованому становищі, це викликає обурення. На апаратному полі він, вочевидь, програє. Але він намагається відігратися на медійному полі, де має набагато більше можливостей, ніж міноборони. По-перше, він набагато майстерніший оратор, ніж дерев'яні чиновники міноборони. По-друге, має досить потужний медійний ресурс.

Війна триває.

– Як ця війна позначається на позиціях російської окупаційної армії в Україні?

– Вона дуже на користь Україні. В результаті ПВК "Вагнер" не підтримують вогнем, не підтримують із флангів. Кількість трупів, якими ПВК вистилає свій шлях у бік захоплення Бахмута, досягла зовсім фантастичних розмірів. За деякими оцінками, "Вагнер" під Бахмутом поклав близько 30 тис. своїх бійців.

Зрештою конфлікт усередині окупаційних військ досить серйозний. Він не обмежується конфліктом, про який ми говоримо. Він є і між підрозділами "ДНР" та "ЛНР" з одного боку, та підрозділами, сформованими з мобілізованих, з іншого. Він є між кадировцями, які взагалі є абсолютно стороннім тілом у російській армії, і рештою російських збройних сил.

Ця внутрішня напруга в окупаційній армії між кількома частинами, які мають різний досвід, різне постачання, формуються по-різному, мотивовані по-різному, – це певною мірою великий плюс для України. І певною мірою це призводить до порушення головного принципу під час війни – принципу єдиноначальності. Це головне, що на сьогодні є результатом цієї внутрішньої сварки.

– Справді, принцип єдиноначальності, схоже, дав тріщину. Але ми не бачимо, як на цю ситуацію реагує Путін. Якщо раніше окремими фразами він давав зрозуміти, що цей конфлікт йому не подобається, то останнім часом він просто мовчить. Чи це може бути свідченням того, що Путін втрачає контроль над тим, що відбувається?

– Певною мірою Путін справді втрачає контроль. Він, звісно, якось узяв участь у цьому конфлікті з одного боку. Він зробив кілька кроків на користь міністерства оборони. По-перше, призначення Герасимова. Друге – це відлучення Пригожина від можливості рекрутувати бійців з-поміж ув'язнених. Тепер ця опція перейшла до Шойгу. Той по суті створив свою приватну військову компанію.

Тобто Путін у цьому протистоянні зрушив у бік міністерства оборони. Але не до кінця. Остаточно зробити вибір на користь міноборони Путін не може, тому що він чудово розуміє, що ПВК "Вагнер" на сьогодні – це найбоєздатніші частини, і повна перемога генштабу не на користь окупаційним військам. Якщо не буде "Вагнера", хто воюватиме? Паркетні генерали? Чи мобілізовані, які можуть лише лягати в українську землю і ставати чорноземом, але наступати точно не можуть?

Тому я думаю, що Путін зараз вважає за краще не втручатися і відмовчуватися. Він зробив кілька кроків, які врівноважили це протистояння. Воно перебуває у певній нестійкій рівновазі.

– Останнє питання – щодо планів самого Пригожина. Він заявив про те, що збирається перетворити "Вагнер" на армію з ідеологією, яка боротиметься за справедливість. Чи є ознаки того, що він має намір іти ва-банк? Якщо так, то на що він може розраховувати в цій своїй грі?

– Я думаю, що Пригожин грає одночасно на кількох дошках. Цілком очевидно, що він намагається зміцнити свій політичний вплив у розрахунку на інерційний варіант розвитку подій у Росії, тобто якщо путінський режим збережеться у тому вигляді, в якому він є. Якщо внаслідок військової поразки режим не впаде, то колись будуть якісь вибори, і Пригожин явно претендує на те, щоб створити свою політичну силу, яка може брати участь у виборах і претендувати на частку політичного пирога. Що, до речі, цілком обґрунтовано, тому що подібна риторика та популярність Пригожина дозволяє йому на це розраховувати.

Але є й інший варіант – путінський режим впаде, і країна опиниться в смуті. Тоді ця "армія з ідеологією" стане інструментом боротьби за територію, за власність. По суті, у мафіозній війні, в яку переродиться імперіалістична війна, що нині йде в Україні, цілком може взяти участь Пригожин зі своєю так званою оновленою армією. Гадаю, це розуміє і Пригожин, і Кадиров, та інші люди, які мають хоч якийсь військовий потенціал у Росії.