Жданов: пік наступу Путіна, обвал фронту, кінець війни – чого очікувати найближчим часом. Інтерв'ю

Наразі окупаційна армія Росії перебуває на першій стадії наступу в Україні. Щодня він наростатиме, а кульмінація очікується у березні. Але потім настане неминучий спад. Найімовірніше, ворогові вже не вдасться організувати наступ, подібний до того, який ми бачимо сьогодні. Головна причина – мобілізація. Глава Кремля Володимир Путін не зможе ще раз зібрати таку ж кількість "чмобіків", як під час своєї "часткової" мобілізації в РФ. Нарощувати сили буде просто нічим.

Щойно це станеться, українська армія розпочне контрнаступальну операцію, яка може закінчитись повним звільненням нашої країни. Оборона ворога може раптово "посипатися", особливо тоді, коли ЗСУ глибоко вклиняться в окуповані території. Але закінчення війни у першій половині року, найімовірніше, очікувати не варто. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив військовий експерт Олег Жданов.

– За вашими оцінками, у якому напрямку розвивається поточний наступ ворога? Звучать різні думки. Одні кажуть, що він уже практично закінчився, інші – що ще не починався. Треті – про те, що Путін готує новий етап наступу.

– Наступ триває, і він тільки наростає. Я вважаю, що він перебуває на своїй першій стадії. Він нарощуватиметься кількістю військ, введених у бій, нарощуватимуться зусилля. Там, де ворог отримує серйозну відсіч, він проводить перегрупування та перекидає туди резерви для посилення тиску на нашу оборону, як це відбувається у Вугледарі та в Бахмуті.

Сьогодні ми вже спостерігаємо нові напрямки наступу – вздовж річки Оскіл від російського кордону до Куп'янська. Ще тижнів зо два наступ наростатиме, а його кульмінація, думаю, буде до березня. Це максимум, який вони зможуть показати сьогодні.

– Але ми думали, що кульмінація має бути ближчою до 23 або до 24 лютого, а ви говорите про березень. У цьому випадку немає прив'язки до дат?

– Так, є чутки про те, що Путін поставив завдання досягти результатів раніше, до 21-22 лютого. Йому потрібний результат, щоб щось сказати федеральним зборам. І до цієї дати вони нарощуватимуть зусилля. На плато вони вийдуть 23-24 лютого і до березня будуть на максимумі можливостей.

Далі піде спад, але не раніше ніж другого тижня березня. А потім усе залежатиме від нас – наскільки ефективно ми завдаватимемо ворогові уражень. Але нарощувати сили йому вже нема чим.

– Справді, незабаром чергові федеральні збори. Як ви вважаєте, що хотів би сказати Путін, окрім того, що на полі бою досягнуто певних успіхів? Чи може він анонсувати якісь радикальні кроки?

– Ні, не може. І саме тому він так сильно тисне на своїх військових, вимагаючи хоч якоїсь перемоги. Тому що йому треба щось сказати. Річ у тім, що озброєного народу Путін боїться більше, ніж ЗСУ, аніж поразки на полі бою. Він не оголосить загальну мобілізацію. Він боїться навіть оголосити другу хвилю мобілізації. На це оголошення ми чекаємо з 5 січня, але воно не звучить і не прозвучить. Дай зброю народу, а наступний етап за традицією в Росії – "російський бунт, безглуздий і нещадний".

Війну він тим більше не оголосить. Втратити всі міжнародні контракти й піти у глуху ізоляцію? Путін не може собі такого дозволити. Тому він тиснутиме на патріотизм, намагатиметься натягнути на нашу війну Другу світову, цей епізод, який вони називають Великою вітчизняною. Він буде казати: НАТО нам загрожує, вони все захоплять, якщо не підете воювати, ви будете рабами у натовців тощо.

– Ви сказали, що ворог намагається розширювати зону діяльності, шукає нових напрямків для наступу. Чи вважаєте ви, що серед таких нових-старих напрямків може бути й Київський?

– Ні. Про Київ, Харків, Суми, Чернігів забудьте. Ми про це говоритимемо, коли РФ накопичуватиме ресурси на цих напрямках. Сьогодні там немає військ, нема чим наступати. Там є по кілька батальйонів на прикриття російського державного кордону – в Курській, Брянській та Бєлгородській областях. Але максимум, на що вони здатні, – провести розвідку боєм, тобто озброєна провокація на кордоні. На білоруському кордоні стоїть до шести батальйонних тактичних груп, а російських військ там узагалі немає.

Тому я б це питання з порядку денного зняв. Звичайно, не можна його остаточно викреслювати, проте сьогодні прямої загрози не існує.

– Білоруський диктатор Лукашенко звернувся до глав країн, які входять до ОДКБ, із закликом визначитися, на чиєму боці вони у війні в Україні, натякаючи на те, що ті могли б безпосередньо допомагати Путіну. Як ви вважаєте, чи справді серед колишніх союзників Путіна із соцтабору знайдеться хоча б один, хто буде готовий надати йому зброю і, можливо, свою армію?

– Ніхто не знайдеться. Усі вже визначились. Принаймні всі вони вже дистанціювалися від цієї війни. Все що завгодно, але не воювати. Все що завгодно, але не потрапити під санкції за постачання зброї.

Лукашенко показує бурхливу діяльність, закликає всіх допомогти Путіну, але при цьому сам, окрім надання території Білорусі, технічної допомоги та зброї, хоча там уже нічого не залишилося, більше нічим Путіну не допомагає.

А ОДКБ визначилась. Ніхто не вплутуватиметься в конфлікт на стороні Російської Федерації. Навіть постачанням озброєнь.

– Ви сказали про кульмінацію, яка можлива у березні. Це буде кульмінація у війні як такій чи лише у її поточній фазі? Чи можна очікувати, що вже у першій половині цього року питання війни буде закрите?

– Ні, питання війни навряд чи повністю закриється у першій половині цього року, але я думаю, що це таки буде кульмінація війни. Тому що другу таку масову хвилю мобілізованих Путін навряд чи збере, він навіть не оголошує мобілізацію.

Наступним етапом після цієї кульмінації буде контрнаступ Збройних сил України, який може призвести, і ми сподіваємось, що призведе, – до звільнення наших територій. Я думаю, що ми матимемо шанс звільнити країну в повному обсязі. Тому що після цієї кульмінації стійкість російської оборони буде дуже слабкою.

Можливий варіант каскадного обвалу оборони. Якщо здригнеться якийсь один напрямок, і ми підемо в глибоке вклинення в окуповані території, то інші напрямки можуть просто посипатися.