Блог | Большая геополитическая шахматная доска: как не проиграть Украине в Четвертой мировой войне
Як на геополітичній шахівниці не програти Україні у Четвертій світовій війні? Чи нададуть Україні статус кандидата на членство ЄС? Чи зможе Україна виграти війну без партнерів?
Експерти "Інформаційної оборони" пропонують новий формат свого аналітичного продукту – щотижневий аналіз найбільш актуальних подій в Україні та за її межами.
Центри "м’якої сили", інтереси та забаганки гравців великої шахівниці
Україна опинилися в центрі великої геополітичної гри, зовнішнім проявом якої є російсько-українська війна, а вірніше Четверта світова, якщо "Холодну війну" рахувати за третю.
На її перебіг впливають кілька світових геополітичних центрів впливу ("м'якої сили"). На минулому тижні інтереси цих центрів кристалізовано виявилися в інформаційному просторі, в якому однією з головних тем постало обговорення питання мирної російсько-української угоди та територіальних поступок України.
Нижче ми спробуємо проаналізувати які інтереси є у кожного із центрів впливу і як вони проектуються на нашу державу.
1. Україна та її найближчі союзники Польща, країни Балтії, Чехія, Словаччина.
Під час війниУкраїна отримала реальну міжнародну суб'єктність: завдяки героїчним діям ЗСУ та активній дипломатії вона перетворилася із об'єкту на суб'єкт міжнародної політики: із пішака великої міжнародної політики щонайменше на туру, яка знаходиться на стратегічній позиції та визначає результат всієї партії.
Національний інтерес України полягає у безумовній перемозі у російсько-українській війні та у відновленні територіальної цілісності країни (включно з Кримом та Донбасом). Українці готові воювати до останнього, якщо вони навіть залишатимуться наодинці із путінською росією.
Навколо таких стратегічних цілей війни у нашій державі склався політичний та суспільний консенсус. За даними опитування суспільної думки Київського міжнародного інституту соціології, 82% українців підтримують позицію Президента України Володимира Зеленського та відмовляються від будь-яких територіальних поступок задля досягнення миру.
Які ж цілі України у післявоєнний час?
Ми маємо відновити економіку та інфраструктуру демократичної країни (вже сьогодні маємо працювати разом із партнерами над "Планом Маршала"), навчитися жити в режимі постійної російської військової загрози, побудувати такі ЗСУ як могли б самостійно, без союзників протистояти ЗС росії та створити реальну, дієву та ефективну систему світової безпеки. Нова безпекова система мала б у разі нової агресії росії гарантувала нам всебічну політичну підтримку, негайне надання військової та військово-технічної допомоги.
Вже проглядаються перші елементи нового безпекового ландшафту – створення нового військово-політичного союзу, контури якого окреслилися вже сьогодні, – Україна, Велика Британія, Польща та, можливо, країни Балтії та Туреччина. Про можливість створення такого союзу як альтернативи ЄС заявив британський прем’єр Борис Джонсон.
У світі ставиться під сумнів статус росії як постійного члена Ради безпеки ООН. Адже сама система світового порядку, що склалася після Другої світової війни, була фактично зруйнована завдяки діям росії, у тому числі і її діями як постійного члена Радбезу Організації Об'єднаних Націй.
Все гучніше лунають заклики до денуклеаризації росії як безвідповідальної держави, яка своїми діями несе загрозу всьому світу, може спровокувати глобальну ядерну війну, а отже не може володіти ядерною зброєю.
Польща, Естонія, Литва, Латвія, Чехія, Словаччина безумовно розуміють, що в разі поразки України, наступною ціллю російського агресора будуть вони, тому їх геополітичні інтереси на сучасному етапі повністю співпадають із нашими національними інтересами.
2. росія та її сателіти. Метаросії не лише залишитися наддержавою, а й значно розширити свій геополітичний вплив у світі та Європі, зменшити роль США та НАТО.
Підкорення України, включення її до російської сфери геополітичного впливу – це лише її перше завдання для досягнення більш глобальної мети.
росія прагне будь-яким способом знищити Україну як суб'єкт міжнародної політики і окрему суверенну державу. При цьому не важливо яким способом це буде зроблено – це може бути і створення лояльного до росії протекторату, і розчленування нашої держави на окремі частини, і приєднання її до росії.
На сьогодні жодної із стратегічних цілей росія так і не досягла. Навпаки завдяки провальній путінській політиці рф зазнала стратегічного краху і своїми діями добилася абсолютно протилежних цілей:
Україна після восьмирічної АТО, окупації Криму, російської агресії, різанини у Бучі, сотні і тисячі загиблих мирних жителів та військовослужбовців із нейтральної до росії країни абсолютно природно перетворилися на відверто ворожу державу.
роль росії як наддержави істотно зменшується, завдяки санкціям росії опинилися в політичній та економічній ізоляції.
НАТО не послабилося, а навпаки зміцнило свої позиції, з початком російської агресії блок набув нового сенсу свого існування. Сьогодні союз розширюється за рахунок нових членів, до НАТО бажають приєднатися Фінляндія та Швеція. Причина такого рішення – російська агресія проти України. Кордон росії з НАТО збільшиться на декілька тисяч кілометрів.
Російський політичний клас та більшість російського суспільства відмовляє українцям у національній ідентичності та в існуванні окремої суверенної держави. Тому, навіть зазнавши поразки на сучасному етапі російсько-української війни, росія буде готуватися до війни наступної аби остаточно знищити Україну.
3. США, Велика Британія та їх союзники. США пройшли довгий шлях від недопущення поразки України до необхідності забезпечення поразки росії. Водночас політична еліта США категорично не зацікавлена в територіальній дезінтеграції росії та розповзанні ядерного зброї по різних регіональних домівках.
Міністр оборони США Остін чітко означив ціль війни – завдати такої поразки росії, щоб вона протягом 10 років після неї не могла загрожувати Україні та країнам Заходу.
У США склалася двопартійна та громадська підтримка українського опору російській агресії. За різними опитуваннями, приблизно 70% американців підтримують надання зброї та іншої допомоги Україні. Для цього військова допомога була збільшена до 40 млрд доларів, був прийнятий закон про ленд-ліз, проведені координаційні зустрічі у форматі Рамштайн.
Водночас українське питання активно використовуються у міжпартійній боротьбі між демократами та республіканцями, особливо зараз, під час проведення праймеріз виборів до Конгресу США, які відбудуться у листопаді цього року. Будь-який негативний вплив російсько-української війни на економіку США, зростання інфляції та цін на паливо можуть колихнути суспільно-політичний маятник у бік традиційного американського ізоляціонізму, який зараз представлений прихильниками Дональда Трампа.
В адміністрації Джо Байдена також є різні групи впливу, які намагаються обмежити військову допомогу Україні. Наголошуючи на недопущенні ескалації конфлікту та недопущенні застосування тактичної ядерної зброї росією, представники цієї частини американської політичної еліти "продавлюють" обмеження із постачання озброєння до України.
Яскравий приклад наслідків такої політики – затримка із постачанням реактивних систем залпового вогню MLRS. Ще один приклад: на минулому тижні ми побачили, як видавалося ззовні, гарно скоординовану за часом і виконанням інформаційну атаку, спрямовану проти України – редакційна (!) стаття у The New York Times, виступ колишнього державного секретаря Генрі Кісенджера, італійський план миру – закликали США, інші країни обмежити допомогу Україні, а українську владу готуватися до миру з росією із територіальними поступками. Можливо, ця атака і не була інспірована путінським лобі, а була викликана внутрішніми причинами. Проте вона мала серйозний резонанс саме всередині України.
Відверто надамо відповідь тим, хто пропонує нам територіальні поступки – у вас дуже широкий спектр для виконання ваших пропозицій та забаганок – від Аляски та Гаваїв до Тоскані та Сицилії.
Велика Британія у цьому союзі відіграє роль "поганого поліцейського" для росії. Маючи менший арсенал зброї та можливості для її виробництва, британський прем'єр Борис Джонсон перетворився на свого роду ідеолога розвитку військо-технічної допомоги та яскравого захисника України. Як ми вже говорили вище, саме Велика Британія виступала з пропозицією створення нового союзу разом з Україною та іншими країнами.
4. Країни "Старої Європи" (умовно Франція, Німеччина) після закінчення "Холодної війни" майже сорок років плекали свій затишний світ, де можна безтурботно і комфортно жити, будували таку собі "теплу європейську ванну".
Проте, "Старій Європі" завжди щось заважало: розпад Югославії та етнічні чистки на її території, виклики, пов'язані з розширенням НАТО та ЄС, пандемія коронавірусу та мільйони біженців з Близького Сходу.
Після неспровокованої агресії росії проти України, європейська еліта усвідомила – світ у будь-якому випадку вже не буде таким, яким він був до 24 лютого. А ось яким він має бути, хоча б у його приблизних контурах – ні у Німеччині, ні у Франції, ні у більшості європейських країн ще не уявляють. Єдине, що зрозуміло сьогодні європейській еліті – мир для Європи після закінчення російсько-української війни не може бути гіршим, ніж той, який існував до 24 лютого.
Тому на відміну від більшості інших країн, "Стара Європа" ще чітко не визначила свої інтереси, не окреслила своєї політики у російсько-українській війні, та демонструє постійні коливання своєї "генеральної лінії". Особливо чутлива ситуація в Німеччині, де діє коаліційне уряд, у політичну культуру традиційно інтегровані групи проросійських "інтелектуалів", псевдоекспертів, задіяна велика кількість російської агентури.
Тому і виникає така ситуація, коли за особистим розпорядженням німецького канцлера Олафа Шольца зі списку озброєння для передачі Україні викреслюються важке дуже потрібне озброєння, а незабаром той же Шольц цілком правильно заявляє, що Україна має сама, без зовнішнього тиску прийняти рішення про сутність її мирних домовленостей із росією.
Зрозуміло, що беззастережно підтримувати агресора ці країни не будуть. Не зрозуміють їх виборці та це є загрозою для їх майбутнього безхмарного і комфортного існування. А ось сьогодні робити заяви про негайне надання озброєння та техніки Україні, кваліфікувати різню у Бучі як геноцид українського народу, а завтра закликати "не заганяти путіна у глухий кут", "надати можливість зберегти йому обличчя", пропонувати Україні мирну угоду із територіальними поступками, - такий карколомний перебіг подій абсолютно притаманний політичній стилістиці "старої доброї Європи".
Невизначеність власної політики окремих європейських країн, нерозуміння основних засад майбутнього світу, ролі України у майбутній світовій безпековій архітектоніці визначальним чином впливає і на європейські перспективи нашої держави.
На думку аналітиків проекту, статус кандидата в ЄС Україна може отримати найближчим часом, а чи отримає вона повноправне членство у цьому союзі і коли це відбудеться прогнозувати досить важко.
В той же час, саме ЄС як політико-економічний союз зумів у своїх діях був згуртованим та займав жорстку антиросійську позицію. Чи не єдине виключення з цього правила – це питання, яке пов'язане із запровадженням нафтогазового ембарго. Завдяки протидії Угорщини, ЄС так і не вдалося запровадити шостий пакет санкцій, що і до речі прогнозували у попередніх оглядах експерти Інформаційної оборони.
Зараз у Європі йде боротьба між прихильниками політики традиційного умиротворення агресора, "нового Мюнхену-2" та прихильниками жорсткої лінії, відновлення повноцінної дії євроатлантичного союзу, що в свою чергу зовсім по-різному детермінує для європейської еліти контури майбутнього миру та архітектуру його безпеки.
5. Китай. КНР здійснила дві великі геополітичні помилки. Перша – керівник держави Сі Цзінпін пообіцяв путіну перед російсько-українською війноюпідтримати росію. Однак після жорстких консультацій зі США, китайське керівництво усвідомило всі негативні, насамперед економічні, наслідки такого кроку. Для довідки: американсько-китайський товарообіг становить 35% у структурі ВВП Китаю, а з росією – у 17 разів менше. Вибір був передбачуваний.
За оцінками аналітиків Інформаційної оборони, такий непродуманий крок був чи не останнім камінчиком, який запустив механізм зміни влади у Китаї на наступному листопадовому з'їзді КПК.
Друга помилка Китаю – він недооцінив всю жорсткість, глибину санкцій проти росії та їх негативний вплив на власне китайську економіку. Піднебесна зазнає великих втрат, які підштовхують Китай до економічної рецесії.
КНР займає переважно нейтральну позицію у російсько-українській війні та відмовила росії у військо-технічній допомозі. У ході великої світової кризи китайське керівництво із "зацікавленістю" поглядає на Тайвань та далекосхідні території росії. Проте, навряд чи, їх войовничі наміри можуть бути реалізовані найближчим часом.
Геополітична гра за майбутній світ: перемога чи поразка України
Як би це звучало банально, але саме сьогодні між основними геополітичними центрами "м'якої сили" ведеться боротьба за зміст, архітектуру та наповнення майбутнього світу.
Україна поодинці не зможе виграти цю боротьбу, адже і її військові перспективи на фронті залежать не лише від рівня командування ЗСУ, героїчних зусиль українських військових, а багато в чому, і від надання західної військово-технічної допомоги, її обсягів та вчасності.
У теорії ігор існує так звана стратегія win win, за якою всі партнерські сторони виграють у результаті своєї співпраці. Саму таку стратегію необхідно застосувати Україні працюючи зі своїми партнерами – США, ЄС, НАТО, Великою Британією, Францією, Німеччиною, країнами Балтії.
Необхідне чітке усвідомлення відмінності наших національних інтересів від інтересів інших країн, їх союзів. Наше завдання довести – забезпечення безпеки України, відновлення її територіальної цілісності, її сталий економічний та демократичне розвиток – це внесок у розвиток, стабільність та безпеку цих країн. І навпаки знищення чи маргіналізація суверенної України це перший крок до маргіналізації "старої Європи", руйнування їхньої "теплої ванни".
Єдина країна, до якої ця політика категорично не може бути застосована – це росія. Тут ми переходимо до стратегії гри із нульовою сумою, за якою будь-які наші перемоги, є поразками російського агресора, і навпаки.
росія відмовила нам не лише в нашій історії, мові та культурі, вона не визнає саме існування української нації та суверенної держави Україна.
Питання стоїть сьогодні руба – або ми, або вони – або путінська фашистська росія, або суверенна демократична Україна.
***
З початком неспровокованої агресії росії проти України, експерти проекту "Інформаційна оборона України" готували щоденні огляди військово-політичної ситуації в Україні українською, англійською та російською мовами, перший з яких вийшов 26 лютого, модерують телеграм-канал "Інформаційна оборона України".
УВАГА!
Всі експерти проекту "Інформаційна оборона України" працюють безоплатно, на волонтерських засадах. Ми потребуємо вашої допомоги. Кожна ваша благодійна пожертва має для нас значення.
Допомогу у гривнях ви можете перерахувати на картку Ощадбанку 5304 0999 9952 1978, отримувач Ігор Жданов.
Допомогу у доларах виможете перерахувати на рахунок: IBAN number : UA 513226690000026207001378162; Name of bank : Acc . 04-095-334 PJSC " State Savings Bank of Ukraine ", Hospitalna str ., 12 G , Kiyv , Ukraine ; SWIFT : COSB UA UK KIE . Beneficiary name Ihor Zhdanov (Ігор Олександрович Жданов).
